Фото з сайту dt.ua
У черговому випуску Я/ВИЩЕ дослідниця міграції, співавторка праці «Міжнародна міграція: теорія та практика»,
Ольга Ровенчак розповідає про те, що таке міграція і які її різновиди бувають. Соціологиня формує портрет типового українського мігранта, розповідає про глобальні міграційні тренди, українську діаспору після Майдану і переселення кримських татар.
Ольга Ровенчак: Міграція – за своєю суттю, є рух. І традиційно це сприймається як перетин адміністративного кордону.Але міграцію можна визначити як своєрідний соціокультурний процес, який впливає на культурні, на соціальні, на особистісні сфери як на самих мігрантів і їхніх груп, так і саме суспільство, і країни, в яких вони проживають згодом.
Кожен рух, кожен перетинцього адміністративно-територіального кордону може визначитися за кількома критеріями. Я визначаю міграцію за 8-ма критеріями: це правовий статус – чи це є легальна чи це є напівлегальна еміграція, чи є зовсім нелегальна еміграція.
Другий критерій – це спосіб реалізації, чи це є стихійна, чи ланцюгова міграція, людина їде в іншу країну, допустимо, тому що хтось із її знайомих туди поїхав, і її за собою тягне, створює певний ланцюг. Стихійна міграція – це коли людина вирішила: от я візьму і поїду, мене ніхто там не чекає, але візьму і поїду! Також є міграція організована: типовий приклад – люди їздять «на полуниці».
Ще одним критерієм є кількість мігрантів, тобто, мігрант може здійснювати поїздку сам, може їхати з сім’єю, це сімейна еміграція, може їхати групами.
Ще одним критерієм є повторюваність: є епізодичні міграції, одинична, коли тільки одна поїздка на еміграцію, і так звана повторювана, яка відбувається через певний період часу. Це або сезонні роботи, або місяць людина працює десь закордоном, місяць повертається додому, потім знову працює.
Також є критерій відстані. Є внутрішня міграція, є міжнародні міграції (регіональні, континентальні, міжконтинентальні).
Наступним є критерій тривалості. Тобто, є тимчасова міграція, а є міграція постійна.
Також є такий критерій як добровільність: міграція може бути добровільною, може бути примусова, йдеться перш за все про депортацію, і може бути також міграція вимушена. Під вимушеною міграцією мається на увазі поїздки з метою отримання статусу біженця. Вони як правило, є політичними або можуть бути як наслідок якихось стихійних лих.
І найрозгалуженішим є такий критерій як причина або ціль. Тут є велика група соціальних причин. Класика – це економічна, трудова міграція. До цієї групи відносяться і політичні, і демографічні – фізичне перенаселення регіону. Інша група причин – це культурні причини.
Їх не було ще 50 років тому, я не кажу вже про 100 років тому. Але в сучасному світі є поширеними такими причини як міграція з метою освіти, туризм, міграція через якість етно-релігійні причини, тобто, людина їде туди, де живуть люди, близькі їй за релігією, за етнічним походженням, особливо йдеться про прикордонні території.
….
Наша міграція, як правило, розглядається, виключно як трудова міграція. Тобто, спосіб заробітку. І навіть дуже часто називається заробітчанством. Насправді це набагато складніший феномен, особливо, коли йдеться не про епізодичні поїздки з метою продати сигарети, або ще якісь там товари, а коли йдеться про міграцію, яка триває 10-15 років, назвати її заробітчанством – це взагалі дивно.
Наша українська міграція – вона не є виключно трудовою. Вона загалом наслідує тенденції міграції, які розвиваються в цілому світі.
Вона має здатність переходити від одного виду до іншого виду. Особливо при довготривалих і повторюваних міграціях є ці особистісні причини. Коли йдеться про питання сім’ї, чи коли про возз’єднання сім’ї, чи про створення нової сім’ї, і людина проживає життя. Коли йдеться про фактичне розлучення, коли «я не хочу повертатись в Україну, бо мені доведеться жити з чоловіком, з яким я не хочу жити. Але в нас діти неповнолітні, квартира спільна, тому я не хочу розлучатися, і буду десь там працювати, поки є можливість». Це є дуже поширене явище. І про це майже ніхто не говорить.
Дуже важливим в українській міграції є те, що велика залученість жінок. Кількісно, напевне, переважають чоловіки, особливо за рахунок східних регіонів, не знаю, як буде зараз, але коли їздили в Росію. Але за значенням своїм важливо те, що росте кількість жінок, які мігрують. Чому: я вам поясню. Коли їде чоловік «на заробітки», це дійсно заробітки. Він місяць працює, місяць – повертається, до року. Більше не працюють – повертаються, потім знову їдуть. Це є виконання традиційної функції чоловіка – забезпечення сім’ї, і воно не створює дисонансу в сімейних ролях. Діти знаходяться при мамі, мама їх виховує.
Коли їде жінка, це вже є своєрідна загроза усталеному соціальному порядку. Тому що жінка, залишаючи дітей з татами, як, правило, уже повертається в сім’ю, якої немає. Тобто, тати дітей доглядати не дуже хочуть. Або вони виконують непритаманні їм функції по догляду за дітьми, або, що дуже часто буває, залишають дітей на дідусів-бабусь, на родичів, на сусідів, а сам або працюють, або живуть якимось іншим життям з іншою жінкою чи з іншою сім’єю.
Діти лишаються без повноцінної сім’ї, коли їде жінка, оце і є те соціальне сирітство. Навіть якщо в кількісному вимірі чоловіча міграція є більшою, то жіноча міграція для суспільства є набагато важливішою, тому що вона позбавляє молодше покоління можливості наслідувати традиційні моделі сім’ї, з традиційними ролями і сім’ї. Не можна сказати, що це є виключно негативне явище, тому що діти вчаться новим ролям. Є нове, є традиційне – в соціології немає такого поняття як негатив чи позитив. Але це поняття соціального сирітства, коли діти є недоглянуті, воно є дуже важливим.