Єлизавета Цареградська: Коли чуєш назву «Спіймати Кайдаша», одразу спливає у думках портрет Івана Нечуй-Левицького, шкільна програма, здається, це щось нудне. Але ні. Супер-класно прописаний сценарій, який розповідає про події, які починалися ще у 2004 році. Як прийшла ідея саме так інтерпретувати українську класику?
Наталя Ворожбит: Коли берешся за класику, треба взагалі розуміти, навіщо це робити – кому це потрібно і як це співзвучно з часом. Перечитуючи твір Нечуя-Левицького у дорослому віці, зрозуміла, що він дуже класно лягає на довоєнні і післявоєнні події. В Нечуя-Левицького пройшло теж небагато часу після звільнення від кріпацтва, і в нас пройшло на той момент 15 років після того, як розпався Радянський Союз, і менталітет дорослого покоління не змінився і не зміниться ніколи. Та й взагалі є розуміння, що не дуже багато чого і змінилося за 150 років. Це мене дуже вразило, і захотілося дуже показати цю сатиру, яка, як дзеркало, відображає нас.
Єлизавета Цареградська: Чи не йдеться про продовження? Про другий сезон? Про продовження якихось ліній?
Наталя Ворожбит: Я б не хотіла цього робити.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
0