фото Duh-i-litera
Розмова з науковою співредакторкою видання, аспіранткою Докторської школи Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковою співробітницею Центру юдаїки Тетяною Бородіною.
Василь Шандро: Який новий предмет розмови у цій книзі? Чи це одна із цеглинок у великій стіні досліджень про Другу світову війну і Голокост.
Тетяна Бородіна: Все, що я скажу, — це відбиття моєї рефлексії стосовно цієї книги. А не позиція авторки. Доріс Берґен — канадська історикиня. Вона викладає в університеті Торонто, членкиня Академічної комісії Центру перспективних досліджень Голокосту імені Джека Джозефа і Мортона Манделя Меморіального Музею Голокосту США. До сфери її захоплень входять дослідження подій Другої світової війни: питання насильства, гендеру, етнічності, релігійності.
Ця книга англійською мовою перевидана вдруге. Наразі маємо переклад українською останнього її видання, доповненого новими фото.
Книга — для аудиторії, яка починає знайомитися з цією складною темою. Перевагою є показ життя євреїв та інших жертв нацистського режиму, тогочасних подій без надмірних спрощень.
Василь Шандро: У який спосіб Друга світова війна вписана у цю книжку?
Тетяна Бородіна: Одна з важливих тез у книзі — Голокост тісно переплетений із Другою світовою війною. Авторка доводить, що Голокост не був подією одного рішення. Це була динаміка, процес, який мав свої зміни, кількісні показники та способи убивства у різні періоди. Для Доріс Берґен Голокост був подією глобальних масштабів, що мали наслідки для усього світу. Через конкретні людські історії у книзі вона показує як євреї з Німеччини могли емігрувати на інші континенти, жити там через події у нацистській Німеччині. Могли події відбуватися по-іншому. Хтось міг сюди приїхати.
Василь Шандро: Ці фази різні, етапи, про які згадано, наведу для прикладу до цієї розмови ближчу і зрозумілішу нашим слухачам тему 30-років Голодомору, геноциду. Раніше можна було почути: «А де той документ, у якому написано, що треба створити Голодомор в Україні?». Звісно, що це абсурд і такого документа немає. Натомість є багато документів про те, як забрати збіжжя, є інші непрямі накази. Зрештою усі ці історії сплітаються у ту трагедію, яка трапилася. Про такі історії йдеться й у цій книжці?
Тетяна Бородіна: Мені подобається тут спосіб подання матеріалу. Авторка застосовує певний інтегральний підхід, використовуючи багато приватних історій виживання під час геноциду, дії людей напередодні та після того, як це сталося. Вона вводить історії у цей контекст, щоб ускладнити наше розуміння цього процесу. Доріс Берґен показує, як у 38 році у нацистській Німеччині жилося трьом різним людям з різних прошарків та різного віку. Не можна дивитися на цю історію, ніби всім було добре у той період.
Василь Шандро: Щодо термінології. Авторка вказує різночитання нами назв, які ми часто застосовуємо, вдаємося до узагальнень. Там є пояснення про те чи це німці організували, чи нацисти, бо це наднаціональне утворення. Наскільки це важливий напрямок стосовно того, як ми називаємо ті чи інші явища, у роботі Доріс Берґен?
Тетяна Бородіна: Вона задає багато риторичних питань до читача, змушуючи його думати, а як би він відповів на це питання. Вона не дає однозначної відповіді, як треба робити. Для неї неприпустимим є використання терміну «цигани». Вона свідомо уживає термін «гомосексуали», тому що це для неї важливо. Вона говорить, що застосовує термін «традиційні учасники геноцидного процесу». Ми не говоримо про конкретних людей. Йдеться про певні категорії населення, які по-різному долучаються до геноциду: жертви, рятівники, колабораціоністи й свідки. Презентувати голос усіх цих груп — це доволі чесно. І це ускладнює розуміння цього процесу. Бо немає лише поганих злочинців і добрих рятівників. Є певна «сіра зона», це не сталі категорії. Треба бути обережними в описі ролі цих людей. Така артикуляція є правильною.
Василь Шандро: Що вам, співредакторці цієї книжки, найважче було адаптувати у перекладеному українською варіанті? Чи були труднощі, коли доводилося консультуватися щодо термінології, контекстів?
Тетяна Бородіна: Я дуже вдячна Катерині Дисі, яка майстерно переклала цю книгу. Мої найбільші складнощі були у створенні апарату приміток для читачів. Оскільки авторка пише не лише про події в Україні. Для неї це оглядова праця. Для мене та співредактора Михайла Тяглого було важливо пояснити читачам моменти, незвичні для української аудиторії: назви таборів, коли вони існували. Складнощів з термінами не існувало. Книга надзвичайно легко читається. Вона не переускладнена. Наприкінці її є перелік джерел для подальшого ґрунтовнішого ознайомлення з темами. Ми намагалися полегшити сприйняття і без того не надто складного тексту.
Василь Шандро: Як структурована книжка?
Тетяна Бородіна: За хронологією. Є вступ із термінологічними поясненнями. Далі йдуть 9 розділів, які починаються з того, чому Голокост стався, чому саме євреї, питання антисемітизму, расизму, модерності. Далі є історія, як Гітлер прийшов до влади, 20-30 рр., завершення війни й список важливої літератури та фільмів.
Василь Шандро: Світлини у книзі несуть більше навантаження, ніж просто ілюстрації, які ми звично шукаємо у книжках?
Тетяна Бородіна: Авторка окремо пише про них. З кожною новою редакцією вона залучала додатково фото. Говорила, що свідомо намагалася не використовувати ті, що вже відомі. Щоб спонукати людей до подальшого читання. Кожне фото є окремою історією, вплетеною у текстовий наратив, який авторка дає паралельно. Відбувається синергія.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS