Фото: RFE/RL
Співробітниця пропагандистського «Пєрвого канала» (росія) Марина Овсяннікова увірвалася із плакатом «Нет войне» в ефір. Російське державне агентство «ТАСС» із посиланням на джерело у правоохоронних органах повідомило, що Слідчий комітет росії розпочав дослідчу перевірку дій Овсяннікової. Світові топ-медіа пишуть, що це ледь не героїзм.
Із Ларисою Волошиною, психотерапевткою і журналісткою, говорили про те, що таке російські інформаційно-психологічні операції (ІПСО) та чи ситуація з Мариною Овсянніковою може бути ІПСО.
Лариса Волошина: У соцмережах розмірковують на тему, чи це був реальний її порив душі, чи це була постановка. Але ІПСО — це трошки інше.
Вона має 4 компоненти:
• береться якась подія )або інсценована, або реальна, це не має значення),
• подія подається перекручено, з потрібним маніпулятором наративом, починається пропаганда на другому етапі: жінка вийшла з плакатом і до якого висновку нас підштовхують?
• третій компонент виникає тоді, коли аудиторія дійшла певного висновку. тоді створюється ще одна подія, яка вже підтверджує сам висновок,
• а після цього досягається та ціль, яку фактично поставив маніпулятор.
Жінка виходить з плакатом, немає значення для інформаційно-психологічної операції, це реальна подія чи ні. Далі: нам нав’язують наратив — бачите, «хороші русскіє».
До речі, подивіться, на кого спрямований цей наратив. Він не спрямований всередину на російську аудиторію, бо на російську аудиторію віщає Кісельов, який розповідає про «радиоактивний пепел». Він спрямований на західну аудиторію: це про «хороших русскіх», які «страждають» зараз і т.д.
І це треба для того, щоб зняти те співчуття загальносвітове, спрямоване на український народ, українських жінок і дітей, до тих, кого вбивають росіяни. Тепер у нас героїня — «девушка Овсяннікова», мати-одиначка, у неї дочка тощо.
Ми маємо зрозуміти, що те, що ми переконуємо, що це зрежисовано, не змінює основного наративу. Ми маємо спрямувати свої зусилля на ці дві точки: посилити наратив про героїзм українського народу і співчуття до українських громадян. Для цього не треба спростовувати, що в росії, можливо, є якісь люди, які борються, це дуже сумно і ми їм співчуваємо.
Але це не має стосунку до того, що зараз робить російська армія і російський народ з українцями. Не варто дуже нападати на неї, бо тоді росіяни отримають те, що вони хотіли: виставити нас якимись, які не здатні на людські почуття. Ми можемо помітити їхні ІПСО і втрутитися в них, але атакувати треба не саму людину, а наратив, який вони розповсюджують.
Перше. Що в путіна був план захопити Україну парадами, і все було би добре, але спротив українського народу спричинив лють і усі ці жахливі руйнування.
Це неправда. Просто коли ми почали пручатися, російське керівництво почало досягати поставленої мети на винищення українців іншими методами, більш жахливими, більш нелюдськими. Коли ми погоджуємось, що нас карають за спротив, ми ніби кажемо: давайте не будемо пручатися, і все буде добре. Ні, не буде, бо росія не змінює своїх цілей.
Друге. Це наратив, що ми щиро віримо, що вони всі там отямляться і змінять путіна. Якщо прослідкувати історично, то російські бунти ніколи не змінювали владу, владу змінювали «дворцовиє перевороти» — це прагнення еліти. А еліта спирається не на думку дисидентів, вона спирається на думку мас.
У даному випадку маси травмовані інформаційно і вони не є тими, з ким можна зараз говорити.
І відбувається таке, як розказує мені клієнтка, коли вона дзвонить мамі у Москві і каже: «Мамо, мене бомблять», а мама каже: «Ну купи беруші». Вони вірять путіну, а не дочці.
І кожного разу, коли ми намагаємось до них щось донести, ми витрачаємо сили, які ми би мали витратити на донесення цієї рішучості.
Так, — росія напала, так, — ми ніколи не пробачимо і не забудемо, але ми переможемо. Все залежить не від того, чи отямляться «хороші русскіє», все залежить від того, чи витримаємо ми.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS