Ірина Славінська: У цьому подкасті будемо слухати багато музики, але спершу запитання чайника: а що таке клезмер? Ви, мабуть, вже сто разів відповідали на це питання у своєму житті.
Мітя Герасимов: Так. Клезмер – це професійний музикант, який грає на єврейських весіллях. І не лише. Це єврейське слово.
Ірина Славінська: В одному з ваших інтерв’ю читала порівняння музики клезмер і джазу.
Мітя Герасимов: Це різні речі, але між собою вони пов’язані, бо джаз виник не лише з “чорної музики”. Велика частина первинного джазового капіталу – це емігранти зі Східної Європи, це переважно євреї, єврейські музиканти. Тому серед джазових стандартів чимало клезмерських весільних стандартів. Перші джазові оркестри і композитори мали україно-єврейське коріння.
Я взагалі думаю, що ця модель мультикультурної універсальної мови музики, яка втілилась у джазовій музиці, вона насправді прийшла звідси, з України. Бо тут вже наприкінці XIX століття існувала універсальна глобальна музична мова. Клезмерська музика вже не була закритим фольклором, а радше відкритою системою.
Ірина Славінська: А які музичні інструменти звучать у клезмерській музиці?
Мітя Герасимов: Які є, такі і звучать. Я, наприклад, граю на кларнеті.
Ірина Славінська: І наскільки це типовий інструмент для клезмерської музики?
Мітя Герасимов: Це доволі типовий інструмент. Десь більш звикли до тихих струнних ансамблів…
Ірина Славінська: Гітари?
Мітя Герасимов: Ні, у цьому жанрі не було гітар. Були цимбали, скрипки, контрабаси, духові, бразбенди з трамбонами, трубами, кларнетами.
Ірина Славінська: І виходить, що склад ансамблю, якщо це можна так назвати, залежав лише від того, на чому грають окремі музиканти, які зібрались разом?
Мітя Герасимов: Десь так і є. Грали на тому, що було. Є стереотип, що скрипка – це суперєврейський інструмент. Насправді це були не тільки скрипки. Ще флейти, труби, тромбони.
Ірина Славінська: Наскільки клезмерська музика для українських міст і сіл є типовою? Чи це є елементом української культури?
Мітя Герасимов: Саме так і є. Через це я 10 років тому переїхав до України, бо народився і жив у Росії. Я серйозно займався єврейською музикою. В якийсь момент я усвідомив: для того, щоб щось зрозуміти в цій музиці необхідний контекст. Тому я поїхав туди, де є коріння цієї культури. А це, власне, Україна, Молдова, Бессарабія. Тому таке протиставлення єврейської і української культури не завжди коректне, бо ця клезмерська музика не сама по собі, а є частиною великої традиційної культури. Важливо розуміти контекст і те, що тут відбувалося сто років тому, наприклад.
Це була традиційна музична культура, яка в своїй основі була візантійською, суміш греків, кримських татар, румун. Музика Україна – це теж частина османського світу. Це і Балкани, і Кавказ, Крим, Туреччина, Греція. І саме на стиках з європейською культурою відбувались найцікавіші речі.
Ірина Славінська: Я абсолютно згодна, бо у нашій програмі ми саме про це і говоримо: не про протиставлення, а про Україну як про велику мультикультурну країну, де різні мови, релігії, спадки можуть між собою співіснувати. І саме тому не випадково ми говоримо про музику клезмер, яка і створюється на стику культур. Це музика, яка створювалась у сільській місцевості чи у містах?
Мітя Герасимов: Як ви знаєте, євреї у Російській імперії не мали можливості жити в селах і великих містах. Тому саме ця музика була притаманна штетлам, але вона не сама по собі. Євреї, які опинились тут, були сильно європеїзовані. Майже нічого східного у їхній культурі не залишилося. І саме тут вони вчилися у тих же румун, ромів, татар, греків. Грали вони і на українських весіллях по селах, і на циганських весіллях, багато грали з кримськими татарами.
Зараз я доволі багато часу приділяю кримськотатарській музиці і захоплений нею. Це найбільш розвинута музика серед всіх українських музик. Вони дуже круто грають. Це єдиний острівець, який не на 100%, але дуже сильно нагадую те, яким він був сто років тому. І кримські татари, роми грають багато єврейських клезмерських мелодій. На кожному кримськотатарському весіллі звучать клезмерські хіти.
Ірина Славінська: З якого джерела сьогодні в Україні клезмерська музика розвивається? Звідки цю традицію дістають, щоб її трохи оновити?
Мітя Герасимов: У 1990-х на пострадянському просторі з’явилися клезмерські фестивалі та клез-кемпи. Це було більше для музикантів, ніж для публіки. І американські та європейські музиканти приїжджали, щоб українські, російські та білоруські музиканти могли навчитись грати клезмер. Була мода і на балканську музику. Але з цим трохи складно, бо будь-яка народна музика дуже стигматизована.
Жива традиція нащилась з 1930-х. Замість неї приходило те, що американці називають “fakelore” – це псевдотрадиційна музика. Усі ці оркестри-ансамблі народних інструментів. Це фейк, сталінська естетика кубанських козаків, пісні про щасливих доярок та партію. Тому зараз для багатьох сполучення “народна музика” з цим і асоціюється. Ніби це щось дуже нудне, фальшиве, кіч.
Ірина Славінська: Це ще називають словом “шароварщина”.
Мітя Герасимов: Так і є. І зараз на державні кошти живуть ці оркестри, які продовжують цю токсичну традицію, добиваючи народну музику. Абсолютно інша ситуація на Балканах. У Стамбулі величезні постери циганських кларнетистів. Вона там зірки, як у нас “Океан Ельзи”. Ці ж чуваки грають без вокалу, традиційну музику, збирають стадіони. І це не соромно. І тому з цією темою дуже складно працювати, мало хто це розуміє і вміє це робити. І, як я вважаю, це моя головна місія.
(Клезмерську музику можна почути в аудіо-версії програми).