Містеріальний театр як інсценізація всіх епізодів життя Ісуса: продовження розмови з Діаною Клочко

Минулого разу говорили про Великдень і цикл весняних свят, як нагоду для зустрічі різних людей, народів у візуальному мистецтві.

У цьому випуску будемо говорити про жанр містеріального театру як щось таке, що відбувається кожного року на центральній площі міста або містечка поряд з церквою. Це приваблює містян різного походження і є однією з точок для зустрічі всіх жителів.

Ірина Славінська: Що ж таке містерії, містеріальний театр, про які традиції йдеться ?

Діана Клочко: Містеріальний театр — це дуже велика частина театрального життя середньовічної Європи. Перед входом до головного собору міста у Страсний тиждень влаштовували повну інсценізацію всіх епізодів життя Ісуса, включно з розп’яттям на хресті. Це був театр, який повторював всі-всі епізоди. Все це відбувалось не в хронологічному порядку, всі епізоди показували паралельно. Містерія ще була у тому, що люди могли переходити від однієї сцени до іншої і все бачити, тобто одночасно могло бути 30 Ісусів.

Це потребувало велетенського колективу, всі мали імітувати Ісуса, Богородицю і так далі. Це був такий таємничий час, коли ти міг зіграти один з епізодів життя Ісуса. Таке собі дуже костюмоване дійство, тобто карнавал в прямому сенсі, театр, в якому проживали всі ці епізоди. Все це на тлі урбаністичного пейзажу, а не умовної Галілеї чи Єрусалиму. Тому наприклад в західноукраїнських іконах, які зображують Страсті, інколи можна побачити елементи міської архітектури й одежі. Одежа могла бути не стилізована під єврейську чи римську, а справді бути костюмами тієї епохи, коли відігравали містерії.

Все, що стосується містеріального театру Страстей, Пасхи, майже не закріпилось в пізнішій традиції. Після кінця XVII- XVIII століття вже всього цього не було, це скоріше XV-XVI століття, Західна Україна.

Ірина Славінська: Якщо говорити по містерії, то чи могли долучитись містяни різного походження? Чи це була розвага і дозвілля доступне тим, хто йде на Великдень до церкви?

Діана Клочко: Абсолютно всі там були, цьому також є свідчення. Як правило, якщо ми подивимось на Західну Європу, площа перед головним собором велика не тільки тому, що у головний храм нібито мали увійти всі жителі, але й тому, що площа могла перетворюватись на місце ярмарок і містеріального театру. Це добре видно на площі Святого Марка у Венеції. У Венеції є цілий великий єврейський квартал, який так і називався — гетто, звідти і прийшло це слово. Євреї майже завжди присутні на картинах, які показують різні свята на цій площі. Тому венеціанські купці, які були в більшості євреями, були присутні і на цих спектаклях.

Ірина Славінська: Чи можна говорити, що у візуальних мистецтвах вони так само пропонують два різних шари, де можуть розгортатись події?

Діана Клочко: Все, що стосується Страстей, розгортається в реальності, де Христос ще не пішов на небо. Це ще один з моментів віри, які потребував від художників показати оцю містерію присутності — неприсутності.

Наприклад, Караваджо показав Христа молодим і безбородим, хоча він був бородатим і 33-річним, але він явився апостолам в іншому вигляді. Це теж така містерія, випробування віри.

Це цікаво з точки зору візуальності — частинка уже воскресла, але ще у людській подобі він ходить по землі. В українській іконі ця умовність спрощена, вироблена візуальна аргументація, як у того ж Караваджо. Хочу сказати, що у нас теж є дуже цікаві епізоди — «Христос у точилі», «Христос Виноградар».

Христос не був Виноградарем в прямому сенсі цього слова. Але дуже цікаво розглядати, яким чином там проростає лоза і як він чавить виноград. Це спроба показати його серед предметів, які мають стосунок до цієї містерії. Це теж містеріальний театр по суті.