«Зараз Львів наче бабуся, до якої приїхали гості»: львів’янка про своє місто під час війни

Розмова з корінною львів’янкою, музиканткою Соломією Чубай.

Соломія Чубай: Зараз час просити пробачення, об’єднуватися, любити. Я тепер багато для себе співаю християнської музики. Я глибоко віруюча людина, не релігійна. Я вірю. Ми з хлопцями написали пісню на слова Юрка Іздрика. Зараз її допрацьовуємо.

Там є такий текст: «Людині завжди потрібен інший. Людина сама нічого не може».

Так, музика пишеться під час війни.

Війна показує, хто є хто

Соломія Чубай: Війна підсилює певні риси. Українці вражають. Я завжди знала, що ми добрі, милосердні, ніжні. Зараз постійно в цьому переконуюсь. Я нещодавно згадувала слова своєї бабці, яка померла у 94 роки.

Вона завжди казала: «Немає нічого гіршого, ніж москаль».

Вона розповідала про війну. Про те, що росіяни приходили до села, ґвалтували місцевих жінок, крали, творили безлад. А коли прийшли німці і побачили, що у бабці немає взуття, купили його їй, щоб боса не ходила. Ще й шоколадом пригощали. Вона казала, що «росіяни гірші, ніж фашисти». Я з цим жила. Тепер розумію, що якщо десь підмішана російська кров — то вже не дуже.

Зараз Львів — не мій Львів. Тут майже 200 тисяч переселенців. Я б назвала його зараз бабусею чи мамою, до якої приїжджають гості. Він став ще більш відкритим і гостинним. Ми багато волонтеримо, приймаємо, намагаємось максимально допомагати. Всі ми втомлені, і Львів у тому числі. Але ми готові прийняти всіх.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Слідкуйте за найоперативнішими оновленнями у Twitter Громадського радіо

Також підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини від Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS