Ярослав Зубченко: Багато країн, особливо ті, які мають імперіалістичне минуле, або сьогодення, і Америка серед них, допускали в своєму житті жахливі вчинки. Ядерні бомбардування цивільних в Японії, злочини у В’єтнамі, в Афганістані, все це було, навіть не так давно.
Різниця в тому, і це дуже фундаментальна річ, що деякі суспільства визнають свої помилки, працюють з ними, мають достатньо свободи слова, аби протестувати проти цього, змінюватися.
Візьміть Німеччину. Люди усвідомили свої помилки, тепер намагаються зробити все, аби їх не повторювати. І Росія відрізняється тим, що вона скоює злочини, але ніколи не опрацьовує це на суспільному рівні. А навпаки, глорифікує власні вчинки.
Подивіться на те, чим пишається росія. Більшість з цього — об’єктивні воєнні злочини, або злочини проти людяності. Усі ці історії про героїчних генералів Другої світової війни, які просто вбивали мільйони військових, намагаючись штурмувати Дніпро і так далі. Проблема росії не в тому, що вона скоює воєнні злочини, а в тому, що вона їх не визнає злочинами, а навпаки намагається ними пишатися. І засуджує інші країни за речі, якими ці країни не пишаються.
Історія про «8 років на Донбасі» — це також показовий приклад. Є звіт ОБСЄ, є інший звіт Міжнародної кризової групи, які рахували кількість цивільних жертв війни. За всіма цими звітами, жодна сторона — ані Україна, ані росія — не вбивала цивільних цілеспрямовано. Більшість цивільних гинули від важких обстрілів, якщо бойові дії тривали на території їхніх населених пунктів, або люди, які загинули від вибухонебезпечних предметів.
Київська влада визнає цю проблему, намагається знайти дипломатичне рішення, не стріляти, намагається розміновувати території, тримати населені пункти відкритими. Але росія робить навпаки: зриває переговори, не виконує домовленості.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS