Історії українських поранених бійців – це окрема сторінка відповідальності всіх українців. Ми всі разом лише вчимося спільного розуміння відповідальності за тих, хто заради нашого миру віддав своє життя й здоров’я. Олександр Котов – один з таких. Його повернення до життя вже називають окремим бойовим чудом. Поранення від вибуху міни, важка черепно-мозкова травма, кома, малі надії на одужання, нерухомість, уламок міни й досі в черепі Олександра.
З часу поранення, а це сталося 4 лютого під час обстрілу селища Піски, минуло 2 місяці. Для цивільної дружини Олекандра – Лесі вони перетворилися на довгі дні й ночі боротьби за його життя. Дивлячись на сьогоднішні фото – відбитку печалі майже непомітно. Однак довгі місяці лікувань іще попереду.
39-літній будівельник Олександр Котов з 93-ї аеромобільної бригади разом з нами усіма зможе повернутися до мирного життя.
Усі його рідні й друзі точно в це вірять. Найбільше – Леся, дружина.
«В июле 2014 года его мобилизировали, пришла повестка, он приехал из-за границы и через неделю пошёл уже воевать. Услышал, что в Украине такое твориться и приехал домой. Когда спросила, почему ты так решил, он сказал, что как я мог иначе, если давал присягу.
Саша – справжній чоловік, надійний, з міцними плечима. Не дивлячись на це, травма дуже серйозна. Я буквально місяць плакала, не могла дивитися, що зробила з нього війна, як поламала просто його. Він взагалі не рухався, він був на штучному диханні, харчуванні, повністю за нього працювали апарати. Лікарі боролися за його життя.
Черепно-мозкова травма після вибуху міни і частина уламку залишилась у голові.
У комі він лежав дуже довго. Нам треба ще одна операція, тому що відкрита черепно-мозкова травма. Треба пластина ще, так що через півроку. Зараз поки працюємо над тим, щоб він почав рухатись. Відновлюємо його функції всі життєві. Багато результатів уже є позитивних, цілий день масажують його дівчата-волонтери і просто працівники госпіталю. Я їм усім дуже вдячна. Вдячна усім людям, які нам взагалі допомагають, підтримують, волонтерам, людям, які просто приходять і допомагають і фінансово, і їсти приносять. Я такого ніколи не бачила. Я знала, що українці добрі люди, але, щоб настільки».
В ефірі програма “Громадського радіо” – “Українські герої”. Автор і ведуча Лариса Мудрак. Наша розповідь сьогодні про пораненого Олександра Котова.
Допомогти йому можна, зателефонувавши дружині Лесі +38 097 788 23 70, +38 099 314 08 46, а кошти можна перераховувати на картку в Приватбанку за номером 5168755610263697
«Він дуже хоче додому, неймовірно, просто проситься. Але ще трошки треба. Наша родина зроблена зовсім недавно , тільки півроку. Любов врятує світ, бачите, яка ситуація.
Познайомилися ми в потязі. Я їхала з Києва, Саша їхав з Дніпропетровська і в Умані, де я пересаджувалася, у нас місця були поруч. Обмінялись телефонами, думала, що це так просто, а він приїхав на таксі на другий день, запросив мене в ресторан».
Олександр узяв на себе відповідальність не лише за дружину Лесю, але й за трьох її дітей. Це теж дає йому сили зараз. А ще – пам’ять про загиблих друзів.
«….друзей терял. Но и много хороших друзей нашёл на войне. Война показывает, кто есть кто на самом деле.
Хочу, чтобы война закончилась. Хватит этих смертей уже .
Чтоб держались и не глупили, потому что пуля – дура. Чтобы эта война закончилась просто. Она никому не нужна, ни им не нам».
На час, коли ми зустрічалися з Олександром та Олесею з Київському військовому госпіталі, їх прийшли провідати друзі. Леся з радістю розповідає про своїх друзів-помічників.
«Допомагає моя найкраща подруга, яка проживає в Києві, викладає в харчовому університеті, вона сама професор. Взяла за свій рахунок відпустку, поїхала зі мною в Дніпропетровськ, допомогала мені його перегортати, мити, годувати. Є такі люди, які можуть залишити роботу , сім’ю і просто дпомогти від щирого серця».
Подруга Лесі – Галина – Олександра Котова до поранення майже не знала. І досі не може пояснити, як швидко вона вирішилася допомагати своїй подрузі ставити на ноги та виходжувати майже безнадійного пораненого чоловіка. Говорить, що не питання віри було головним. Щось інше. «Згодом знайдемо слово, яким можна буде пояснити ці відчуття».
«Я думаю, що в принципі Леся поступила би точно так же, бо ми з нею дуже схожі за характерами, обидві риби. Нам не потрібно слів, ми завжди розуміємо одна одну. Коли вона зателефонувала, я відчула, що щось не так, і коли вона сказала, що Саша зараз в Дніпропетровську , то перша думка була взяти квиток і поїхати. Сашка я майже не знала».
Це була програма “Громадського радіо” “Українські герої”. ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Співавтором та незмінним помічником в роботі з пораненим є Дар’я Куренная.
Звукорежисер програм “Українські герої” Ігор Онисенко.
