Єлизавета Цареградська: Що для вас означає величина постать Бруно Шульца?
Віра Меньок: Для мене Бруно Шульц давно є письменником і художником, без перебільшення, світової слави.
Завжди дивують дискусії про те, до кого ж належить Шульц — він єврейський, польський чи український митець, позаяк народився і творив Бруно Шульц на українській землі.
Можливо, це прозвучить дивно, але він не польський, не єврейський, не український — він універсальний, понад усіма поділами та кордонами. Це приклад митця в універсальному метафізичному плані. Фізика його, звісно, була дуже сумною, адже він став жертвою режиму та загинув тільки тому, що був євреєм.
Життя він мав складне, йому було складно впоратися з усіма викликами повсякденного екзистування. Бракувало грошей, він не міг протягом кількох років виїхати до Парижа, однак мріяв про це, бо хотів показати свої роботи, щоб світ його побачив. Він був несміливою людиною, мав непросте особисте життя — все це його драматична фізика.
Але творчість Бруно Шульца, його метафізика, долає будь-які кордони і будь-які поділи — для мене це один з найбільших, найвагоміших та найсуттєвіших творців мистецтва ХХ століття.
Єлизавета Цареградська: Ви його в першу чергу сприймаєте як художника чи письменника?
Віра Меньок: Є поділ, але він не є таким радикальним. Ці дві царини його творчості співтворять його особистість.
Є багато коментарів щодо того, що він сам це не розділяє.
У літературних текстах він говорить, що бачить якийсь палаючий чотирикутник у своїй кімнаті, але він не знає, що з цим зробити — це і є натхнення. Але він боїться, що не впорається, кличе на допомогу, а люди дивляться на нього як на дивака та йдуть геть. Тоді він мусить з ним впоратися, мусить творити, бо є натхнення, і він ніколи не знає — в той момент писатиме чи малюватиме.
Також він говорив, що його графічні роботи і літературні тексти — дві сторони, два ракурси того самого буття, ім’я якого — творчість.
Як коментував він в одному з критично-літературних текстів «різниця у тім, що у малюнках своїх, у пластичній своїй творчості я більше висловився про матерію, а у творчості своїй літературній більше висловився про дух буття».
І я намагаюся збудувати свого Шульца та його світ з таким пошануванням того, як він думав та сприймав, для мене це дуже цінно.
Також для мене дуже цінно, що він був дрогобичанином, як я вже казала, один з найбільших митців ХХ століття. Так, він універсальний, понад поділами, але для мене цінно те, що він дрогобичанин.
Тому, ми так і написали на таблиці пам’яті Шульца, вмурованій на вхіднику, на тому місці, де його вбили 19 листопада 1942 року — що на цьому місці загинув великий письменник і художник, дрогобичанин Бруно Шульц.
Єлизавета Цареградська: Наскільки добре відомі обставини, в яких формувався Бруно Шульц? Він народжується у 1892 році, як я розумію, у доволі патріархальній єврейській родині. Що впливало на Бруно Шульца і формувало його як митця?
Віра Меньок: Так, він народився у доволі патріархальній єврейській родині, однак це не була ортодоксійна сімʼя.
Для самого Шульца момент юдейської ортодоксії не був близький. Він міг спокійно заходити зі своїми учнями-гімназистами до римо-католицького костелу чи греко-католицької церкви. Бруно Шульц був учителем малювання, демонстрував учням та інтерпретував шедеври архітектури і малярства, тобто, для нього це було нормально.
Маємо певні сліди того, про що ви питаєте, а саме — родинної атмосфери, у якій він зростав та яка на нього впливала. Говоримо про сліди в його літературних текстах. Хоча Шульц наполягає на тому, що його
«Цинамонові крамниці» і «Санаторій під клепсидрою» — не родинна хроніка, але вони оперті на його житті.
Там є мати, яка дуже відрізняється від батька, є утіленням стихії землі. Вона тримається землі, матеріального статусу життя. А батько, як реальний і біографічний, був продавцем тканин та всіляких додатків доних. Але батько формально є тим, у патріархальному розумінні, хто сім’ю утримує. Так, він торгує, але його літературне відображення раптом в якийсь момент починає фантазувати, в ньому починає буяти енергія, він всі тканини розкидає по крамниці… замикається у ній, а мати кричить, що треба торгувати, бо черга вже вистроїлася.
І що в результаті стається? Батько має пташину деміургічну мрію, він хоче, щоб крайобраз, ландшафт Дрогобича змінився, щоб птахи були кольоровими, він купує яйця екзотичних птахів, у екзотичних тканинах вирощує цих пташенят на горищі, але приходить зимна енергія, покоївка, та просто прибирає на горищі. Вона викидає яйця і пташенят, які вже вилупилися. І це метафора, власне, Голокосту, метафора винищення.
Після того ці птахи, витвори уяви і творчості батька, на якого орієнтується малий Юзеф, тобто альтер-его самого Бруно, стають жертвами винищення. Птахи, які вижили після мітли покоївки, повертаються до міста, але вже деградованими. Вони не вміють правильно літати. Міські хлопчаки сміються і стріляють у тих птахів з рогаток…Тобто, це таке перетворення.
Повертаючись до концепції того, наскільки це була патріархальна чи, все ж матріархальна сім’я — все трималося насправді на матері. Ця сім’я виживала на матері, бо реальний біографічний батько збанкрутував, що підтверджує його літературна проєкція.
Батько помирає швидше, взагалі батьки Шульца не дожили до найтрагічніших часів для євреїв. Він був улюбленою дитиною в сім’ї, мама його дуже любила, голубила. Він мав щасливе дитинство та любов матері, але завжди йшов за батьком, тому що бачив у ньому енергію творчості.
Звісно, єврейська культура та дух також впливали на його формування. Це дуже видно в його малюнках, графічних роботах. Однак, власне, не ортодоксія, а містика цікавила Шульца більше.
Єлизавета Цареградська: Хочу ще розпитати з приводу постаті Юзефіни Шелінської та її ролі в житті Бруно Шульца, тому що історія дуже навіть трагічна, дещо болісна. Що нам відомо?
Віра Меньок: Нам багато про це відомо завдяки Аґаті Тушинській — польській письменниці, яка працює у жанрі літературної біографії. Вона, власне, написала літературну біографію Юзефіни Шелінської —
«Наречена Бруно Шульца». Я переклала цю книжку українською мовою. Юзефіна була єдиною жінкою, з якою Шульц насправді хотів одружитися, у всякому разі він будував такий план і намагався пройти через пекло в правничому сенсі, бо у міжвоєнній Польщі не дозволялися цивільні мішані шлюби.
Юзефіна Шелінська була вихрещеною єврейкою не зі своєї волі, її батько прийняв таке рішення, але все одно вони стали жертвами, все одно їх вбили німецькі нацисти, бо й так було відомо, що це євреї, хоча вони хотіли зректися цього. Тобто, у Шелінській є тінь єврейства, з якою вона бореться насправді все життя.
Отже, юдей з католичкою не міг одружитися, але десь на теренах колишнього північно-німецького союзу був такий шанс, там це могло дозволитися законом. І він розшукував ці можливості, вона постійно чекала, але не дочекалася.
Шелінська в Дрогобичі працювала вчителькою у початковій гімназії, а він у гімназії державній, вже вищого рівня. Шульц побачив цю жінку, соромився до неї сам підійти, навіть посилав до неї свого колегу, вчителя фізики з тутешньої гімназії.
У них були дуже теплі стосунки, вони прогулювались, говорили про літературу, мистецтво — це надзвичайний рівень близькості духовної, інтелектуальної.
І що далі? А далі є проблема Дрогобича. Шульц не хотів насправді їхати з цього міста, покидати свої регіони, як він казав великої єресі, бо тільки тут ця його єресь, тобто творчість, була можлива. Натомість Юзефіна не мала наміру лишатися в Дрогобичі, тому що для неї це було провінційне місто, де вона не зможе зробити кар’єри. І це був перший та, можливо, найважливіший пункт, в якому зійшлися два різні світи, чоловічий і жіночий, більш небесний — Шульц та більш земний — Шелінська.
Але він обіцяв, що обов’язково вони звідти виїдуть та одружаться. Вона їде до Варшави, і, до речі, жодної кар’єри там не робить, а працює в якомусь статистичному відділі як рядова працівниця. Тим не менше, це ж Варшава, і вона обирає її, він до неї приїжджає. Шульц тоді вже видав свою першу книжку та є відомим, його запрошують на різні зустрічі. Водночас як тільки вона повертається до розмови про одруження — все не завершується нічим, немає фіналу, якого вона очікує. І врешті вона твердить, щоб він не приїжджав більше, нехай його не буде фізично, тільки щоб писав листи, бо у них він прекрасний.
Листи Шульца — насправді третя частина його творчості. І, звісно, він мав дуже великий вплив на Шелінську. Чи вона на нього мала вплив — не знаю. Мабуть, ні.
Єлизавета Цареградська: Але хіба він не казав, що вона його повернула до життя?
Віра Меньок: Ні, це у листах десь був такий момент, де він натхнений. Вже в листах до іншої жінки він пише про те, що ж йому робити, бо якщо одружиться, «то все зіпсується» та, що «вона така приземлена жінка». Він це розуміє, але, однак, він закоханий.
…Шульц водночас листується з багатьма іншими жінками.
Юзефіна завжди страшенно його ревнувала. Навіть вже коли його не було, далеко після війни, яку вона дуже важко пережила. Вона постійно думала про нього, у неї більше ніколи не було жодного чоловіка. Шелінська постійно шкодувала, що не зрозуміла, що це була велика відповідальність бути разом з митцем такого рангу. Не ставити свої інтереси першими, а просто зрозуміти, що він інший, і вона не може мати до нього таких вимог, як до звичайного, скажемо, чоловіка.
Ревнощі не покидають її аж до смерті. У пізньому віці вона відкрила факт, що коли він з нею був і їхні стосунки були найінтимнішими і найтеплішими — він розповідає про це іншим жінкам у листах і зустрічається у Варшаві, скажімо, з Зофʼєю Налковською.
Це чудова письменниця, яка була однією з найважливіших фігур в тодішніх міжвоєнних літературних салонах Варшави. І це вона побачила в Шульцові перший талант. Вона прочитала його «Цинамонові крамниці» і сказала, що польська література отримала в лиці Шульца щось неймовірне.
Вони листувалися, вона приїжджала до Трускавця, де вони зустрічалися. І перший примірник, вручну оправлений Шульцом, він подарував не Шелінській, а Налковській.
Однак другу свою збірку він присвятив Юзефіні. Після війни вона жила в Ґданську до смерті, яка прийшла вже в поважному віці — це було самогубство. Друга спроба їй вдалася, далі вона вже не мала сили жити. Вона собі вигадувала Шульца, його дух, що він повернувся до неї, що він серед тих книжок. Вона працювала в Ґданському університеті, в університетській бібліотеці, була директоркою, а потім вже звичайною працівницею. І вона собі вигадала Шульца, що він з нею, повернувся, що вона їздила в Дрогобич, вона приносить йому книжки. Вона ніби була з ним до кінця свого життя, з його духом, вона з ним розмовляла, приносила словники найкращі з бібліотеки, щоб він читав. І вона вчиняє самогубство…
А перша її спроба була через нього, в 37-му році, коли вона зрозуміла, що вони не будуть разом. Не тому, що він її розлюбив, просто вони не будуть разом, це неможливо… Шульц приїжджає до неї в лікарню, знає, що вона зробила, каже, що теж хворий, горло заболіло.
Він тікає від такої відповідальності, бо не вміє з тим собі дати раду, не знає, що з тим зробити, як коментувати…
Тут, якщо з позиції звиклої, то так, можна його засуджувати, бо як же так можна.
Те, як вона його любила — для мене це просто неймовірний приклад. Були в неї спроби зв’язати своє життя з іншими чоловіками, але просто кожен був для неї бридкиим. Вона тільки думала про Шульца. І тільки ця любов в ній жила до смерті.
Віра Меньок: 19 листопада розпочинається великий проєкт — «Друга осінь». Я це роблю вже в 24-те, у роковини загибелі Шульца.
«Друга осінь» — як памʼять, як друге життя, як місія і посвята талановитому Бруно Шульцу. І те, що ми робимо для Шульца в Дрогобичі — це і є, власне, його життя після смерті.
Віра Меньок: Шульца читати треба маленькими порціями. Відкрити його книгу можна в будь-якому місці і розпочати з будь-якого оповідання — немає значення — а далі він поведе.
Поведе тими вуличками, дивовижними ландшафтами душ героїв, ландшафтами міста, які він перетворює. Він просто неймовірний перетворювач. Він сам поведе, не буде якихось дискомфортів, якщо себе налаштувати на такого типу читання.
Також запрошуємо слухати та читати перший випуск подкасту, у якому говоримо про Соломона Рабиновича — письменника, драматурга, громадського діяча, відомого світові як Шолом-Алейхем.
Публікація підготовлена в рамках партнерського проєкту з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію ЮНЕСКО і Європейського Союзу.