Початок існування ініціативи зі збору книг для бібліотек. Фото: Instagram Емми Антонюк
Емма Антонюк: Ідея ініціативи виникла після перших новин про те, що росіяни на окупованих територіях спалюють українські книжки або замінюють їх на пропагандистську літературу. Тоді я зацікавилась, як узагалі у бібліотеках у віддалених селах, або на сході країни, на прифронтових територіях чи на прикордонні справи з українською книжкою. Після 24 лютого 2022 року майже всі бібліотеки списали фонд російськомовних книжок і книжок радянських, і вийшло так, що у наявності у них майже не було фондів українською мовою. Вирішивши, що це дуже погано, я почала сама власним коштом укомплектовувати бібліотеки книжками.
Надовго мене не вистачило, тому що це дуже дорога ініціатива виявилась, і я звернулась до видавництв, аби вони жертвували свої книжки. Але водночас розуміла, що не хочу продовжувати цей проєкт виключно коштами видавництв.
Для того, щоб з’являлися нові книжки, їх має хтось купувати. Щоби видавці могли купувати права на переклад, платити авторам, коректорам, редакторам, перекладачам і друкувати нове, книжки мають купуватися. І якщо я проситиму видавництва раз за разом жертвувати на бібліотеки велику кількість книжок, то це буде не на користь книжковому ринку, який Україні зараз потрібен, тому що цей ринок і так зараз заледве може оклигати після російської експансії.
Тому я шукала формати для цих зборів. Завдання було: задовольнити всі книжкові запити від українських бібліотек і не робити додаткове навантаження на видавців, яким треба продати свою книжку.
Тому що такий концепт — найбільш питомий для людей, які не мали у своєму житті розкоші контактувати з українською книжкою, швидше за все, тому що книжка — це і про цінності, і про критичне мислення, і про світогляд, і про світовідчуття.
Емма Антонюк: Для проєкту «Різниця є» я придумала, що не треба збирати гроші на книжки, не треба просити щось у видавництв, бо я можу проводити публічні офлайн-бесіди, використовуючи свій соціальний капітал, але люди замість плати за вхід на ці зустрічі будуть купувати дві книжки українських видавництв, які поїдуть у бібліотеки, де їх потребують.
Загалом збір книг на бібліотеку триває протягом доби. Бо, окрім як прийти на зустрічі, книги можна придбати онлайн на сайті «Книгарні Є». До речі, онлайн купують стільки ж книжок, скільки й офлайн.
Зараз ми хочемо також робити запис офлайн-подій і щоб за дві книжки, придбаних онлайн, можна було навзаєм отримати запис. Так людина не просто зробить благодійність, а ще й купить доступ до того, щоб подивитися цей контент. Так ми хочемо збільшити купівлю книжок в онлайні.
Із ким проводити ці зустрічі я обираю на свій розсуд. Це люди, яких я люблю, люди, які мені цікаві. І поки що всі бесіди були просто фантастичними, ми збираємо повні зали.
Люди сідають на підвіконня, на підлогу, доставляють додаткові стільці, тому що охочих так багато.
Щоб узяти участь у проєкті «Різниця Є», треба написати мені e-mail із коротким описом свого закладу, з віковим діапазоном читачів і з адресою бібліотеки. Це все, що необхідно. Таким чином, наприклад, у бібліотеку села Балки на Харківщині поїхали 273 книжки. Дві бібліотеки укомплектували по майже 500 книг, а одну книгозбірню — на більш як 700.
Емма Антонюк: Напевно, з Харківщини найбільше людей відгукнулося. Листів я не підраховувала, але їх дуже багато. Їх так багато, що якщо я не буду отримувати нових запитів, то вистачить до Нового року робити ці офлайн-події, щоб надіслати книжки в усі бібліотеки, які вже просили про книжки.
Часом просять про книжки люди з-за кордону, або бібліотеки, скажімо, на Львівщині чи Тернопільщині. Я відмовляю. Не можу охопити прям усіх охочих цим проєктом.
Емма Антонюк: Першою бібліотекою, яка взяла участь у цьому проєкті, була бібліотека села Балки на Харківщині. Потім у нас були Прилуки, Люботин також на Харківщині, Любашівка — на Одещині, Новий Биків — на Чернігівщині. Наступною буде бібліотека на Херсонщині.
Сільські бібліотеки — це суперпопулярне місце. Просто біда у тім, що там читати немає чого.
Є дуже багато батьків у селах, які приходять туди з дітьми чи проводять туди своїх дітей-школярів. А там, вибачте, елементарного «Гаррі Поттера» немає, чи Нестайка. І ці батьки до дір зачитують наявне, і по колу в селі ходять ті самі книжки, які розпадаються в руках.
Є випадки, коли одна бібліотека обслуговує одразу два села. І люди з тих двох сіл ходять в одну бібліотеку.
От ми їм умовного Кокотюху і даємо. Просто головне, щоб українська книжка у бібліотеці була. Бо зараз навіть у тих бібліотеках, які ще є, полиці здебільшого порожні.
Емма Антонюк: Найчастіше просять Макса Кідрука, — це зірка у всіх бібліотеках. Усі завжди просять книжки Кідрука, тому що їх найчастіше питають відвідувачі, їх найохочіше читають.
Колись я записала про це сторіс і письменник у відповідь на це надіслав мені величезну коробку багатокілограмову зі своєю останньою книжкою. Ці книжки в мене ще залишилися і в кожну посилку в бібліотеку я кладу один примірник «Колонії» особисто від Макса. І мені здається, що це дуже шляхетно з його боку.
Емма Антонюк: Зазвичай просять книжки для і дорослих, і для дітей. Навіть в Оріхів на Запоріжжя, — це прифронтова територія (місто менш як за 10 км від лінії фронту — ред.), просили книжки для дітей. Я взимку надсилала туди книжки і серед них були дитячі, хоча я була дуже здивована, що на цій території є діти, адже місто дуже сильно потерпає від обстрілів (2 травня 2023 року місцева влада заявила, що з міста евакуювали усіх дітей — ред.).
Взимку я надсилала книжки в «ТатоХаб» у Краматорськ Донецької області. Минуло кілька місяців і мені прийшло повідомлення з Краматорська. Жінка розповідала, що спілкувалася з вчителькою тамтешньої школи і освітянка дивувалася, чому раптом діти почали писати дуже багато крутих рефератів гарною українською.
І вони взялись з’ясовувати, що це за мода пішла серед дітей. І з’ясувалося, що напередодні їхні батьки взяли додому книжки з «ТатоХабу». А там було дуже багато яскравого нонфіку від видавництва «Ранок» і «Vivat». І діти почали писати, переписувати реферати з цих книжок, тому що це яскраві книжки з глянцевими сторінками, з класними ілюстраціями. Це були українські книжки про музику, про планети, про риб.
Ми ж розуміємо, що це книжки модні, що це книжки актуальні.
Коли я отримала це повідомлення із Краматорська, то зрозуміла, що цей проєкт я буду робити рівно доти, доки в мене на пошті ще будуть запити від бібліотек, які просять книжки українською.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS