ілюстративне фото / Фото: 116-та окрема механізована бригада
Єлизавета Цареградська: Розкажіть спершу, що таке Благодійний фонд «Коло».
Дмитро Афанасьєв: Це благодійна організація, що існує з 2013 року. Спершу діяльнісь була більше спрямована на розширення української культури. Але коли сталося повномасштабне вторгнення, це була ситуація «вибір без вибору»: всі почали робити те, що мали б робити в ті перші дні, тижні й місяці. Потім ми проаналізували свою діяльність і прийшли до чогось більш чіткого й системного, обрали для себе окремі напрямки, зокрема певні медичні проєкти, які перебувають у моїй зоні відповідальності.
Єлизавета Цареградська: Ми часто говоримо про потреби наших бійців на фронті, збираємо гроші на зброю, коли як тактична медицина й пов’язані з нею теми, за моїми суб’єктивними спостереженнями, — це вже другий пункт, і то в кращому випадку. Розкажіть, будь ласка, про ті проєкти, якими ви займаєтеся, і які вважаєте найважливішими у своїй діяльності.
Дмитро Афанасьєв: Коли починалося вторгнення, всі займалися всім, а потім виокремилися конкретні напрямки. Голос військових про потреби в дронах, РЕБі, автівках — гучний, суспільство це чує, й це важливо. Навіть бабусі вже знають, що таке дрони, для чого вони потрібні, та якось долучаються до зборів на них. Потім є ветерани, яким потрібні протези, реабілітація, і про ці потреби суспільство теж чує. А є прошарок людей, які не мають голосу, але вони потребують допомоги, бо це ланка між життям і смертю, й часто невідомо, хто з них переможе. Цей голос звучить від лікарів, і ми намагаємося допомогти саме за цим напрямком: тим, хто бореться за життя.
Один з дуже яскравих та корисних проєктів в Україні — це евакуація, зокрема за допомогою потягів, організованих завдяки співпраці командування Медичних сил та «Укрзалізниці», і я щасливий, що Благодійний фонд «Коло» теж дотичний до цього проєкту.
Менеджеркою цього проєкту є дуже талановина людина — Ірина Солошенко. Ця система на сьогодні дозволяє евакуйовувати понад 70% всіх поранених з тих місць, де їм уже надали першу допомогу. Це вагони, що везуть стабілізованих поранених, а також є реанімаційні вагони, де під час транспортування можуть надавати допомогу. Ми були дотичні до їх обладнання. Цим проєктом дійсно можна пишатися, адже він дуже відповідає вимогам нашого часу, а також є унікальним у світі.
Проєкт, над яким я працюю з березня 2022 року, зосереджений на постачанні апаратів вакуумної терапії ран у медзаклади, що надають безкоштовну медичну допомогу постраждалим. Величезна кількість наших захисників та захисниць, жахливо поранених осколками, мені було складно уявити, що з тілами можна таке зробити. Єдиний спосіб їм допомогти — це застосувати таку терапію, що допомагає уникнути заражень і створює спеціальні умови, в яких у три-чотири рази зростає швидкість репродукції клітин.
Волонтерська спільнота активно відреагувала, і в Україну завезли доволі велику кількість цих апаратів. Але є й інші виклики. Апарати прибули з усього світу, тому серед них — понад 180 різних моделей, для кожної з яких потрібні різні витратники.
Забезпечити їх — це складне завдання навіть не у військові часи, адже витратники потрібні постійно, великі їх кількості, в кожному медзакладі. Тим не менш, ми знайшли американську компанію, що виробляє універсальні витратники, які підходять до всіх моделей. Ми протестували їх, отримали позитивні відгуки від медзакладів, а тепер наше завдання — створити фонд, який би дозволив щомісячно надавати ці витратники нашим закладам. Тож зараз нам потрібно привернути увагу суспільства до цього питання, щоб забезпечити необхідну допомогу, адже майже 90% постраждалих її потребують.
Читайте також: «Сильна людина свої проблеми не скидає на якусь націю». Історія родини Рапопорт
Єлизавета Цареградська: Як процес допомоги військовим відбувається від початку та далі? Адже ми розуміємо, що потрібно надати первинну допомогу, мати медевак, щоб доправити людину до стабілізаційного пункту, і вже потім евакуаційними потягами везти її в лікарню. Це багато ланок, про які суспільство теж може не знати.
Дмитро Афанасьєв: Справді важливо знати про всіх тих героїв, які на кожному етапі роблять свою роботу, щоб зберегти життя тих, завдяки кому ми можемо спокійно жити й спілкуватися. Коли я доволі давно зустрічався з ізраїльськими військовими, то був вражений, наскільки суспільство й держава готові діяти, щоб надати їм необхідну допомогу на кожному етапі в разі такої потреби. Військовому важливо розуміти, що за ним є ця підтримка, знати, що ця система працюватиме належним чином. В Україні специфічна ситуація, адже ми маємо дуже довгу лінію фронту, на відміну від того ж Ізраїлю. Але якщо аналізувати їхній досвід, то з окремих елементів можна зібрати свій український пазл.
Читайте також: «Це спільна трагедія»: як формується пам’ять про Бабин Яр в Україні
Єлизавета Цареградська: З вашого досвіду, чи побудовані належним чином процеси комунікації? Як на мене, коли ми говоримо про шлях поранених бійців чи бійчинь, тут дуже важливо, як всі системи між собою поєднані, наскільки добре та швидко комунікують люди.
Дмитро Афанасьєв: Ви маєте рацію, але я не можу сказати про всю картину загалом. Ми взяли на себе відповідальність за підтримку людей, які працюють на певних ланках. Ми поставляли евакуаційні автівки, обладнювали їх, займалися реанімаційними евакуаційними вагонами, про які я згадував.
Апарати вакуумної терапії ран використовуються на багатьох етапах. Коли поранених стабілізували й наклали всі необхідні плівки й трубки, то їх можна передавати далі, відмикаючи від одного апарата й під’єднуючи до іншого. Ми точно розуміємо, що завдяки цьому суттєво знижується відсоток ампутацій та подальшої інвалідності.
Будь-яка система передусім потребує чіткої структури з дедлайнами, відповідальними, необхідними ресурсами та певними їх резервами. В Україні різні волонтерські, громадські та благодійні організації мають великий досвід надання допомоги. Але, на мою думку, це більш локальні дії, не пов’язані в єдине ціле. В Україні є чудові приклади злагоджених систем, на кшталт «Дії» або ЦНАПів. Були менеджери, які зібрали команду, розробили плани та реалізували їх. Нам потрібно це в медичній сфері зараз, і з таким сусідом буде потрібно й у майбутньому.
Єлизавета Цареградська: Мене зачіпає, коли люди проводять прямі паралелі між Україною та Ізраїлем в контексті бойових дій, адже ми говоримо про дуже різні площі, різну кількість населення, різні історичні обставини. В той же час, метод запозичення досвіду є дієвим. У нас з Ізраїлем є спільна риса — ворог, який нікуди не зникає. В Ізраїлю є вміння бути постійно зосередженим та постійно усвідомлювати загрозу. На вашу думку та з досвіду спілкування з ізраїльськими колегами, чи можливо зараз зробити активною співпрацю Ізраїлю та України в цьому напрямку? Зокрема, стосовно тих сфер, якими ви зараз займаєтеся?
Дмитро Афанасьєв: В березні 2022 року ми просто задонатили близько 70 тис. грн на апарати вакуумної терапії ран. Коли для них потрібно було забезпечити витратники, я зрозумів, що це, як коли мені треба було забезпечити умовну жувальну гумку в всіх торговельних точках. Я зробив кілька телефонних дзвінків у США, Ізраїль, Францію, Німеччину моїм знайомим лікарям. Ми отримали необхідну інформацію та почали накладати її на специфіку української ситуації. Я проти звичайного копіювання, адже воно не працює. треба подивитися, як щось зроблено в інших місцях, і вибудувати модель, відповідно до наших масштабів та потреб. В Україні розквітло волонтерство, здобуло досвід, і цей потенціал зараз потрібно використати.
Читайте також: «Женевська конвенція і червоні хрести нас не захистять»: як відбувається евакуація поранених та надання меддопомоги на фронті
Єлизавета Цареградська: Багато хто може сказати, що це все добре звучить, але потребує додаткових грошей, яких у нас немає. Це міф чи правда?
Дмитро Афанасьєв: Дорого і дешево — відносні поняття. Скільки коштує життя людини? Набір витратних матеріалів на середньостатистичного важкопораненого — це від 300 до 500 доларів. Без них поранених, ймовірно, не вдасться врятувати. В Україні необхідних обсягів цих грошей немає, тому ми звертаємося до Європи, Америки. Вони часто не хочуть інвестувати в щось мілітарне, а от медицина — інша справа. Тому напевно 95% коштів, які ми залучили, надійшли від Заходу. Для них декілька мільйонів доларів — це частина напрямку корпоративної соціальної відповідальності в бюджеті однієї корпорації. А для нас це можливість забезпечити для ключових медзакладів можливість постійно надавати допомогу.
Єлизавета Цареградська: Чим ви зараз займаєтеся, крім постачанням апаратів для вакуумної терапії ран?
Дмитро Афанасьєв: Загалом проєктів доволі багато, просто цей напрямок наразі є основним, адже в ньому є велика потреба. Зараз у нас також розвивається проєкт центру крові на базі військового шпиталю в Києві. Він має дати змогу забезпечити необхідною кількістю крові й плазми всю країну. Багато є розмов щодо протезування, тут головна складність — це кількість протезистів, яка не надто змінилася. «Коло» хоче розвивати цей напрямок і для цього створило громадське об’єднання на базі КПІ. Там відбувається підготовка кадрів і збір найбільш сучасних технологій, зокрема обладнання.
Читайте також: Доєдналися до створення КПІ й привели на світ Голду Меїр: історія євреїв Києва