Поговорили про ситуацію з внутрішньо переміщеними особами з Лідією Кузьменко, радницею з правових питань Представника Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні.
Єлизавета Цареградська: Які нагальні проблеми, пов’язані з внутрішньо переміщеними особами?
Лідія Кузьменко: Цифра внутрішньо переміщених осіб лишається більш-менш сталою протягом останніх трьох років і перевищує 1 млн 400 тис. осіб.
Перше — це питання доступу до житла. Є інформація, що значна кількість людей, які повертаються на окуповані території, роблять це через неспроможність сплачувати оренду. Програми пільгового кредитування допоможуть десяткам родин, але не всім.
Друге — це питання наявності дискримінаційних положень. Це наявність необхідності реєструватися як внутрішньо переміщена особа, щоб отримати соціальну допомогу. Те, що люди не здають квартири або відмовляють у реєстрації.
Дмитро Бєлобров: Чи можуть ВПО, які фактично проживають у Києві впливати на місцеву політику?
Лідія Кузьменко: Це теж проблема інтеграції, до сих пір внутрішньо переміщені особи не мають реальної змоги впливати на формування місцевої політики. Внутрішньо переміщені особи не є членами територіальної громади, відповідно вони не можуть брати участь у виборах, для цього потрібно прописатись. Далеко не всі можуть прописатися, для цього потрібно або мати власність або мати згоду власника.
Дмитро Бєлобров: Чи проводились соціологічні дослідження в колах внутрішньо переміщених осіб ?
Лідія Кузьменко: Якщо мова йде про політичні уподобання, то на щастя окремо внутрішньо переміщених осіб не виділяли для того, щоб оцінити. Це було б додатковим фактором сегрегації, навпаки мусить вся держава політика спрямована на те, щоб зменшити кількість тих, хто вирізняються як внутрішньо переміщена особа.
Така політика щодо внутрішньо переміщення мала б бути більш цілісною. Починаючи з 2015 року намагалися робити програми адаптації, інтеграції, але в силу різних політичних векторів, нестачі грошей вона досить обрізана і фрагментарна, та політика, яка існує на сьогодні. Ми закликаємо уряд почати працювати над новою стратегією, яка б була принаймні на 5 років, містила бюджетне підкріплення та розроблялася з залученням всього уряду, а не покладались на одне міністерство.