Окупанти вимагали гроші, відриваючи нігті на ногах: свідчення з катівень Харківщини

Окупанти вимагали гроші, відриваючи нігті на ногах: свідчення з катівень Харківщини

Після звільнення майже всієї Харківської області від російської окупації правоохоронці продовжують знаходити в’язниці та катівні. Такі були у районних центрах і маленьких селах. Підвал чи ангари підприємства — будь-що могло стати в’язницею.

На людей, які потрапили до катівень, чекало щонайменше незаконне утримання. Максимум — страшно уявити: людей били, морили голодом, катували струмом. Так примушували до співпраці чи надання хибних свідчень, вибивали гроші. До катівень кидали чоловіків, жінок, літніх людей. Із особливою жорстокістю поводилися з АТОвцями, колишніми військовими, активістами та бізнесменами. Викрадали навіть іноземців.


Ізюм

Максим — один із тих, хто пережив катівню в Ізюмі. Із ним у камері сиділи військові, які служили у 2014-15 роках. Сам він не воював. Після кількох обшуків його просто викрали з дому. Що шукали — чоловік не знає. Його, як і всіх місцевих, утримували у відділку поліції. Максим згадує, як щодня його водили «вибивати» свідчення.

«Мене просто вивели, натягнули шапку на очі і, як виявилось, повели до катівні. Просто закували у наручники і під’єднали ток. Ніхто нічого не пояснював. Перші два дні питання не ставили, перші два дні були тільки тортури. Я намагався у них спитати: «За що? Що вам потрібно?». — «Ти сам знаєш. Говори!», — згадує чоловік.

Після кількох днів тортур окупанти озвучили першу вимогу: зізнатися, що він співпрацює із СБУ. Чоловік каже, нікого не хвилювало, що це неправда.

Наразі криміналісти вже оглянули ізюмську в’язницю. Серед знайдених речових доказів дріт. Саме таким і катували Максима.

Дріт, який криміналісти знайшли в ізюмській катівні/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Чоловіка запроторили до застінків напередодні визволення Ізюма. Що було б із ним, якби ще кілька днів провів в ув’язненні, навіть не хоче припускати. Втекти з окупації він не зміг через літню маму та її маленький притулок для тварин: сім’я утримує 6 собак і 15 котів. Зараз чоловік потребує лікування, він не чує на одне вухо.

Балаклія

Про полон у Балаклії розповідає місцевий житель Артем. Його росіяни утримували у камері райвідділку поліції 46 днів. Пережив побиття і одне катування струмом. Його «злочин» — фотографія. На ній він із братом військовим. Через неї його били і запитували про зв’язки із ЗСУ та місцевих АТОвців.

«В одного про політику щось питали, у другого — щось інше. Мене більше розпитували про брата. Забрали нібито через брата, а питали — хто залишився у місті, хто служив, про колишніх військових. «Та звідки я можу знати?». — «Брешеш!». Починають крутити, магнетто падає, вольтаж підстрибує», — говорить Артем.

Артем/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Під камери росіяни облаштовували будь-які кімнати у відділі. Усі були заповнені настільки, що між матрацами — ані сантиметру. У чоловічих — не було вбиралень, замість того — 5-літрова пляшка. Інші потреби — на подвір’ї, куди виводили двічі на день із мішками на голові. У жіночій камері туалет був, але замість паперу кинули пачку захисних масок. Харчування, згадує Артем, це двічі на день несолона каша.

«Інколи в обід був суп. Це, якщо солдати не доїли. Це свято таке. І то, бувало, на камеру закинуть залишок супу — тарілку-дві. По три ложки по кругу пустили на всіх — і все», — додає Артем.

Скільки у балаклійському райвідділі було місць для силових допитів, порахувати складно. У кабінеті дільничного кулями продірявлена стіна — стріляли над головою. На підлозі — електродріт із петлею. Той самий пристрій для допитів струмом. В іншій кімнаті — зірваний скотч і сліди крові. У підвалі виставлені у ряд стільці, а перед ними на підлозі — стяжки. Сюди спускали бити показово. На стіні однієї з камер у Балаклії невідомий видряпав слова «Отче наш», поруч хтось рисками відмічав дні ув’язнення. У Балаклії офіційно відомо про одного закатованого на смерть.

Молитва на стіні катівні Балаклії/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Родина Артема не знала, де він майже половину терміну його полону. Вже потім дізнався, що мати, шукаючи його, приходила до райвідділку. Але тут сказали: шукайте у Луганську — вивезли туди. Єдиною можливістю передати звістку додому був вихід когось із співкамерників. Йому повідомляли адреси, прізвища і кілька слів чи-то прощання, чи-то — надії.

Козача Лопань

Схожа процедура сповіщення близьких про полон була і в інших катівнях. Зокрема, у Козачій Лопані. Така звістка — єдине, що від травня знає про чоловіка жителька цього села Юлія.

«5 травня його бачили на вокзалі, потім, у травні, його бачили на Гоптівці. Знайомий хлопець прийшов до нас, сказав: «Ваш чоловік передав великий привіт». Сказав, що ми жити почнемо по-новому, коли його повернуть. Він передав просто привіт, і все. Це його останні слова. Це було у травні», — згадує жінка.

Юлія каже, її Андрій — колишній військовий. Він намагався сховатися. Але в окупантів вже були списки тих, хто служив. Тож сподівання, що чоловік у відносній безпеці, виявилися марними. До них додому прийшли із обшуком і заарештували старшого сина. Ним шантажували, щоб до «комендатури» прийшов голова родини. Але виявилося, що чоловік вже був у підвалі. Невпізнаваний від побоїв і практично непритомний. Його бачив там сусід і син, яких за кілька днів допитів все ж випустили. Разом із Андрієм у селищі пропали безвісти щонайменше двоє військових.

Козача Лопань, вхід до катівні/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Їхню долю міг повторити і ще один АТОвець. Чоловік просить не називати його імені, бо досі вчиться жити із тим, що пережив. Мешканець Козачої Лопані пройшов усю мережу катівень. У селищі одночасно із кількома місцями незаконного утримання діяла ціла структура дізнавачів. Спочатку людей кидали у підвал овочебази. Тут для них зварили клітку з ґрат. Перед нею стояв шкільний стілець, на ньому допитували струмом.

Колишній АТОвець/Фото: Анна Черненко
Козача Лопань, головна катівня на овочебазі/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

У клітку набивали по кількадесят людей. Без туалета ходили «під себе». Без їжі і меддопомоги. І все це під постійним наглядом. Поруч «зона відпочинку» так званих наглядачів: на столі порожні пляшки, залишки їжі, «бульбулятор», карти. АТОвець пам’ятає цей підвал за болем і шматками пінопласту, на якому втрачав свідомість.

«Усіх АТОвців ламали моментально. Одразу привозили, одразу ламали. Коли вони мене тут привезли і почали бити, вони кричали: «Привет АТОшнику с Донбасса!». Струмом мене десь годину били. Це було на вокзалі. Я знайшов ту кімнату», — говорить чоловік.

Друге місце катувань будівля залізничного вокзалу. Допитували у підвалі і у кабінетах. До одного, каже чоловік, навіть вистояв чергу настільки багато людей тягли сюди росіяни. Без уваги до віку чи статі. Чоловіка били перед приїздом росЗМІ, щоб змусити на камеру наговорити виданий текст.

«В один день виловили нас усіх, АТОшників, і туди привезли. Тоді усі кабінети були зайняті. У подвалі ми сиділи дуже кучно. Попереду і позаду дуже багато людей було. Я чув хрипіння, кашляння. Хтось кричав. Дуже багато людей і не обов’язково АТОшників. Руки у мене зв’язані за спиною, капюшон на голові. Він підійшов, один почав із мене знімати штани, труси — повністю. Він мені, таке відчуття, що якусь прищепку причепив на геніталії. На п’яту добу мене вивели із підвалу. Мене телебачення знімало», — згадує чоловік.

Козача Лопань, катівня під вокзалом/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Третьою катівнею для чоловіка стала Гоптівка. Її росіяни називали «нуль» це кордон із Росією. Там вже з найбільш «перспективними» в’язнями працювали ФСБшники. Туди забирали військових і бізнесменів. Вибити інформацію чи гроші. В. провів у підвалах місяць. Із «нуля» викинули зі зламаними ребрами.

У приміщеннях катівень Козачої Лопані вже провели слідчі дії: взяли відбитки пальців, вилучили спецпристрої для катувань старий телефон, яким «накручували» струм. Хоча для тортур слугувало все. В одному з підвалів знайшли дирокол, ним розбивали пальці.

Куп’янськ

Куп’янськ на час окупації росіяни зробили центром тимчасової влади в Харківській області. Тут розмістилося все фейкове керівництво з колаборантів і росіян. Відповідно, без в’язниці і катівні не обійшлося. Одна із таких у місті теж була в райвідділі поліції. Умови схожі на попередні. Щоправда, розмах більший. Сюди «переїхали» з окупованої Луганщини так звані луганські міліціонери. Встигли змінити вивіску на управлінні на російську, облаштувати кабінет керівнику, намалювати у коридорі славнозвісну бабцю із червоним прапором і заповнити арештантами камери.

Табличка росіян у Куп’янську/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо
Камера у катівні Куп’янська/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

До речі, в Ізюмі, Балаклії та Козачій Лопані за наглядачів у в’язницях було багато чоловіків з окупованого Донбасу. Або мобілізовані, або представники так званих «народних міліцій ЛДНР». За згадками арештантів, ті поводилися по-різному. Одразу було видно, кого запхали в окупаційні війська силоміць: такі намагалися підгодувати ув’язнених, а в Ізюмі навіть випустили з камер, коли росіяни відступали з міста. Але були і відверто проросійські. Такі особливо лютували з учасниками АТО. Цікаво, що із самими вихідцями з Донбасу російські військові не церемонилися, згадує в’язень із Ізюму Артем.

«Луганчани та «ДНР» — вони тут як охорона. Росіяни самі їх побоювались. З автоматами ходили, але побоювались. Вони для них, як другий сорт були», — говорить чоловік.

Вовчанськ

У Вовчанську діяла напевно одна з найбільших в’язниць на окупованих територіях Харківщини. Про неї стало відомо ще до звільнення міста. Це агрегатний завод. Через це місце пройшло настільки багато людей, що чутки про нього пробилися попри страх говорити, тим більш говорити ще до деокупації та попри відсутність зв’язку.

Із травня до вересня у камерах Вовчанська відсиділи семеро громадян Шрі-Ланки, шестеро чоловіків і жінка. Вони переїхали в Україну вчитися та працювати ще до повномасштабного вторгнення. Із застінків їм вдалося втекти лише тоді, коли до Вовчанська зайшли українські військові. У тримісячному полоні їх змушували працювати прибиральниками. Вони пережили побиття, голод, у кількох чоловіків відірвані нігті на ногах. Так вимагали гроші. Жодного разу не дали зв’язатися з рідними, розповідає колишній полонений Роберт Клайв Ділукшан:

«Ми йшли до Харкова. Російські війська затримали нас біля лісу. Зав’язали очі, руки зв’язали та кинули в машину. Нас повезли на фабрику, де тримали 3 місяці. Туалет дозволяли одну хвилину двічі на день, душ — дві хвилини на 4 дні. Їжі зовсім мало. Били».

Іноземці, які пережили полон у Вовчанській катівні/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

У катівні агрегатного заводу побувала і директорка ліцею з села Іванівка. Лідія Тільна у свої 62 роки пережила кілька діб карцеру. Це одиночна камера без світла та їжі. До того були побиття і погрози розстріляти. Усе за те, що не схотіла починати 1 вересня під російським прапором. Коли спробувала виїхати з району, її затримали і кинули до в’язниці.

«Вивезли далеко від людей, і одразу із машини я впала, коліна збила. Кажуть: на коліна. Ну, як то кажуть, сміливість у мене у душі. Кажу: «Люди добрі, побійтеся Бога. Що ви робите? Все-таки я — жінка, 60 років». Вони мені стволи під бороду: «Яку інформацію, сука, везешь до Харкова?». Кажу: «Яку, ну, яку?». З валізи все викинули, а там — мої документи. Вони: «Де трудові книжки? Де печатки? Ключі від школи?», — згадує пані Лідія.

Лідія Тільна/Фото: Анна Черненко, Громадське радіо

Жителі звільнених районів Харківщини кажуть, що місця для допитів росіяни облаштовували при кожному штабі. Деяких людей вивозили до так званих «центральних» в’язниць. Нове місце незаконних утримань правоохоронці днями виявили в Липцях. Цікаво, що в балаклійській в’язниці, в одній із камер лишилася газета, яку видавали арештованим. Стаття у ній називається «Помощь пришла в Липцы», і, звісно, у ній згадок про катівні немає.

Анна Черненко, Харкіщина, Громадське радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини