В цьому випуску проекту «Громадського радіо» для поранених та про поранених українських героїв ми поговоримо про Івана Кушнєрьова. Звичайного запорізького студента було мобілізовано на Схід, де він і отримав поранення. Як складається його доля після поранення, про що мріє хлопець? Про все це ми поговоримо з Іваном в цьому випуску «Українських героїв»
Розповідь про пораненого Івана Кушнєрьова далась мені важко. Тому багато причин. Й важкість поранення, й мужність батьків Івана. Й той, факт, що Іван – п’ятикурсник факультету журналістики класичного приватного університету Запоріжжя. А ще багато його слів, які сьогодні почуєте й ви.
Івану Кушнєрьову 25 років. Родом із Запоріжжя.
Називає себе «мобілізованим добровольцем» й каже, що служив скрізь. Вже без жартів говорить, що служив в 39 моторизованому батальйоні.
Родом із звичайної запорізької родини. Так він про неї говорить:
«У мене найкраща у світі сім’я. Звичайна українська сім’я. Тато працює в Запоріжжі водієм, мама – інженером. Я один син.Тато взагалі родом з Росії, з-під Курська, але вже давно живе в Україні».
Мобілізований навесні 2014 року. Після проходження місяця тренувань у військовому таборі, які Іван називає ефективними й якісними, влітку потрапив на Схід. Спочатку була Волноваха, потім був Ілловайськ. Разом з хлопцями з його батальйону потрапили в оточення. Пробув у полоні. Після визволення з полону, рани від катувань та знушань заліковував місяць вдома. І знову на Схід.
Цього разу – в район Луганського аеропорту. Це місце обстрілювали щодня. Утримувати пост вдавалося великою ціною. 19 листопада зранку мала відбутися чергова ротація військовослужбовців на батальйонному складі зброї. Іван пам’ятає лише як зайшов на склад. Вибух. Спалах.
У нашого героя Івана Кушнєрьова немає живого тіла, яке б не було ушкоджене внаслідок цього вибуху. Втрата лівої руки, часткова втрата правої руки, багаточисельні пошкодження тіла, втрата правого ока, важкі пошкодження стопи лівої ноги.
« Погано пригадую, як розірвалася граната в руках на бойовому складі – ледь-ледь пригадую. Просто вибух й все»
Іван та його родина (мати й батько) готові боротися за одужання. Сила їхньої любові – вона ось в цих словах Івана.
«Люди! Наші люди! Це головне, що у нас є. І за це можна й треба боротися. Вони всі такі гарні. Такі героїчні люди. Я зустрів багато гарних людей. Може мені пощастило, але я зустрічав на Сході й в армії лише гарних людей. Всі прагнули допомогти, хоча б чимось. Іноді просто щирою розмовою і все ставало легше. Навіть ці подорожні розмови дозволяли знайти щось спільне. Спілкувався з людьми, багато взяв для себе — це так зближувало, розвивало, змушувало змінювати світогляд.
— Іноді можна почути розмови, що донеччани не люблять Україну. Чи відчув ти це?
— На Донбасі живуть такі самі люди, як ми. Є люди, які люблять Україну понад усе. Є люди, які не люблять Україну. Хтось не хоче бачити очевидні речі, хтось не може в них повірити, хтось хоче продовжувати жити в ілюзорному світі, хтось не може зрозуміти самого себе і що він хоче! Є різні люди й не можна говорити, що Донбас не любить Україну, Донбас хоче бути в Україні. Я не все мабуть можу зрозуміти, але я вірю, що люди знайдуть вихід, домовляться, всі будуть жити разом на цій землі й припинять воювати. Просто зараз такий час зла. Цей час очиститься й все буде добре. Добро переможе й буде квітнути земля. Люди домовляться.»
Якщо так переконаний наш поранений український герой Іван Кушнєрьов, то наше з вами відчуття, лише допомогати ций вірі. Що власне й намагаються робити сотні й тисячі, а то й мільйони волонтерів.
Як говорить мама Івана – Ірина Іванівна – вин лише простий український хлопець й ми повинні дати йому та сотням інших таких як він бути знову простими й дорогими всім нам українськими хлопцями.
ДОПОМОГА КОШТАМИ:
Картковий рахунок Приватбанку 4149 4978 1505 5548 на ім’я Івана Миколайовича Кушнєрьова
КОНТАКТИ:
Телефон мами Кушнєрьової Ірини Іванівни +38(095)695-32-93
Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.
