Єлизавета Цареградська: 1919-й рік, Проскурів, теперішній Хмельницький, куди заходить Запорізька козацька бригада імені Симона Петлюри та 3-й Гайдамацький полк під командуванням отамана Семесенка. Саме про нього ми прицільно говоритимемо, чому — дізнаєтеся далі.
Сергій Гірік: Треба спершу уявити, що на той час було загалом на території України. Рухався фронт, війська Директорії відходили на захід під тиском Червоної армії.
І якраз з’єднання, яким командував отаман Семесенко, так звана Запорізька бригада, так само з лівобережної України перейшло на правий берег, відступало, і розквартирувалося у Проскурові. Війська були сильно деморалізовані цим постійним відступом, тиском із боку більшовиків, і ставилися, відповідно, з недовірою до будь-якого місцевого населення. І якщо ми говоримо конкретно про Семесенка, то є історія із тим, як він у Лубнах, наприклад, погрожував місцевій єврейській громаді, одразу вважаючи її за визначенням нелояльною. Те саме було і в Проскурові.
У Проскурові на той час близько половини населення складали євреї. Місто станом на кінець 1910-х, початок 1920-х років, — це близько 20 тисяч населення, і близько 10 тисяч із них складало єврейське населення. І, відповідно, опинившись у місті з такою значною часткою єврейського населення, Семесенко почувався явно дуже «не в своїй тарілці».
Крім того, найбільш деморалізованими є, як правило, війська, які можна назвати регулярними, тільки досить умовно. Якраз бригада Семесенка — це приклад подібного. Це з’єднання, яке формувалося знизу, по суті, і яке досить умовно підпорядковувалося вищому командуванню.
І, відповідно, воно було більш лояльне передусім своєму отаманові, ніж центральному командуванню. Хоча в цей час іще більш-менш якийсь контроль з боку Центрального командування військ Директорії залишався над отаманами. Особливо близько до місця, де знаходилася штаб-квартира Директорії, від Кам’янця до Проскурова, нинішнього Хмельницького, не так далеко.
Ну і перед, власне, погромом, перед 15 лютого, відбулася невдала спроба повстання із організованим місцевим комітетом РКП(б) (історична назва Російської комуністичної партії (більшовиків) — ред.), яка була придушена, і за яку, відповідно, колективну відповідальність… Семесенко, який мав такі переконання відверто антисемітські, із покладанням колективної відповідальності на євреїв за будь-які дії більшовиків, з поставленням знаку рівняння між євреями і більшовиками, незалежно від того, про яких євреїв ідеться, які погляди євреї мають в конкретному місті.
І не маючи змоги покарати безпосередньо організаторів цього невдалого повстання, тому що ще треба було вирахувати, знайти більшовицькі організації… Вони були законспірованими, і можна було покарати тих, хто на поверхні, кого легко визначити, тим паче в місті з такою значною часткою єврейського населення.
Єлизавета Цареградська: Так, а у нього були, у Семесенка, підстави вважати, що заколотниками, повстанцями були євреї? Чи це просто була відмазка, чому, власне, почали насильство щодо євреїв?
Сергій Гірік: Так, дійсно, в більшовицькій партії значний відсоток членства складали євреї. У цей час конкретно ми не маємо інформації про те, хто був кістяком більшовицького осередку конкретно в Проскурові. Але, звісно, там були і євреї, і українці, і росіяни, і місцеві поляки. Так, немає інформації про те, кого там було більше. Цілком імовірно, що в місті з половиною єврейського населення, половина або більше активістів більшовицької партії були євреями, тому що, ну, демографічна ситуація у місті була така, що їх просто не могло бути менше.
А це партія все ж таки не національна. Тобто, в українських національних партіях в основному склад етнічний був український, лише поодинокі були представники інших груп. Так траплялося, звісно, і етнічні поляки, і євреї, і росіяни в українських партіях. Але вони були поодинокими членами, бо в національних партіях формувався кадровий склад, склад членства формувався з представників групи, яку представляла ця партія.
