Наша діяльність з Майдану переросла у допомогу бійцям фронту, — Лія Котяш

Сергій Стуканов: Лія, доброго дня! Розкажіть, насамперед, яким чином ви стали координаторкою  цієї організації і з чого вона поставала?

Лія Котяш: Вітаю вас. Я можу сказати, що починалось все з Майдану, як і в більшості організацій, у більшості волонтерів.  У період Майдану я познайомилась з нашою командою, яка зараз є центральним осередком «Свято». Я познайомилася з ними тоді, придивлялась до них, дивилась що це за люди і зовсім за короткий проміжок я зрозуміла, що по цінностях, прагненнях, по духу – це мої люди.

Сергій Стуканов: Ви тоді були студенткою, до речі, якої спеціальності?

Лія Котяш: PR. (комунікації – ред.)

Сергій Стуканов: Хто були ці люди, це також були студенти, чи це були представники інших категорій?

Лія Котяш: Ні,це не були студенти, це були люди абсолютно різних професій, абсолютно різних спеціальностей. Хтось працював водієм, хтось адміністратором, хтось продавцем, хтось працював помічником політиків. Якщо чесно, я зараз навіть про всіх не згадаю, але Майдан – це було об’єднання різних людей за спільними цінностями.  Тоді не мало значення, хто ким працює, хто студент…

Сергій Стуканов: Я бачу, як запалали ваші очі, коли ви стали згадувати ці часи.  Що стало поштовхом для організації з такою назвою «Спілка учасників, ветеранів та  інвалідів АТО»? Я так розумію, що назва з’явилась трошечки згодом, коли почалась АТО і коли з’явились вже ветерани цієї війни?

Лія Котяш: Так, це правда. Наша діяльність з Майдану дуже плавно і безперервно переросла у допомогу бійцям фронту.  Тоді була раптова окупація Криму, тоді почалась війна і ми почали допомагати і якщо чесно, про організаційні моменти, що треба зареєструвати організацію ми подумали трошки згодом.  І уже 14 жовтня 2014 року ми оформили організацію.

Ми продовжуємо об’єднувати таких людей, і переважно це бійці

Сергій Стуканов: Символічний день, мабуть, не випадково було його обрано?

Лія Котяш: Не випадково, згодна. Так, і спілка учасників, ветеранів та  інвалідів АТО – вона для тих, хто воює, для тих, хто готовий змінювати країну.  Розумієте, як воно плавно перейшло, на Майдані стояли люди, які хотіли змін на краще, які готові щось для цього робити.  Це переросло у діяльність спілки, ми продовжуємо об’єднувати таких людей, і переважно це бійці.

Сергій Стуканов : Чим саме займається організація, які види діяльності ви практикуєте?

Лія Котяш:  Я думаю, що вже варто розмежовувати діяльність центрального осередку в Києві  і діяльність відокремлених осередків по Україні.  Центральний осередок відкрито ще у 2014 році, за його підтримки було відкрито перший реабілітаційний центр на базі інституту медицини і праці в Києві. Ним опікуємося ми до цих пір. Потім, у 2015 році ми створили проект «Ветеранський будинок» – проект соціальної адаптації для ветеранів АТО, який існував у нас півтора роки.  Також ми надаємо гуманітарну допомогу, отримувати індивідуальні запити і перекривати їх по медикаментах, по якихось інших потребах. І в принципі проводимо різні курси, тренінги для бійців.

Сергій Стуканов: Розкажіть будь ласка трошки докладніше про «Ветеранський будинок», де саме він існував і у чому полягало його завдання?                                                                                                                                                     

Лія Котяш: «Ветеранський будинок- це проект соціальної адаптації для бійців, які щойно повернулись з війни.  Існував він за принципом «Свій між своїми» і був стартовим майданчиком для того, щоб люди могли трошки відділитися від суспільства і зрозуміти, що їм потрібно і як вони хочуть далі рухатись, яку нову  роботу отримати, які проблеми вирішити. І він мав перекривати потребу житла і їжі для того, щоб бійці могли стати на ноги. Зараз цей проект ми припинили,  тому що він був в Ірпені і це все ж таки відстань, яка ускладнювала нам роботу з бійцями і якість надання послуг, тому що кататись з Ірпеня в Київ самим же бійцям теж складно. І коли ми пропонуємо їм підтримку, якісь послуги, починаючи від «Давайте складемо вам резюме, щоб ви могли влаштуватись на роботу» і закінчуючи проходженням якихось курсів перекваліфікації. Це досить складно, правда. І ми вирішили відкрити новий проект «Ветеранський центр» тут, в Києві і зараз шукаємо для нього приміщення.

Сергій Стуканов: Я, власне, мешкав деякий час у Бучі, це місто поряд з Ірпенем, тому я розумію ці труднощі з пересуванням. Тож тепер центр буде знаходитись у Києві, коли почнеться його діяльність і скільки ветеранів він зможе приймати?

Лія Котяш: Так. Як тільки ми знайдемо приміщення, тоді анонсуємо, що все відкрито «You are welcome, ми дуже раді вас бачити!» Ми і так раді бачити бійців, ми їм надаємо індивідуальну допомогу, але центр це більш упорядкована робота.

Сергій Стуканов: Лія, ви сказали, що варто відокремлювати діяльність центрального осередку та осередків по Україні, розкажіть, в яких містах чи містечках знаходяться ці осередки і чим вони займаються?

Лія Котяш: Я вам чесно зізнаюсь, що всі шістнадцять осередків я не пам’ятаю.

Сергій Стуканов: Але їх аж шістнадцять!  Де найактивніші?

Лія Котяш: Найактивніші в Станиці Луганській, там де вже досить довгий час складна ситуація, це прифронтова зона. В Жовтих Водах, де наш дорогий друг Женя Давиденко здійснює свою патріотичну діяльність і допомагає бійцям паралельно. У Ржищеві, де кілька сімей, які спочатку війни передавали їжу на фронт. Я не знаю, скільки тон вони передали, але ми збились з рахунку. Це дійсно дуже активні люди, які не сплять ночами, турбуються: «А що ж там наші хлопці будуть їсти на передовій?».  Потім, це Новоград-Волинський, де наш Вова Господинчик наводить порядки разом зі своїми бійцями і дуже вдало це робить. Чесно, ці осередки найбільше люблю, тому про них і говорю найбільше.

Сергій Стуканов: Вам доводилось бувати в тих осередках?

Лія Котяш: Доводилось, остання поїздка була в осередок у Жовтих Водах, він почав свою діяльність кілька місяців тому, але цей осередок має широкі перспективи. Ми приїжджали з моєю колегою, Оксаною Андрієнко. Там був збір АТОшників, ми їм розповідали про організацію, їхні можливості і зрозуміли, що робота в Києві і робота в районах – вона має різницю, тому що в Києві все ж більше зосереджено можливостей для бійців, а та деякі бійці навіть не розуміють, що вони мають певні права, що у них є можливість пройти реабілітацію, що вони мають право на путівки і так далі. Потрібно працювати.

Сергій Стуканов: Ви назвали осередки, якщо я не помиляюсь,  які розташовані в Східній і Центральній Україні,  а чи є і у Західній Україні ваші осередки?

Лія Котяш: На Заході у нас є осередок в Червонограді, у Рівному. Наскільки я пам’ятаю, то цих два.

Сергій Стуканов: Власне, тепер я планую переходити до нашої основної теми, це підприємництво, тому безпосередньо поговоримо про те, як «Свято» допомагає ветеранам започатковувати власний бізнес. Почнімо з вашого власного підприємницького досвіду, тому що ваша власна мама є підприємцем і ви з дитинства з цим пов’язані. Ви згадали Рівне, а ви як раз з Рівного. Розкажіть, як ви ще з дитинства залучалися до бізнесової діяльності.

Лія Котяш: Так, я з Рівненської області. Наскільки я пам’ятаю, то десь років з дванадцяти мене мама долучала до своєї роботи. Вона дрібний підприємець, тож я з дитинства розуміла що таке продажі, розуміла як потрібно вести документообіг і потроху я мусила допомагати мамі і в мене до цього був інтерес. Тому я ще з дитинства отримала досвід підприємницької діяльності і потім, коли я переїхала в Київ і працювала з соціальними проектами, бізнес підхід мені допоміг у тому, щоб формувати соціальні проекти. Тому що формування проектів зараз є моя основна робота в організації, і будуть це бізнес проекти чи соціальні проекти, я допомагаю в цьому і нашому Київському осередку так і осередкам по Україні.

Сергій Стуканов: Чи допомагає у цьому ваша професія,  якої ви навчались,  PR (Public Relations – ред.)?

Лія Котяш: Допомагає, і я мушу сказати, що PR – це невід’ємна частина будь-якого проекту.  В мене є досить хороша і теоретична база і практична, тому що я працювала ще в інших організаціях піарником і вже три роки займаюсь соціальними проектами.

Сергій Стуканов: Поговоримо про те, яким чином ваша організація допомагає ветеранам започатковувати свій бізнес, тому що чимало людей насправді звертаються з проханням допомогти, звертаються до людей, які є досвідченими і мають теоретичні звання. Лія, я знаю, що на даний момент уже зареєстроване соціальне підприємство «Ветеранпром». Що це за підприємство?

Лія Котяш: Так, ми подали на реєстрацію. «Ветеранпром» – це підприємство об’єднаних громадян, засновником якого є організація «Свято».  Це підприємство, старт якого ми почали з виробництва ножів.  Я уточню цей момент, трохи відхилюся, але важливі речі маю сказати.  Місяців п’ять тому ми познайомились з Льошою Бордовським – волонтером з Майдану, якого на даний момент вважаємо своїм другом. Льоша запропонував нам ідею виробництва ножів, тому що сам він займається цим уже три роки. Льоша прийшов до нас і сказав: «Ви ж бачите в якому стані вони повертаюся, їх треба чимось зайняти».  Ну і, власне кажучи, з цього виникла ідея.

Сергій Стуканов: Тобто це є і реабілітаційний момент, тому що краще проходити реабілітацію, переходити від війни в цивільне життя чимось займаючись?

Лія Котяш: Так, за ті два з половиною роки, що ми допомагаємо з психологічною реабілітацією, соціальною адаптацією, ми правда зрозуміли, що нічого кращого немає ніж робота, від якої ти отримуєш задоволення і яка допомагає тобі фінансово турбуватись про тебе і твою сім’ю. Це правда, нічого кращого бути не може. Знов ж таки величезний запит від самих бійців «Хочу власну справу, а як його відкрити, а де знайти ресурси?».  В деяких питаннях ми допомагаємо, допомагаємо знайти ресурси, кадри, але ми зрозуміли, що є необхідність у такому підприємстві як «Ветеранпром», в якому могли б свої ідеї реалізовувати ветерани і щоб на цьому підприємстві існував принцип взаємодопомоги і побратимства.

Сергій Стуканов: До речі, підприємство є соціальним, а це означає, що працювати в ньому будуть саме ветерани?

Лія Котяш: Я вам більше скажу. Не так давно, до вас на програму приходила Тетяна Гончаренко.  Вона розповідала про те, як за двома принципами вирізняється підприємство соціальне. Перший принцип – це коли 50% або більше – це ветерани, інваліди, переселенці…

Сергій Стуканов: Тобто люди з певних категорій, які потребують окремої допомоги?

Лія Котяш: Так. А другий принцип – коли 20% і більше віддається на соціальну допомогу.  Я хочу сказати, що ми напевне дуже широко замахнулись, але замахнулись щоб перекрити ці два питання.  Тому що на виробництві ножів у нас в пріоритеті стоїть влаштування на роботу інвалідів, ветеранів. І друге – це те, що є реабілітаційний центр, яким опікується «Свято» вже третій рік і яке постійно потребує нашої допомоги і фінансування, тому ми би хотіли щоб частина нашого прибутку йшла на підтримку цього центру.

Сергій Стуканов:  От ви сказали, що ви почали з виробництва ножів і я так припускаю собі, що це не кухонні.

Лія Котяш: Ні, це не кухонні ножі, це ножі, які орієнтуються на потребу бійців на Сході.  Ми домовилися до того, що перші ножі – це буде комплект з двох ножів, перший ніж побутовий, а другий ніж, так би мовити, виживання. Моделі цих ножів ми будемо розробляти з ветеранами АТО, які будуть в нас працювати. Для початку їх треба навчити. Це займе тижні три.

Є ніж, який називають «без крові», який використовується в побуті. Якщо ніж виживання, то це для полювання, бо на ньому є кров

Сергій Стуканов: Ви сказали «ніж виживання» і мені пригадуються різні документальні фільми, «Школа виживання» наприклад,  де різні люди у важких умовах намагаються виживати. Чим цей ніж допомагає ветеранам на Сході?

Лія Котяш: Мені дуже приємно слухати,  коли  я питаю в бійців «А брати треба ніж виживання, він вам правда потрібен?» і вони починають розповідати якісь свої ситуації, коли вони на когось полювали, на якогось зайця і їм потрібен був цей ніж. Всі знають, що є ніж, який називають «без крові», який використовується в побуті. Якщо ніж виживання, то це для полювання, як приклад, то він вже не буде використовуватись в побуті, тому що на ньому є кров.

Сергій Стуканов: З чого ви розпочали роботу цього підприємства, його заснування, з якими стикнулися труднощами?

Лія Котяш: Почали ми з плану дій.  Я думаю, що це перше, що треба зробити кожному, хто хоче зробити якийсь проект. Тому що можна іти напролом. Можна чогось досягати, але поки в тебе немає плану дій – навряд буде якась ефективність в роботі. Зараз ми знайшли частину ресурсів,  які нам потрібні для старту, в нас є заявки від ветеранів, які хочуть в нас працювати, але ми трішки застопорились на приміщенні. Чому застопорились, тому що є певні характеристики і вимоги для приміщення.  Це має бути приміщення на першому поверсі, гарно освітлене,  у будинку, в якому є пандус, тому що ми плануємо працювати з інвалідами.

Сергій Стуканов: І що, в Києві проблематично знайти таке приміщення?

Лія Котяш: Як виявилось, так.  Тому що від моменту нашого першого поста  у Фейсбуці про те, що ми створюємо соціальне підприємство, пройшло більше місяця. Ми думали, що за цей час ми його вже знайдемо, але як виявилось це не так просто. Поблизу має бути транспорт, має бути пандус, мають бути нормальні умови у приміщенні  і т.д.

Сергій Стуканов: Чи ви вже вирішили питання постачання сталі для виготовлення ножів?

Лія Котяш: Так, частково вирішили. Боюсь зарікатись, казати, що повністю, але в нас вже є домовленості з ким, в якому форматі, за якими цінами, де ми беремо ресурси, на яких станках працюємо, поетапність. Тобто це все вже вирішено.

Сергій Стуканов: Ну і ви сказали про план, тому я гадаю, що виготовлення ножів – це тільки початок, а завдання і ціль значно амбітніші?

Лія Котяш: Так, це правда. Просте виробництво ножів – це той старт, який ми хочемо випробувати на практиці.  Ми створили план роботи, який існує поки ще в теорії.  Як тільки ми знайдемо приміщення, ми хочемо запустити серію новин «Ветеранпром» під хештегом  «Щоденник соціального підприємця ветеранпром», де будемо висвітлювати покроково, що в нас виходить, що не виходить, на що варто звертати увагу, що варто робити.  Потім, коли ми сміливо зможемо сказати «Так, ми стали на ноги!»  – ми будемо передавати ці знання і зможемо розповісти як це на практиці, на що треба звертати увагу і якось більше розкривати скласову саме соціального підприємства, тому що соціальний бізнес – це бізнес з людським обличчям і на даному етапі лише ветерани АТО  по максимуму розкривають соціальний бізнес?

Сергій Стуканов: Чи ви плануєте згодом розширити асортимент свого виробництва?

Лія Котяш: Так, в перспективі – це має бути забезпечення всього спорядження, яке має бути військовим і ми не виключаємо, що до нас прийдуть бійці і скажуть: «ми хочемо долучитись до вас,  навчіть нас» і наприклад скажуть «ми хочемо виробляти мед». Не знаю, це перше, що прийшло у голову, ми також підемо їм назустріч, ми не обмежуємо себе в своїй діяльності.

Сергій Стуканов: Ліє, які б ви дали поради, як людина, яка має дотик до бізнесу ветеранам, які хочуть започаткувати власну справу. Що потрібно робити і чого не треба робити щоб не припускатись помилок?

Лія Котяш: Перш за все, вам потрібно визначити ціль до якої ви йдете, потрібно вірити в те,  що ви робите, навіть якщо хтось каже «в тебе не вийде, ти не зможеш» і т. д.  Вам потрібно шукати однодумців і підтримку. Це можуть бути ваші побратими, які розуміють чому ви вирішили взятись за цю справу, які будуть готові вам допомогти,  долучитись до вашого процесу.  Ще потрібно любити те, що ти робиш, тому що коли ти любиш справу, яка ще в тебе в голову, якої ще не існує – ти все зробиш. Тоді знайдуться і ресурси і можливості. Просто потрібно любити і вірити.