ТЦК, СЗЧ, страх і недовіра: що не так із системою мобілізації в Україні

Про це у чотирнадцятому епізоді 2 сезону правозахисного подкасту «Я чую інших» — проєкту Максима Буткевича та Дарʼї Бурої на Громадському радіо — говоримо із керівницею аналітичного напряму благодійного фонду «Повернись живим» Ярославою Братусь.

Як змінилася система мобілізації та ставлення до неї

Максим Буткевич: Почну з особистої історії. Коли я приєднався до війська на початку повномасштабного вторгнення, це переважно була «армія добровольців». Коли мене звільнили з російського полону восени 24-го — стало зрозуміло, що ситуація змінилася. А протягом 2025 року стало очевидно, що вона змінилася кардинально. Які зміни відбувалися в системі мобілізації та в ставленні до неї між 2022 і 2026 роками?

Ярослава Братусь: Наприкінці 2025 року ми проводили комплексне дослідження мобілізаційних процесів, хоча відстежували їхній перебіг і до цього.

Динаміку змін із 2022 по 2026 рік можна розділити на чотири ключові етапи.

• Перший етап (початок повномасштабного вторгнення) — етап «армії добровольців». Потреби в мобілізації як такій на початках фактично не було, оскільки система намагалася впоратися з величезним потоком охочих. Ми фіксували випадки, коли люди певний час перебували у війську ще до офіційного оформлення.
• Другий етап — планомірна мобілізація. Після первинного пориву стався перехід до планової мобілізації. Це був напівдобровільний призов: люди отримували повістки, проходили ВЛК та йшли служити без значного суспільного резонансу.
• Третій етап (кінець 2024–2025 рік) — зміни 2024 року та перегляд 402-го наказу Міноборони (який регулює діяльність ВЛК і перелік хвороб для визначення придатності) розпочали буремніший період. Суттєво зросла кількість прецедентів силового затримання військовозобов’язаних, що спричинило суттєве зростання інформаційної напруги у 2025 році.
• Четвертий етап (сучасний стан на 2026 рік) — перехід до інформаційно-агресивної фази та фізичного протистояння. Наразі є непоодинокі факти порушення прав військовозобов’язаних під час сповіщення чи затримання. Водночас фіксуються випадки застосування сили вже проти військовослужбовців ТЦК, що призводить до шкоди їхньому здоров’ю та навіть загибелі. Напруга вийшла далеко за межі Telegram-каналів і переросла в активні конфліктні дії.

Що зараз відбувається з реформою мобілізації

Дарʼя Бура: Колишній міністр оборони Михайло Федоров заявляв, що реформу мобілізації планували презентувати в липні, запустити в серпні й уже у вересні суттєво змінити ситуацію з комплектуванням війська. Що з цією реформою зараз? Чи є вже розуміння, коли суспільству представлять конкретну модель?

Ярослава Братусь: Оскільки нещодавно відбулися зміни в уряді й Михайло Федоров більше не очолює Міністерство оборони, про долю обіцяної реформи наразі складно говорити. Досі ми бачили лише окремі комунікаційні прояви — зокрема інформацію про плани щодо реформування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Які ще етапи передбачали ці зміни, нам достеменно невідомо.

Водночас важливо розуміти: будь-яка реформа не здатна дати миттєві позитивні результати. Проблеми в системі мобілізації накопичувалися роками. Тому заяви про запровадження реформи в серпні та покращення ситуації вже у вересні лунали надто оптимістично. Швидко розв’язати задавнені системні виклики об’єктивно неможливо — для цього потрібен тривалий час.

Чи є відсутність чітких термінів служби головною проблемою мобілізації?

Дарʼя Бура: Чи не є головною проблемою мобілізації сьогодні відсутність зрозумілого горизонту та термінів служби?

Ярослава Братусь: Спираючись на результати нашого дослідження, де ми спілкувалися з військовозобов’язаними з різним рівнем мотивації (від тих, хто підписує контракт, до тих, хто незаконно виїхав за кордон або уникає зустрічей із ТЦК та СП), можу сказати: відсутність чіткого горизонту служби — це вагомий, але далеко не єдиний і часто не головний бар’єр.

Серед інших ключових факторів стримування респонденти називали:

• Інстинкт самозбереження: У період активної війни військо сприймається цивільними першочергово через ризик поранення, каліцтва або смерті.
• Негативний інформаційний фон: Проблеми у війську активно транслюються в соцмережах. Побоювання потрапити до некомпетентного командира або бути призначеним на посаду не за фахом суттєво знижують мотивацію.
• Страх «м’ясних штурмів»: Наслідки інформаційних вкидів та чуток про штурмові підрозділи ще з періоду 2023–2024 років відклалися в колективній свідомості та перетворилися на стримувальний бар’єр.
• Відчуття соціальної несправедливості: Особливо в малих містах люди бачать, як інші використовують гроші, зв’язки, фіктивне навчання чи умовне бронювання для ухилення від призову.

Спроби команди Михайла Федорова запровадити контракти з чіткими термінами вирішують проблему лише для частини людей. Для більшості ж ці кроки не знімають загрозу для життя чи страх несправедливості.

Крім того, багатьом притаманна відстороненість. Військо для багатьох існує в паралельній реальності, поки не торкнеться їх особисто. Дослідження серед новобранців показує: до зустрічі з групою сповіщення більшість узагалі не думала про службу, керуючись позиціями «якщо трапиться — піду» або «зі мною цього не станеться».

Дарʼя Бура: Позиція «якщо трапиться — піду» є цілком зрозумілою. Але робити вигляд, що війна тебе не стосується, у країні, яка воює вже 13-й рік — це дуже дивно.

Якою є реальна потреба Сил оборони в людях зараз

Максим Буткевич: Ще у 2024 році та й пізніше від посадовців лунали заяви, що мобілізація близько 30 тисяч людей на місяць є достатньою для потреб Сил оборони. Відтоді риторика змінилася, і зараз чути, що цього замало. Чи зрозуміло, якою є потреба війська в людях станом на зараз?

Ярослава Братусь: Це складне питання, оскільки така інформація не є публічною. Проте важливо враховувати виклики, які стоять перед нами:

• Загрози на фронті: В інформаційному просторі лунають застереження про складну осінньо-зимову кампанію, потенційне розширення зони бойових дій та посилення наступу противника, зокрема на півночі.
• Дії ворога: Зазвичай визначення потреб Сил оборони відбувається дзеркально до дій противника. Повідомлення про посилення або запровадження жорсткішої мобілізації в Росії означають, що наші потреби в людському ресурсі потенційно також зростатимуть.

Оцінити точний стан комплектування підрозділів важко: з одного боку створюються нові бригади, а з іншого — наявні підрозділи декларують суттєвий брак особового складу. Тому питання точної потреби залишається закритою та дискусійною темою, щодо якої ми навряд чи отримаємо вичерпні публічні дані.

Портрет мобілізованого: хто сьогодні йде до війська

Максим Буткевич: Чи відомо, ким є теперішній середньостатистичний мобілізований? Які його вік, походження (міська чи сільська місцевість), сімейний стан? Чи є відмінності в географічному розподілі мобілізації між регіонами?

Дарʼя Бура: Доповню запитання Максима: який відсоток жінок серед мобілізованих?

Ярослава Братусь: Точних статистичних даних у публічному доступі немає. Наразі не можна сформувати єдиний чи середньостатистичний портрет людини, яка долучається до війська.

Із одного боку, продовжується добровільний рекрутинг: люди самостійно шукають підрозділи та підписують контракти, здолавши свої попередні стримувальні бар’єри. Тобто твердження, ніби добровільний приплив повністю зупинився, є хибним.

Із іншого боку, соціально-демографічний зріз тих, хто долучається зараз, є надзвичайно різноманітним:

• За віком: До лав Сил оборони входять як люди віком 50+ та 40+, так і молодь.
• За географією та соціальним статусом: Дослідження показує, що серед новобранців є жителі як сільської місцевості, так і мегаполісів, зокрема Києва. Серед них трапляються фахівці найрізноманітніших галузей — від робітничих професій до тімлідів у провідних IT-компаніях. Стереотип про те, що мобілізують виключно людей старшого віку із сіл, не відповідає дійсності.

Щодо залучення жінок: це важливий аспект мобілізаційних процесів. Жінки активно долучаються за контрактом, зокрема до специфічних підрозділів — таких як Перший окремий медичний батальйон, де є велика потреба у фахівцях із відповідною освітою. Крім того, жінки обіймають значну кількість посадових позицій у війську, і це далеко не тільки тилові посади.

Однак назвати точні відсотки чи загальну статистику наразі неможливо, оскільки ці дані залишаються закритими.

Від ВЛК до СЗЧ: головні причини втрати мобілізованих та шляхи їх розв’язання

Максим Буткевич: Неодноразово лунали заяви — зокрема від керівника фонду «Повернись живим» Тараса Чмута — про те, що з нинішньої кількості мобілізованих до бойових частин доходить лише меншість. Це відбувається через стан здоров’я, уточнення відстрочок, СЗЧ тощо. Чи можливо виправити цю ситуацію?

Ярослава Братусь: Відтік людей на різних етапах існуватиме завжди, проте ключовим є питання його відсотка від загальної кількості.

Втрати особового складу до моменту потрапляння в бойові бригади зумовлені кількома основними причинами.

Зокрема, низька культура охорони здоров’я та правова грамотність: багато людей не звертаються до лікарів вчасно, тому їхні хронічні хвороби виявляються вже на ВЛК чи в навчальних центрах. Те саме стосується статусу пільговіків: люди вчасно не оформлюють відстрочки (наприклад, батька-одинака чи опікуна особи з інвалідністю) і починають робити це вже після призову. За принципом «поки півень не клюне», оформлення документів починається занадто пізно.

Ще одна причина — СЗЧ на етапі підготовки. Як показує наше дослідження, значна частина випадків самовільного залишення частини відбувається під час базової загальновійськової підготовки (БЗВП) або в період очікування на неї. Причини різні: від свідомого небажання служити до важкої психологічної адаптації під час переходу з цивільного життя у військове.

Щоб зменшити цей відтік, необхідний комплексний підхід:

1. Якісніший контроль на вході: Більш ретельне оцінювання фізичного стану та морально-ділових якостей кандидатів.
2. Умови в навчальних центрах: Перше повноцінне знайомство з армією відбувається саме під час БЗВП. Належні побутові умови, збереження людської гідності та плавна адаптація суттєво знижують відсоток СЗЧ.
3. Робота з родинами з першого дня: Мобілізація часто відбувається спонтанно, і якщо у військовослужбовця вдома залишаються хворі батьки чи маленькі діти, тривога за них заважає фокусуватися на підготовці й провокує СЗЧ. Військо має комунікувати з близькими відразу, а не лише у випадку трагедій чи поранень.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

---

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі 

---