Обов’язки перед державою можна виконувати не тільки «на нулі», а й в тилу, і це теж героїзм — Свириденко

Про це поговорили у шостому  випуску програми «Видимі герої».

Гість програми — Вадим Свириденко, ветеран війни, Уповноважений представник Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій

Хто такі — герої?

Вадим Свириденко: Учасники бойових дій не вважають себе героями, це солдати і офіцери, які йшли виконувати свій обов’язок. Всі кажуть завжди одне і те: «Герої там, а я — звичайний солдат».

Насправді, героїчним має бути весь народ, коли всі стають одним кулаком і захищають свою батьківщину. Адже свої обов’язки можна виконувати не тільки там, на «нулі», а й тут, у цивільному житті, підтримуючи економіку країни, виконуючи свої обов’язки як громадянина, волонтерити, допомагати пораненим і цивільним людям. Навіть врятувати кішку — це вже подвиг.

Врятувати кішку — це вже подвиг

Життя з ампутацією — героїзм?

Вадим Свириденко: Ми себе вважаємо звичайними людьми. Ми не хочемо чимось відрізнятися від інших. У нас, у багатьох, навіть і не видно, що замість руки чи ноги — протез, воно все прикрито. Ми намагаємося бути звичайними людьми. Тому це не героїзм, це просто моменти адаптації і використання того механізму, який напрацювала держава — наскільки правильно цей механізм було подано і наскільки правильно людина його використовувала. І наскільки фахівці відпрацювали моменти, щоб людину правильно адаптувати до життя.

Читайте також: Бути дружиною ветерана — це бути сильнішою в рази, психологічним кіборгом — психологиня

Американська система реабілітації — у чому її унікальність?

Вадим Свириденко: Американська система реабілітації, на відміну від нашої, працює вже десятиліттями. Вони пройшли багато втрат військових, багато суїцидів, тобто вона вибудовувалася на великих жертвах. Зараз вони діляться з нами своїми програмами, щоб ми не пройшли те саме, що і вони. Завдяки американській системі за ці роки ми як раз і побудували свої програми.

Перш за все, мене на реабілітації в США запитували, що я робив до війни і що я хочу робити у майбутньому, бо на цьому як раз і будується вся реабілітація. І потім збираються інколи цілі консиліуми — як допомогти з цими бажаннями. У них напрацьований цілий каталог допоміжних предметів у цій реабілітації, і вони знаходять нові і й нові.

Читайте також: Після 24 лютого багато хто в Україні зрозумів психологічний стан ветеранів — Вадим Свириденко

Саме смішне, що було — мене тут не могли навчити користуватися протезами рук.  Мені в лікарні допомагали санітарки, навіть не реабілітологи. А коли я приїхав у США, мене навчили вдягати протези і користуватися ними за дві хвилини. Я настільки був шокований, що мені дали протези, а не навчили ними користуватися. А в США навчили. Тому я вийшов з першого заняття і вже відчув прогрес. Це дуже важливий психологічний момент — що я можу виконувати деякі функції додатково для себе самого.

Я настільки був шокований, що мені дали протези, а не навчили ними користуватися. А в США навчили

Ми постійно говоримо і наголошуємо на цьому в Україні — якщо ставите протези, вчіть бійців користуватися ними. Протезисти про це знають, але не скрізь є навчальна база.

Треба зробити навчальні програми, щоб реабілітологи розуміли, для чого потрібна їхня робота. Вони мають хотіти це робити. Здається, що реабілітолог — це просто, підняв руку-ногу і все. Та ні. Хороший реабілітолог на вагу золота, бо він вміє відновити.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі