Олександр Федорченко – кадровий офіцер, начальник відділення управління бойового командного пункту 25-ї повітряно-десантної бригади, потрапив під обстріли «Градами» і був поранений в населеному пункті Нижня Кринка, чудом вижив. Зараз готується до протезування ноги. У рамках проекту «Громадського радіо» про поранених та для поранених українських героїв, розмова з волонтером, телевізійним продюсером, Тетяною Ляховецькою про теперішній стан Олександра Федорченко.
Сьогоднішня історія про нашого українського героя Олександра Федорченка. Він кадровий офіцер, начальник відділення управління бойового командного пункту 25-ї повітряно-десантної бригади. В госпіталі з серпня. За його розповідями – потрапив під обстріли «Градами» і був поранений в населеному пункті Нижня Кринка. Олександр Федорченко тримає в пам’яті момент міцної чоловічої дружби, коли його хлопці з батальйону, незважаючи на обстріл Градами, рятували його після тяжкого поранення ноги. Після втрати ноги. Після того, як Олександру відірвало ногу його хлопці відтягли в безпечне місце й надали першу медичну допомогу.
Коли ми спілкувалися з ним влітку – він здбільшого говорив не про себе, а про своїх друзів, з якими воював й які загинули. Він неодноразовов повторював, як пишається геройством своїх друзів, що ніколи нікого не кидали. Що не кидали зброї ні за яких обставин, як би важко не доводилося. У Олександра Федорченко загинуло багато друзів. Він пригадував, як у Вуглегірську під час виконання поставленого завдання щодо зайняття цього населеного пункту загинув його друг Дмитро Жуков з іншими 5-ма бійцями. Головним спогадом Олександра була саме ця мить. Міна втрапила в будинок, де знайходилися бійці. Поруч знаходилися інші бійці батальйону.І ніхто не кинувся тікати, всі лише кинулися розбирати завали будинку й намагалися надати допомогу. Допомогти своїм друзям.
А про своє поранення говорить так:
Олександр Федорченко: Осколком від обриву снаряду мені влучили в праву ногу нижче коліна, ззаду, там, де ікра… Коли я приїхав 30 листопада додому, ще знаходився на реабілітації вдома, після цього прибув в Дніпропетровський військовий шпиталь, де зараз проходжу військову лікарняну комісію. Почуваю себе зараз добре, завдяки лікарям, завдяки моральній підтримці сім’ї, волонтерів.
Лікарі в Київському військовому шпиталі називають порятунок Олександра “черговим, але дивом”. По дорозі до Харківського госпіталю втратив надзвичайно багато крові й лише завдяки кровопереливу, ще по дорозі до госпіталю, Олександру вдалося врятувати життя.Де шукав сили триматися за життя – відповідає: “просто дуже хотів жити, тому що сім’я, двоє дітей, дружина, мати.”
Сьогодні з нами в студії, волонтер, телевізійний продюсер Тетяна Ляховецька. Вона допомагає й підтримує поранених з червня цього року. Тетяна Ляховецька щодня в госпіталі й багато історій поранених українських героїв – це вже й її особисті історії. Сьогодні ми говоримо про Олександра Федорченка.
Лариса Мудрак: Власне, моє перше запитання до пані Тетяни: як він зараз себе почуває?
Тетяна Ляховецька: Я йому сьогодні зателефонувала. Минуло лише півтора тижня, як він повернувся з Польщі, де він проходив реабілітацію. Задоволений. Я запитала чи він не поправився, бо останні тижні, як був у нас в госпіталі, сильно поправився. Сказав: «Таких добрих людей, як українці, кияни, я ніколи не зустрічав. Несуть і несуть. І все смачненьке, не можу собі відмовити». Сказав, що в Польщі теж дуже хороші люди, не там наші друзі, де ми думали: не на Сході, а на Заході. Таких друзів, як поляки, ніколи не зустрічав. І лікарі, і прості люди, і волонтери, усі так відповідально ставились, настільки уважно. І процедури надавали, і на екскурсії возили. Він каже, що настільки вражений!
Лариса Мудрак: Як стан його сьогодні?
Тетяна Ляховецька: Сьогодні повернувся, вже готується до протезування. Буде у Київському шпиталі. І от невідомо, де саме робитимуть протезування: чи в Києві, чи в Польщі, чи в Німеччині. Настрій дуже гарний, все зажило. Йому орден дали, ми його вітали, а тепер подали документи, щоб він був заступником воєнкома. Він дуже гордий, вже подивився свій кабінет, як він буде там працювати, готовий на роботу.
Лариса Мудрак: А як він пересувається зараз?
Тетяна Ляховецька: Він на милицях. Він молодець. Знаєте, як люди приїжджають, втратили якісь органи і не хочуть жити. А він був з дружиною, такою красивою Юлею. І він казав: «Ну як жити? Як я без ноги? Як бути?» Життя не хотілося. Але коли ми приходили до нього, говорили раз, другий, через день-два казав: «Як я міг таке думати?»
Лариса Мудрак: Так, психологічна підтримка волонтерів – надзвичайно важлива, рівна фінансовій та матеріальній допомозі. І я запитую зараз волонтера, Тетяну Ляховецьку, про стан нашого героя, Олександра Федорченка, як він себе почуває і за словами лікарів, за словами самого Олександра, яка допомога йому зараз потрібна?
Тетяна Ляховецька: Ну, він сказав, що поки що у нього все є, всім забезпечений. Зараз вирішується, де будуть робити протезування, робоче місце на нього чекає. Тому теплі слова, можливо, його дітям цукерки на день Святого Миколая. Це буде приємно, що його пам’ятають, не забувають. У нього двоє синів маленьких, які дуже радіють татові. Тобто настрій дуже хороший, бойовий, людина готується йти на роботу.
Лариса Мудрак: Дуже дякую волонтеру, телевізійному продюсеру, Тетяні Ляховецькій, яка серед поранених вже має багато друзів. Наша спільна турбота – допомога українським героям в госпіталі та поза ним. Тим, хто небайдужий до долі Олександра Федорченка та його великої родини, а у нього дружина, двоє синів, мама. Власне,і поки він стає на ноги, а поки він, на щастя, стає і він отримав підвищення, можна допомагати йому коштами. А номери рахунку Олександра є на сайті «Громадського радіо». Це була програма “Українські герої” ЇЇ автор та ведуча – Лариса Мудрак
ДОПОМОГА КОШТАМИ:
Карткові рахуноки Приватбанку: 5168 7423 4888 3848 або 5168 7423 1253 3130 (Федорченко Олександр Сергійович)