У єврейських партіях, відповідно, — винятково євреї. Більшовицька партія не була національною партією, і вона більш-менш відбивала склад населення у цьому місті, і, відповідно, там євреї, звісно, були представлені. Але ось це уявлення про те, що саме євреї загалом відповідають за дії цього більшовицького осередку, це особисті стереотипи Семесенка, які він виявляв задовго до цього.
Так, історія у Лубнах, де він погрожував делегатам від місцевої єврейської громади, коли там було розквартироване його з’єднання… Це показує, що ідея колективної відповідальності євреїв, прирівняння євреїв до більшовиків, яка була поширена, в основному, пізніше, яку поширили в Європі білогвардійські емігранти, от вона була йому властива.
І це загалом було уявлення дуже поширене серед багатьох колишніх службовців Російської імператорської армії, а він був прапорщиком Російської імператорської армії до початку української революції.
І хтось підпадав під ці уявлення, хтось не підпадав. Взагалі уявлення про те, що в більшовицькому керівництві євреїв було багато, так, це зрозуміло. До революції євреї не брали участь в офіційному політичному житті через те, що були обмеження їхніх громадянських прав.
Відповідно, поява євреїв на урядових посадах і взагалі на верхівці влади, сприймали одразу як додатковий доказ «єврейської природи» цієї нової влади.
І зрозуміло, що це було додатковим ґрунтом для чуток і для того, що виходячи з такого засновку, що ось там євреї представлені у владі, робити відповідні висновки. Але уявлення саме про колективну відповідальність євреїв за дії більшовицького осередку, це вже, власне, відповідальність конкретно самого Семесенка.
Єлизавета Цареградська: Який він мав наказ першопочатково, опинившись в Проскурові? Там вони мали просто розквартируватися, я так розумію?
Сергій Гірік: Розквартируватися, підтримувати порядок у місті загалом, так. Як такого наказу… тобто це не територія бойових дій. Він розквартирувався після відступу.
Це місто, яке неподалік від губернського центру, Кам’янця-Подільської губернії, великий повітовий центр з легким сполученням із Кам’янцем. Тобто, в принципі, очікувалося, що він буде виконувати накази командування. До нього достатньо легко було з ним сконтактувати.
Телеграфне сполучення не було перерване, транспортне сполучення не було перерване. І, власне, інформацію про погром передали в Кам’янець дуже швидко. І основний пік погрому припинився, як ми знаємо, через 3 години.
Тобто, це означає, що досить швидко про те, що відбувається у Проскурові, повідомили в Кам’янець. І з Кам’янця надійшла телеграма з наказом припинити погром. Це відбулося впродовж 3 годин, після чого основні погромні дії були припинені.
Але за цей час встигли вбити, за різними оцінками, понад тисячу мешканців. Тисяча шістсот, це за найбільшими оцінками, тисяча шістсот жертв, але це включаючи тих, хто помер від ран на наступні дні.
Конкретно за 3 години саме були вбиті близько тисячі і ще близько шестисот померли від ран впродовж наступних днів, або були вбиті під час окремих інцидентів, такого продовження погрому, але вже не масового так само наступних днів. Плюс ще можна зарахувати до Проскурівського погрому такі погромні дії у сусідніх містечках, які в принципі були частиною цього, але їх, як правило, рахують окремо. Але в передмістях Проскурова теж загинуло кілька сотень євреїв.
Єлизавета Цареградська: Тобто такий розмах і такий масштаб і таке звірство, тому що є записи очевидців, як це все відбувалося, виглядало це абсолютно жахливо, це все було зумовлено виключно тією особистою ненавистю з боку Семесенка до євреїв?
Сергій Гірік: Не винятково, звісно, але значною мірою особистість командира і за умови лояльності його підлеглих до нього, вона відіграє дуже значну роль. Але формуючи своє з’єднання, він добирав до нього відповідних військових, відповідних солдатів, і його солдати були, очевидно… По-перше, можна судити про їхню дисциплінованість, відповідно, по-друге, вони мали теж відповідні погляди.
І коли війська, незалежно від того, чи війська директорії, чи різні отаманські групи, чи то лояльні директорії, чи ні, чи білі, чи червоні, чи григор’ївці, так само він змінював свою лояльність до різних сторін тогочасного конфлікту.
Незалежно від того, хто сам чинив погроми, лояльність до того, хто безпосередньо віддавав наказ, відігравала основну роль. І особистість того, хто віддавав наказ.
І дуже важливий момент, яким чином, в якій формі він сформулював цей наказ. Він сформулював наказ не грабувати, а безпосередньо вбивати. Звісно, цей наказ порушувався. Звісно, було свідчення очевидців, тих, хто пережив погром, вони показують, що пограбування були, але їх було порівняно небагато, порівняно з іншими погромами. Багато погромів закінчувалися без жертв і обмежувалися грабунками. Багато погромів обмежувалися, мали нечисленні жертви і передусім були спрямовані на пограбування.
Тут ми бачимо намагання помститися місцевій єврейській громаді за приписану їй провину у спробі повстання місцевого більшовицького осередку. От, і помститися в максимально жорстокій формі і з численними вбивствами. І наслідки конкретно цього погрому, коли загинуло понад 10% єврейського населення міста, коли значна кількість жертв, що, знову ж таки, є винятковим випадком. Лише кілька погромів мали подібні риси. Значна частина жертв — це жінки, значна частина жертв — це діти. От, досить великий відсоток.
У багатьох погромах, які супроводжувалися вбивствами, знову ж таки, не всі погроми супроводжувалися вбивствами, в багатьох погромах жертви були тільки чоловіками. Щодо жінок здійснювалося сексуальне насильство, але жінок, як правило, не вбивали під час погромів, так само і дітей. У випадку Проскуровівського погрому вбивали цілими сім’ями.
От, і це показує налаштування конкретно цієї частини, яка розквартирована була в Проскурові.
Єлизавета Цареградська: Чи була тоді можливість у Проскурові місцевої влади якось протистояти тому? Якісь правоохоронні органи, власне?
Сергій Гірік: Ну, були спроби. Було невеличке парамілітарне формування місцевої міліції, місцевого такого типу ополчення. Це не була єврейська самооборона. От, взагалі, дії єврейської самооборони проти погромів, вони могли бути ефективними лише в тих випадках, коли погромники були стихійними, коли погромники це були місцеві, які так само мали якось не важке озброєння, наприклад, і не були умовно дисциплінованими солдатами.
Тут ми бачимо, що погром здійснювався з прямого наказу кадровими військовими, хоч і умовно регулярної частини. І в цьому випадку загони самооборони чи місцеві правоохоронні органи, знову ж таки, які яким чином сформовані в умовах конкретно 1919-го року, могли бути… Вони просто в збройному розумінні були в іншій ваговій категорії. Вони не могли протистояти регулярним військовим частинам.
Військовий загін із кінною піхотою, частково з важким озброєнням, з кулеметами, з великою кількістю гвинтівок, проти навіть кількох сотень осіб із легким озброєнням, максимум револьверами, це було неможливо припинити.
Можна було спробувати припинити моральним впливом. Є одна з жертв погрому, не єврей, місцевий священик, який намагався вплинути.
Можна було спробувати переховувати євреїв, теж такі випадки були, і хтось із євреїв завдяки цьому залишився живим, тому що місцеві не євреї їх переховували.
Але масовим це явище не могло стати, знову ж таки, враховуючи те, скільки відсотків серед населення Проскурова складали євреї. Але те, хто саме повідомив Кам’янець, — імовірно, це якраз представники місцевого самоврядування.
Кам’янець повідомили, отримали відповідний наказ про те, щоб погром припинився, і без втручання місцевої влади це було б неможливо.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!
Публікація підготовлена в рамках партнерського проєкту з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію ЮНЕСКО і Європейського Союзу.