Історія єврейського театру в Україні. Інтерв'ю з Іриною Мелешкіною. ч.1

Гостя студії — театрознавиця, заступниця директора з наукової роботи Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Мелешкіна.

Історія єврейського театру в Україні. Інтерв’ю з Іриною Мелешкіною. ч.2

Василь Шандро: Що ми маємо на увазі, коли кажемо «єврейський театр в Україні»?

Ірина Мелешкіна: Говорячи про єврейський театр в Україні, ми можемо сказати, що саме тут єврейський, їдишський театр був вдома, на своїй землі. Саме тут була межа осілості, де проживало єврейське населення і розвивалась їдишська культура.

Україна і Київ, розпочинаючи з 1917 року, стали дуже потужними центрами розвитку культури на їдиш. Театр народився в Румунії, в Яссах, але вже за два роки він приїхав в Одесу. Вже тут він укорінився і набув зовсім іншого звучання. Спочатку це були невеликі сценки, словом розвивався як звичайний музично-драматичний театр.

Вже на території України єврейський театр формується й отримує яскраву, потужну драматургію, чудових акторів. Досліджувати єврейський театр в Україні дуже цікаво, є дуже багато напрямків, якими можна рухатись, досліджуючи це явище.

Точка відліку для єврейського театру — це 1876 рік, коли Аврам Гольдфаден показав свої перші виступи в Яссах, в Румунії. Спочатку це було в основному приурочено до ярмарків чи традиційних свят. Потім, коли Гольдфаден приїздить в 1879 році з трупою в Одесу, це вже театр, який працює на постійній основі. В Одесі завжди були глядачі для цього театру, саме Одеса до 1917 була єврейською театральною столицею, було дуже жваве театральне життя.

Василь Шандро: Єврейський театр до 70-х років був відсутнім або не зафіксованим, чому так відбулось?

Ірина Мелешкіна: У першу чергу — через єврейську традицію, у якій людина не може бути предметом мистецтва, на цьому наголошують релігійні підвалини. Театральне мистецтво закорінене в єврейській традиції, але йому не давали розвитку.

У 1881 році дозволили український театр і одразу ж заборонили єврейський — у 1883. Тобто царський уряд дуже дозовано давав свободу національним культурам. Заборона українського театру була пов’язана з забороною української мови, Емський указ і Валуєвський циркуляр були спрямовані саме на це. Те саме стосувалось їдиш і єврейського театру. Проблема асиміляції для єврейського театру була актуальна й у 20 сторіччі. Ці театри розвивалися паралельно. «Малоросійські говірки», «єврейський жаргон» — ось на такому рівні ставилися до національних мов і цих театрів.

Василь Шандро: Отже, актори — євреї, вистави — мовою їдиш, а як щодо драматургії, хто пише?

Ірина Мелешкіна: Якщо «батьком українського театру» був Кропивницький, то для єврейського театру ним став Аврам Гольдфаден, який протягом перших 10 років роботи на театральній ниві сформував доволі розлогий репертуар.

Єврейський театр — це мандрівний театр. Вони вирушили на гастролі, розділившись на дві трупи. В Одесі на той час сформувалась інша театральна трупа з тих, хто залишився. Керував цією трупою один з учнів Гольдфадена — Зейлік Могилевський, його називали першим коміком єврейської сцени. Потім він взяв собі псевдонім Зигмунд Могулеско і з великим успіхом виступав в Україні. Потім емігрував до Сполучених Штатів і в Америці дійсно став всесвітньо відомим актором.

Василь Шандро: Яка була доля єврейського театру до 1917 року?

Ірина Мелешкіна: Спочатку, коли була заборона на їдиш, на жаргон, то трупи маскувалися під німецькі. Це зіграло такий злий жарт, бо з 1914 року їдиш знову заборонили — тепер вже за те, що він що він подібний до німецької.

Тобто єврейському театру ніколи добре не жилося. У цей складний період вони якось існували, намагалися протриматись. Уже з 1917 року, з лютневої революції, можна сказати що почався новий етап в житті єврейського театру в Україні. Було два з’їзди єврейських артистів і хористів, було зафіксовано 600 мандрівних акторів.

Ірина Мелешкіна. Мандрівні зорі в Україні: Сторінки історії єврейського театру

Повну розмову слухайте в аудіофайлі