На фронті потрібно все: від шкарпеток до коптерів — Георгій Тука

Гість — засновник спільноти «Народний тил», ексголова Луганської ВЦА Георгій Тука.

Георгій Тука: Ситуація на Сєвєродонецькому напрямку напружена, важка, стабільно важка. Найбільшу небезпеку створює можливість перекриття бахмутської траси рашистськими угруповуванням. А загроза цього дуже велика. Деякі ділянки просто прострілюються. І пересування ними небезпечне.

У мене є двоє особисто знайомих моєї родини з Маріуполя. Одна родина опинилася в Приморському краї, а друга — в Пермській області. Голова однієї з родин взагалі опинився без українського паспорта. Під час цієї так званої фільтрації в нього вилучили український паспорт. Після того, як його випустили з фільтраційного табору, йому дали якусь на папері російською мовою довідку і відправили в Пермський край. Як йому звідти діставатись України, ніхто навіть збагнути не може. Хоча є випадки, коли люди не тільки добираються на контрольовану українською владою територію України, а й до Європи.

Читайте також: США передадуть Україні сучасні ракетні системи залпового вогню

• Ситуація з потребами військових залишається незмінною з 2014 року. Починаючи від шкарпеток і закінчуючи безпілотниками, прицілами, приладами нічного бачення, автомобілями.

На жаль, нічого не змінилося. Крім того, що значно збільшилися масштаби потреб. А з іншого — дуже суттєво скоротилися обсяги допомоги. Я до цього ставлюсь з розумінням, як і переважна більшість захисників, з ким я розмовляв. Бо всі чудово усвідомлюють колосальну різницю між подіями 2014 року і нинішньою ситуацією.

• Тоді палало в одній точці й вся країна об’єднувалась навколо того, аби загасити це полум’я. А зараз ситуація зовсім інша. Величезній кількості наших громадян зараз дуже важко. Навіть тим, які не знають на собі, що таке евакуація чи обстріли.

Економіка лежить, надходжень практично немає. Тому ситуація в цьому напрямку складна.

Читайте також:  Сєвєродонецьк — місто у вогні: фоторепортаж з міста, за яке тривають бої

На 40% забезпечення військових залежить від командирів нижньої ланки, від командирів батальйонів та бригад. Це ми відчували на собі у 2014-2015 роках, коли командири підрозділів або не хотіли звертатися до Міноборони для того, аби отримати те чи інше приладдя (мотиви різні), або просто звернувшись один-два рази й отримавши відмову, уявили, що немає жодного сенсу звертатись. І покладали свої сподівання виключно на громадян і волонтерів. Це один випадок. А другий — коли таку саму позицію займають і рядові бійці. Таких випадків теж немало.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS