Гостя — правозахисниця, адвокатка, письменниця Лариса Денисенко.
Лариса Денисенко: Не так давно зґвалтування стало воєнним злочином під час збройних конфліктів.
У нас немає належної комунікаційної поведінки, як про це говорити. Часто у питаннях, які стосуються тіла жінки, коли йдеться про сексуальні злочини, чоловікам дуже важливо захистити жінку. Чоловікам здається, що, якщо вони прямо кажуть про зґвалтування «зґвалтування», то тим самим вони більше ранять жінок.
Зрештою, якщо говорити про сексуальне насилля під час війни, під час окупації, облоги, захоплення заручників, як воєнний злочин чи злочин проти людяності — це вперше прозвучало під час розгляду справ в міжнародному трибуналі по Югославії та Ірландії.
Знаходити варіанти для того, щоб проблема звучала, але людина могла лишатися анонімною, убезпеченою, бути впевненою в тому, що вона розповість це своїм дітям і родині лише тоді, коли в неї будуть на це сили.
Читайте та слухайте також: «Застрелили чоловіка та ґвалтували мене, коли вдома був син»: злочини російських військових
Я звертаюсь до своїх колег, до депутатів, журналістів стосовно того, що ми маємо терміново змінювати законодавство, враховуючи міжнародний кримінальний досвід.
Наразі однією із вимогою того, коли буде працювати механізм розслідування, є висновок лікаря або медустанови стосовно того, що людину зґвалтовано. Насправді навіть з кейсу, коли жінку в Бучі ґвалтували, і тримали на автоматах людей, які там перебували разом з нею, щоб вони не смикнулися… Сподіватися, що після цього вона матиме доступ до медицини — це цинічно. Міжнародне кримінальне право дозволяє у таких випадках не орієнтуватися на медично-правові висновки.
У жінки немає можливості шукати лікаря чи адвоката. Що тут можна говорити? Жінка або дівчина мають віднайти бодай який-небудь вихід, вийти на наші блокпости, вийти на неокуповану територію і лишитися при цьому живою, а потім вже звертатися до лікарів. Тому що все одно можна фіксувати психологічні зміни, збої менструальних циклів. Не обов’язково фіксувати травму, як цього вимагає національне законодавство. Міжнародне кримінальне законодавство цього не вимагає, воно не вимагає доводити стосовно згоди.
Коли людина не може розповідати свою історію, вона може її переказати людині довіри, це може бути правозахисник чи журналістка, які потім даватимуть ці покази для розслідування.
Телефонні дзвінки і перехоплення розмов про зґвалтування також є підставами для наших правоохоронних органів проводити ретельні розслідування.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS