Світова чемпіонка з фрідайвінгу Катерина Садурська. Фото: Мар'яна Чорнієвич
Мар’яна Чорнієвич: Фрідайвінг називають одним з найнебезпечніших з найекстремальніших видів спорту. Коли ви ним зацікавились і що взагалі вас спонукало до нього?
Катерина Садурська: Люди можуть називати речі по-різному і він не є таким екстремальним, як його малюють. Цій картинці ми завдячуємо завдяки різним фільмам, документалкам. Коли люди хочуть показати щось неймовірне, незвичайне і звичайно ця екстремальна частина вона заворожує, але все набагато безпечніше, ніж здається.
Як я зацікавилась? Я 17 років займалась синхронним плаванням. І якось мене звела доля з фрідайверами. Треба розуміти: якщо людина займається фрідайвінгом і починає про нього розповідати, то її не можливо зупинити. Бо зазвичай це настільки захоплює! Це мене надихнуло і я вирішила спробувати просто свої сили, затримати дихання в басейні, просто для початку. І в мене досить непогано вийшло, і зі своїм спортивним бекґраундом я, звичайно, зацікавилась. І досі я тут.
Мар’яна Чорнієвич: А де ви тренуєтесь? Чи є в Україні для цього умови?
Катерина Садурська: Є басейнові дисципліни фрідайвінгу, є — глибинні. Звичайно, для глибинного фрідайвінгу не так багато місць, де могли б пірнати, тому зазвичай ми виїжджаємо за кордон. Але також можемо занурюватися в кар’єрах і сподіваємось, що — скоро в Криму. В басейні я тренуюся в Харкові, інколи в Києві, коли приїжджаю сюди. Це більш доступна форма для тренувань і для змагань. І це, в принципі, те, чому я приділяла більшу частину свого фрідайверського життя. І лише останні два роки з’явилась можливість зануритися глибше.
Мар’яна Чорнієвич: Ви кажете про кар’єри, а в які ви занурювались в Україні?
Катерина Садурська: У Новомиколаївській під Дніпром. Також там під Дніпром ще один є. Є Соколовський у Житомирській області і там у нас навіть проводяться змагання. Саме там проходили перші глибинні змагання з початку повномасштабного вторгнення, якраз під час Чемпіонату світу, коли я була на Ротані. Наше фрідайверське ком’юніті потрошки оживає і дуже приємно це бачити. Сподіваюсь, що у наступного року у нас буде більше.
Мар’яна Чорнієвич: У Житомирській області глибини дозволяють занурюватись, так?
Катерина Садурська: Так, там близько 100 м глибина, але там зовсім інші умови. Там дуже темно і холодно, що, звичайно, обмежує наші ресурси, нашого організму. Ми не можемо на таку глибину, як, наприклад, у тепліших водах пірнати. Але це також цікавий досвід і за відсутності можливості подорожувати для багатьох, то це і є виходом.
Мар’яна Чорнієвич: Оскільки фрідайвинг – це про затримання дихання на тривалий час. Наприклад, про кількасот секунд, ми говоримо, про хвилини — це багато для людини, якщо ми говоримо «затримати дихання на якісь хвилини під водою», нам складно це уявити. Як ви цьому вчились?
Катерина Садурська: Насправді, фрідайвінг починається, як тільки ми затримуємо дихання і занурюємося в воду. Не важливо ми просто затримуємо дихання, чи ми пірнаємо в довжину, в глибину, чи пірнаємо за мушлями. Це все є фрідайвінг. І він набагато ширший, ніж спорт, який ми бачимо. Він має ще рекреаційну складову. І це, по суті, просто навичка, яку можна використовувати, щоб подивитися на рифи, на рибок, щоб з практичної точки зору щось дістати. І є курси для початківців.
Фрідайвінг доступний абсолютно для кожного, для будь-якого віку. І це найбезпечніший спорт.
Особливо для людей більш старшого віку. Тобто ним можна почати займатися пізніше. Звичайно, є деякі обмеження, але на більш любительському рівні він дійсно доступний для кожного і він може стати частиною підтримки, як кажуть, “кукухи” у наш час. Нашого ментального здоров’я, бо дійсно ось ці сайдефекти від затримки дихання у воді, вони дуже приємні для звичайного життя.
Мар’яна Чорнієвич: На скільки часу ви могли затримати дихання на початках, коли ви тільки цим зацікавились, і які у вас зараз ваші особисті рекорди? Саме по затримці дихання без занурювання, маю на увазі.
Катерина Садурська: Так, існує статичне затримання дихання. Під час першого свого тренування, це ще був не курс, я просто спробувала, але тоді я ще займалася синхронним плаванням, мені вдалося затримати дихання на 5 хвилин 30 з чимось секунд. І на той момент це був неофіційний рекорд України, що мене, в принципі, зацікавило. Мовляв, якщо ж на початку так воно вийшло, то що буде далі? Зараз мій особистий рекорд це навіть 7 хвилин 17 секунд. Офіційний — теж 7 залишнім. Але! Я інструктор, навчаю цьому людей, тому можу стверджувати:
Початківці, люди, які взагалі нічим ніколи не займаються, також легко можуть затримати дихання на дві хвилини і більше.
Мар’яна Чорнієвич: Як це зробити?
Катерина Садурська: Ми просто навчаємося, розуміємо, що відбувається з нашим тілом. Працюємо з нашими страхами, упередженнями і на практиці досліджуємо себе, своє тіло, свої можливості. Це — частина наших людських можливостей. Ми пристосовані, як людина, як вид, пристосовані для того, щоб перебувати у в воді.
У нас є ряд адаптаційних механізмів в організмі для того, щоб затримувати дихання і занурюватися на глибину.
Мар’яна Чорнієвич: Тобто фрідайвером чи фрідайверкою може бути кожен з нас?
Катерина Садурська: Так.
Мар’яна Чорнієвич: На яку глибину ви занурювались вперше?
Катерина Садурська: Вперше? Це було якраз на кар’єрі, на 10 м. І, якщо чесно, я досі не розумію,чому я так довго залишилася в цьому спорті. Бо це було дуже страшно, дуже холодно, в мене не виходило, чесно. З глибиною у мене довші стосунки, ніж з басейном, і довший шлях опанувати саме цю техніку вирівнювання тиску, яка дозволяє нам безпечно занурюватися на глибину. Це був такий стресовий досвід.
І після цього я поїхала одразу на курс, на навчання в Одесу. Також, порівняно з пірнанням в інших водах, наприклад, Червоного моря і далі, то варіант не аж. Тобто достатньо багато факторів, які впливали на цей процес, і навчання було не таким швидким і комфортним, як мало бути. І там я занурилась на 17 м, що, в принципі, в рамках курсу, але, я розуміла, фізично я можу, звичайно, глибше. І на це все пішов якийсь час, багато поїздок різних, навчання. І, звичайно, війна вплинула минулого року. Я застрягла в Єгипті.
Я мала повернутися 27 лютого додому, після того, як провела курс для студентів. І не змогла, об’єктивно. Вийшло так, наче фрідайвінг мене обрав.
Бо я залишилася саме в тому місці, де можу займатися тим, у чому я краще всього. І в мене було все для цього, тобто, спорядження. Так, звичайно, потрібно було знайти шляхи, як вижити, але була можливість розвиватися ось в цьому напрямку. І це дозволило прогресувати дуже швидко. До своєї особистої глибини за один сезон я додала майже 30 м, що дуже багато.
Мар’яна Чорнієвич: Один сезон – це який вимір часу?
Катерина Садурська: Це з лютого по жовтень.
Мар’яна Чорнієвич: Розкажіть, як відбувається сам процес занурення, оскільки для цього не використовуються ніякі допоміжні засоби. Це просто ви, людина, фрідайвер чи фрідайверка, і костюм, і ласти або без. Як це відбувається? Як вам вдається опускатись на глибину, просто бувши у стані спокою?
Катерина Садурська: Це основна умова, потрібно бути максимально спокійним для того, щоб ефективно використовувати свої ресурси організму, в тому числі кисень, який є основною складовою, з якою ми працюємо. Я спочатку розслаблююсь на поверхні, намагаюсь відпустити всі зайві думки. Ідеальний варіант, коли я взагалі ні про що не думаю. Але, звичайно, у змагальному процесі це не так легко. Тому це є таким челенджем. Отже, я роблю повний вдих, перевертаюсь лицем до води, намагаюсь відчувати якомога більше, якомога більше інформації отримувати від свого організму, від того, що відбувається. Орієнтуюсь на трос, у мене завжди відкриті очі.
Перші 10-15 метрів найважчі, тому що на наше тіло діє виштовхувальна сила води і цей супротив потрібно подолати, тому більше енергії йде на ось цю першу частину.
Після нейтральної глибини, яку ми кожен встановлюємо відповідно до своєї тактики, починається момент, коли ми починаємо падати, тобто там нам допомагає сила гравітації і нам легше опуститися вниз.
Тут ми можемо економити сили, не рухатися і просто в цій фазі вільного падіння опускатися. Це найприємніша частина. Адже все, що потрібно, це розслабитися і контролювати вирівнювання тиску й положення тіла.
На шляху в мене є будильники зі звуком, від дайверського комп’ютера, який дає мені зрозуміти, де я є, скільки ще залишилося, що мені потрібно робити
Якщо все пройшло добре, то я досягаю заявленої глибини, беру тег з тарілки, яка розташована на глибині, яку я заявила. Тобто нижче я не можу пірнути. З міркувань безпеки це зроблено. Я беру тег і починається активна фаза вспливання. І тепер всю цю допоміжну силу, яка нам допомогла падати, потрібно подолати.
Але при цьому також потрібно зберігати баланс і робити це якомога ефективніше. Десь на 35-40 метрах мене зустрічає перший рятувальник. Потім кожні 10 метрів додається ще один. Три рятувальники зазвичай супроводжують вже на поверхню.
І для мене це як знак, що ось я вже близько, я не сама і в разі чого я завжди можу дати їм знак і вони мені допоможуть піднятися на поверхню, якщо щось йде не так.
І також якщо я не зрозумію, що щось відбувається, вони завжди готові зреагувати і доставити на поверхню і провести процедури порятунку. Але так, у фрідайвінгу ми дуже велику увагу приділяємо цій частині.
Найбільша кількість якихось інцидентів стається саме на останніх метрах сплиття.
Тому нас оці рятувальники зустрічають саме наприкінці.
Мар’яна Чорнієвич: Тобто я так розумію, що перед тим, як пірнати, ви заявляєте конкретну глибину, якої хочете досягнути? І навіть якщо ви відчуєте, що можете опуститись ще, ви вже не можете цього зробити?
Катерина Садурська: Так, і це така дуже цікава частина, яка відбувається за день до цьог. І це такі ігри, бо тобі потрібно зрозуміти, хто як пірнає, на яку глибину. І при цьому намагатися заявити про свою глибину якомога консервативніше, тому що погодні умови можуть вплинути на двійний рік, або не консервативніше, тобто в кожного свій стиль цих заявок хтось хоче феєрнути і зробити максимум.
Але дійсно погода може дуже сильно вплинути на занурення і додати часу, який займає цей нирок.
Може бути підводна течія, можуть бути хвилі дуже сильні, які завадять розслабитися і правильно зробити повний вдох. Тобто багато факторів, які впливають і ми не можемо їх передбачити за день. Але це частина нашого спорту і це цікава частина, тому результати можуть бути непередбачуваними. Кілька медалей я виграла саме через це, тому що хтось не розрахував свої сили. Хоча є, звичайно, фрідайвери, глибші за мене.
Мар’яна Чорнієвич: Яким саме видом фрідайвінгу ви займаєтеся? Оскільки їх є декілька.
Катерина Садурська: Я займаюсь практично всіма. Всіма змагальними. Я беру участь у змаганнях у басейні і на глибині, за двома версіями у нас проводяться змагання. Тобто, я намагаюся якомога більше,
бо мені просто подобається цей процес.
Мар’яна Чорнієвич: Якщо ми поговоримо про ваш перший рекорд цього літа, скжаімо так. Рекордів там було деілька, але цей став тоді заключним. Ви його встановили наприкінці липня на змаганнях Vertical Blue, які проходять на Карибах. Я читала, що цей чемпіонат, ці змагання називають Вімбілдоном у світі фрідайвінгу. Розкажіть про цей чемпіонат, за скільки хвилин відбулося ваше занурення і як ви до нього готувались? Чи це ви вперше брали участь, чи ви вже раніше брали участь у цих змаганнях?
Катерина Садурська: Ці змагання практично кожного року проводяться на Багамах, Лонг-Айленд. Там є таке природне утворення Dean’s Bluehole, така дірка у безпосередньому доступі від суші. Тобто не потрібно нікуди плисти — приїхав на спот і вже можеш пірнати, що дуже зручно. Плюс тепла вода, немає підводних течі через те, що це як такий колодясь великий.
На Vertical Blue дійсно приїжджають ставити рекорди, тому що умови передбачувані і вони дуже комфортні.
Тобто можна максимальні свої можливості реалізувати. Це мрія кожного фрідайвера — взяти участь у цих змаганнях. По-перше, туди запрошують. Це не те, що ти можеш просто зареєструватися і поїхати.
Там є в них деякий відбір і вони намагаються тримати марку найглибших змагань в світі. І так воно і є. Більшість світових рекордів у фрідайвінгу були встановлені саме там. Плюс, що в тебе є кілька спроб. Якщо на Чмпіонаті світу у кожній дисципліні в нас є тільки одна спроба. То тут змагання проходять 11 днів, 9 проходять змагання саме, є дні, коли всі відпочивають, тому що всім треба перезарядитися.
І кожний атлет може пірнути 6 разіву будь-якій дисципліні. Тобто можна у всіх, а можна зосеридитись на чомусь одному. Я цього року сфокусувалася на ось цій дисципліні без ласт з багатьох причин, і вона зовсім інша, порівняно з іншими дисциплінами. Іпоєднувати їх всі дуже важко. Якщо ти робиш no fins, то на ньому потрібно засередитися і робити тільки його.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі