«Мою сусідку вбило, прошу всіх: засипте яму» — жителька Дробишевого

«Мою сусідку вбило, прошу всіх: засипте яму» — жителька Дробишевого

Звільнена Лиманська громада готується до надважкої зими. Збройні сили України деокупували більшість населених пунктів на початку минулого місяця. Жовтень і листопад люди оговтувалися від російської окупації. Нині ж міркують над тим, як вижити у пошкоджених будинках, без опалення, світла та води. 


Шандриголове невеличке село, розташоване на площі 15 гектарів. До повномасштабного вторгнення росіян, тут проживало понад тисячу людей. Зараз залишилося декілька сотен. Місцевий житель Сергій Литвиненко пояснює нам, чого не виїжджає:

«Десь кудись їхати? Так роки вже не ті. А якщо вже майже 60 років, то де, кому ми потрібні? Та і потім — своя хата є своя хата. І чому я маю їхати зі своєї землі? Люді добрі, скажіть мені, будь ласка».

Житель Шандриголове Сергій Литвиненко/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Руйнування у Шандриголове/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

На вулиці зустрічаємо ще одного місцевого жителя. Теж Сергія. Він порався у сусідів і прямує додому. Везе із собою дрова. Каже, зараз це найцінніший матеріал, бо до посадки не сходиш — усе заміновано. А зима вже.

«Гараж розбило, у хату трохи влучило, кут стоїть, але придавило. Повітряною подушкою вдавило. Дах трохи побило, трохи шиферу було, то підлатали. Вікна побило. Там плівкою затягнули», — каже чоловік.


Читайте також: «Не думала, що знову побачу таке» — жителька Лимана, яка втекла від війни у Грузії


Сергій приїхав у Дробишево законсервувати свою домівку, по якій нарахував 25 прильотів/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Ми розпитуємо у Сергія, чого нині не вистачає селянам:

«Що потрібно? Цигарок немає. І взяти нема де. І кави (немає — ред.), забули вже смак. А у мене зять без кави. У нього тиск. Тільки кава та цигарки рятують».

Місцева жителька Ніна Петрівна звертається до військовослужбовців, які супроводжують нас, з проханням:

«Мою сусідку вбило. Прошу всіх: засипте яму, бо у мене чотирирічна онука, а там — трупна отрута, смердить. Тіло місяць пролежало».

Руйнування у Дробишево/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Поруч зі звільненним Шандриголовим знаходиться селище міського типу Дробишево. Збройні сили України також звільнили його наприкінці вересня. До окупації росіянами там жили понад дві з половиною тисячі людей. Наразі лишається сімсот. 72-річний Віктор розповідає, як до місцевих ставилися окупанти.

«Мене росіяни роздягали до пояса і перевіряли. І телефон перевіряли. Я ледь не нарвався на них. Повз двір проїжджало багато їхньої техніки. Я випадково вийшов і кажу: рашистів треба вбивати. А вони якраз понад двором йшли. Кажуть: «Що ти сказав?». Я дивлюся — червона пов’язка, а я без окулярів погано бачу. Вийшов за двір — нікого немає. А вони йшли. Зранку виходжу на город, а там — танк російський заїжджає. Прямо через паркан. Поламали паркан. І у сосіда через дорогу у двір заїхали. Через паркан. Гарше німців. Ще гірше. Чєстное слово. Я ось це подивився — німці так не робили, як вони. Так будинки не били. Німці, як моя бабуся казала, дім-два розбили, але так усе не горіло. Пройшли і далі пішли. А ці спалюють усе підряд», — говорить Віктор.

Зруйнований палац культури у Дробишево/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Зруйнована будівля у Дробишево/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Наразі у селищі майже не лишилося вцілилих будинків. Сергій виїхав із Дробишевого ще на початку квітня. Вивіз родину до Запоріжжя, а наразі повернувся подивитися, що лишилося від рідної домівки. Разом із сусідом нарахували 25 влучань по приватному сектору:

«Трохи посидимо ще. Може, щось підтягнемо, розберемо, щось підчистимо, але до зими тут нереально відновити, щоб можна було жити. Тож, ми поїдемо. З дружиною приїхали, і син приїздив, але син з дітворою повернувся. Що діткам тут робити? Цеглу складати? Гратися. Де школа? Школа розбита. Старшому вчиться треба онлайн. А де інтернет? Інтернета немає».


Читайте також: «Уся вільна частина Донеччини прострілюється російською зброєю» — голова ОВА


Після деокупації Лиманської громади, тут розпочала роботу Укрпошта. Мобільні віділення курсують містами та селами, роздаючи пенсії, які люди не отримували майже півроку. Також у «банку на колесах» можна придбати консерви та солодощі, каже співробітниця Укрпошти Ірина Федяніна.

«Ми вже три тижні возимо і поки що всіх не можемо задовольнити, так би мовити», — говорить Ірина.

Ірина Федяніна/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Також «Укрпошта» видає грошову допомогу від держави у деокупованих населених пунктах: кожному по 1200 гривень, а також виплати від міжнародних організацій. Наразі у Лиманській громаді людям необхідна плівка для того, щоб затягнути вікна, розбиті обстрілами, дрова та комбікорм для тварин, бо запастися сіном або іншим кормом цьогоріч не вдалося через інтенсивні бої.

Яніна Львутина, Донеччина, Громадське радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини