Гість — Борис Херсонський, поет, публіцист, член українського PEN, психолог, психіатр, психоаналітик, ректор Київського інституту сучасної психології та психотерапії.
Борис Херсонський: Резиденція імені Шмуеля Йосифа Агнона — це резиденція для українських письменників та письменниць. Остання була умовна, на 2 третини віртуальна через пандемію коронавірусу. На щастя, тоді ще не було війни. Бучач — це типове містечко західної України, де колись мешкали три спільноти: єврейська, польська, українська. Я завжди хотів побувати у цьому краї. Бо дивитися зображення чи читати — це не те.
Шмуель Йосеф Агнон (Аґнон, івр.) — письменник, виходець із Галичини. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1966. Перший володар цієї відзнаки серед івритомовних та їдишомовних письменників.
Борис Херсонський: Я б сказав, що основна функція цієї резиденції — повертання пам’яті. Ми знаємо, що про Голокост у радянські часи говорити не можна було. Я знайомий з документами КДБ, в яких йшлося про те, що коли євреї хотіли вшанувати пам’ять загиблих у Бабиному Яру, то це позиціювали як сіоністський заколот.
Зараз багато людей починають розповідати про своїх родичів, які рятували євреїв під час війни. В радянські часи цього розповідати не можна було. Навіть родині. Моя бабуся теж це робила. І я про це нічого не знав.
Голокост зруйнував єврейську спільноту в Бучачі. Потім Сталін обміняв польську спільноту на українську з Польщі. Тому тут ми бачимо спадщину, яку немає кому прийняти. Після Другої світової війни тут залишилася тільки одна будівля, пов’язана з єврейським життям. Це дуже прикро. Її зруйнували вже в незалежній Україні, бо нікому тут не була потрібна.
Борис Херсонський: В українського народу не менш трагічна доля протягом століть. Українці та євреї — два народи, для яких типові історичні травми знищення. Мені здається, коли ми це усвідомимо, ми станемо більш толерантними одні до одного. Ми не можемо забувати цей досвід. Те, що Україна переживає зараз — жахливо. Але це зовсім інший досвід. Це війна. Ми можемо це уявити та збагнути. А коли знищують мільйони людей за їхню національну приналежність — трохи інше. Це неможливо збагнути.
Зараз, в час війни, я б радив почитати роман Шумеля Йосифа Агнона «Постоялець на одну ніч». Написаний він під час візиту Агнона до Бучача ніж двома війнами: Першою світовою та Другою світовою. Одна з основних тем роману — руйнування. Не тільки архітектури, а й традиційного життя. Таке руйнування в Бучачі почалося ще в Першу світову війну. Друга світова, скажімо, завершила цю справу. Майже всі старі будівлі міста були зруйновані. Коли ми бачимо ці руйнування та ті, які виникають зараз через російську навалу, відчуваємо зв’язок. До 24 лютого 2022 року такого відчуття не було. Тоді все сприймалося зовсім по-іншому. А зараз ми на все дивимось крізь призму війни.
Читайте також: «Загроза» євреїв була в тому, що вони — інші — історик
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS