Історія одного експерименту: розповідь чоловіка, на якому тестували «Новичок» у СРСР

Середина дня. На столі — люлька, кілька пачок цигарок і кава. Я сиджу поряд з людиною, на якій у 80-х роках, ймовірно, випробовували одну з тих речовин, які зараз називають «Новичком».

Він погано чує. Видно, що йому важко говорити та неприємно пригадувати події тих часів. Проте, як мені здалося, зацікавлення — взаємне.

До останнього я не була впевнена, що він взагалі буде готовий зі мною говорити. Думаю, до певного моменту він також не знав, чи готовий. Склалося враження, що мій герой втомився від свого постійного оточення, та просто хоче поспілкуватися з кимось іще, в тому числі, на сторонні теми.

У цьому тексті я хочу розповісти історію одного експерименту та його наслідків, записану зі слів людини, на якій цей експеримент було проведено. Одразу скажу, що це один із найбільш закритих матеріалів, над яким мені коли-небудь доводилося працювати. Тож, з міркувань безпеки я не називатиму ні імені цієї людини, ні місця її проживання.

У британському місті Солсбері 4 березня 2018 року 66-річний громадянин Росії, колишній співробітник ГРУ Сергій Скрипаль і його донька Юлія потрапили до лікарні з важким отруєнням.

Юлію Скрипаль виписали з лікарні 10 квітня, її батька — 18 травня. Обох спецслужби перевели у безпечне місце.

Прем’єр-міністерка Британії Тереза Мей заявила, що Росія ймовірно причетна до отруєння Скрипалів, а злочин вчинений за допомогою нервово-паралітичної речовини класу «Новичок», розробленої в РФ.

На початку липня у британському місті Еймсбері з отруєнням госпіталізували двох громадян Великої Британії — Чарльза Роулі та Доун Стерджесс. Експерти Організації із заборони хімічної зброї (незалежна міжнародна організація, створена за підтримки ООН для забезпечення контролю за дотриманням заборони на використання хімічної зброї) встановили, що вони отруїлися тією ж речовиною, у використанні якої у справі Скрипаля Британія звинувачує Росію.

Унаслідок отруєння Доун Стерджесс померла. Про її смерть стало відомо 8 липня. 20 липня з лікарні виписали Чарлі Роулі.

Постпред РФ при Організації із заборони хімічної Олександр Шульгін заявив, що в Росії «жодних науково-конструкторських та дослідних робіт за програмою під назвою «Новичок» ніколи не проводилося». 

За словами героя цього матеріалу, такої речовини як «Новичок» дійсно не проходило за секретними паперами Міноборони СРСР, натомість ідеться, швидше, про операцію з розробки низки отруйних речовин під назвою «Фоліант».

Операція  «Фоліант»

Як розповів мій співрозмовник, робота над тими речовинами, які зараз називають «Новичок», велася в рамках секретної операції «Фоліант» для Міноборони СРСР: Міноборони замовило речовину, яка мала відповідати певним тактико-технічними характеристиками тодішнього Мінхімпрому, звідти замовлення перенаправили у Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології у Шиханах (закрите адміністративно-територіальне утворення).

У рамках секретної програми «Фоліант» і були синтезовані речовини, які зараз називають «Новичок», каже чоловік. Серед них, зокрема: А-230, А-234, А-232, А-242. Розробниками цих речовин були вчені Володимир Угльов та Петро Кірпічьов.

Ці речовини тестували на людях, які погодилися на це добровільно. Точна кількість піддослідних невідома. Мій герой зазначає, що вони переважно не були знайомі між собою. Особисто він був знайомий лише з кількома піддослідними.

Історія одного експерименту

Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології на території закритого міста Шихани у Саратовській області.

Розробка та дослідження серії отруйних хімічних сполук у рамках спеціальної операції російського Міноборони «Фоліант» проводилися у командирському корпусі, на третьому поверсі.

Половина третього поверху була відведена під токсикологічну лабораторію.

Мого героя, на той час 20-річного військовослужбовця, у 1982 році запросили туди на розмову. Він каже: «гарантували відсутність наслідків для здоров’я і вмовили стати добровольцем».

«Після того, як мене вмовили, переконали в необхідності проведення цього експерименту, запросили прийти туди наступного ранку з речами. Нічого нікому не говорити — ані родині, ані на роботі. Ну, і почалося дослідження параметрів. Медичне обстеження. Коли переконалися, що все нормально, що підходжу для їхнього експерименту, сказали: «Знаєте, зараз дуже складна ситуація, тому ми хотіли вам запропонувати виступити добровольцем. Абсолютно безпечно. Відсутність наслідків для вашого здоров’я. У ході експерименту ми вам покажемо, що до чого», — так події тих днів згадує піддослідний.

Ефект від майбутнього дослідження вчені порівнювали із курінням, каже чоловік.

«Я тоді курив. Мені говорили, що це —  все-одно що викурити сигарету. Шкідливо? Ви знаєте, шкідливо. Викурите, потім прокашляєтесь, минеться», — згадує він, підкреслюючи, що вчені гарантували відсутність будь-яких наслідків для здоров’я.

На моє питання про те, чи він тоді повірив у обіцяне, чоловік відповідає: «Ну, а куди було дітися?».

Пізніше виявилося, що експеримент передбачав випробування інгаляційної дози певної речовини, якої конкретно — піддослідний не знав.

«Дихати потрібно було, вдихати пари. В лабораторії була спеціальна так звана затравочна камера. Це певний об’єм, куди розпилювали або випаровували певну речовину. Тому що я не знаю, яка речовина була і в якому вигляді — чи то у вигляді пари, чи то аерозолю», — розповідає чоловік.

Камера, де безпосередньо проходили дослідження, мала розмір два метри у ширину, у довжину, і стільки ж у висоту. У ній — спеціальний отвір під розмір обличчя, закритий перегородкою. Концентрацію речовини, поданої у цю камеру, контролювали вчені.

Перебіг самого експерименту чоловік описує так: «За допомогою важеля вчені прибрали перегородку і сказали притулити обличчя до поверхні. Мені сказали, що вони будуть контролювати цей процес, знаючи концентрацію, знаючи кількість вдихів, тому що обвішали мене датчиками. Вони вимірювали, скільки зараженого повітря потрапляє в мій організм. За своїми розрахунками вони знали, скільки потрібно секунд мені подихати, щоб, враховуючи об’єм легенів і концентрацію речовини, знати, скільки речовини потрапить в легені. Потім, коли ця доза була досягнута, вони сказали стоп, закрили віконце, обробили обличчя».

Медики фіксували стан чоловіка до і після дії токсину. Після завершення досліду, його «потримали ще добу під наглядом, переконалися, що живий-здоровий, і можна йти».

Військові визнали факт проведення експерименту

У 1986 році чоловіка, як військового, відправили у Чорнобиль. За 50 днів провели медкомісію та за станом здоров’я комісували назад у Шихани, а вже у 1991 році звільнили за скороченням штату «без копійки пенсії».

В середині 90-х військовослужбовець подав позов про компенсацію шкоди здоров’ю. За його словами, подав до суду з двох причин. По-перше, вважав звільнення несправедливим. По-друге, через погіршення свого стану (це він пов’язував з проведенням експерименту у 1982 році, а не з роботою у Чорнобилі).

Серед головних проблем зі здоров’я – шлунок та легені, а також дихальні шляхи (зовні це проявляється як сильний глибокий кашель). Почалися проблеми зі зміни кольору шкіри.

Однак, суд не погодився з висновками чоловіка і за кілька років постановив виплачувати йому пенсію як чорнобильцю.

Попри це, чоловік підкреслив, що військові визнали факт проведення експерименту і це зафіксовано в матеріалах справи.

В матеріалах справи дійсно є свідчення підполковника медслужби, який здійснював медичне спостереження за героєм.

«Позивач дав добровільну згоду на участь в експерименті, здійснюваному з метою визначення зовнішньо діючої дози фосфорорганічної речовини, що викликає первинну реакцію організму у вигляді зміни деяких біохімічних показників в системі крові. На співбесіді (йому) було обіцяно, що жодного збитку його здоров’ю під час експерименту не буде завдано, оскільки створювані концентрації речовини і короткочасний контакт з ним можуть викликати незначні зміни тільки в активності деяких ферментів крові. Перед експериментом, у день проведення роботи і в наступні терміни спостереження, лікарями проводилося системне обстеження організму (позивача) і, з огляду на те, що у нього були виявлені тільки початкові зміни в активності ацетилхолінестерази крові, що дещо перевищували чутливість використовуваної методики, а також відсутність будь-яких зрушень у функціональному стані організму, що перевищують межі коливання фізіологічної норми, він був виписаний зі стаціонару науково дослідного відділу з діагнозом «здоровий», — заявив він у своєму поясненні, поданому у відповідь на запит прокурорів.

Там же підполковник підкреслив, що впливу тих самих концентрацій при тих самих термінах контакту з речовиною піддавалися й інші військовослужбовці.

Як розповів мій герой, судитися з системою було страшно. Він агітував інших піддослідних стати на його бік та заявити про свої історії, однак ці спроби не були успішними.

Під час судового процесу та після нього чоловік помічав спроби переслідування. З чийого боку — вирішив не уточнювати. Пригадує цей проміжок часу неохоче.

Замість епілогу 

Ми говорили більше чотирьох годин. Розмова закінчилася, коли вже давно стемніло.

— Ви досі боїтеся?, — ставлю я останнє питання.

— Ну, в принципі, так. Я нового нічого сказати не можу, і не хочу, і не знаю. Тому сенсу, звичайно, немає. Але з помсти можуть зробити на зло …

У 2018 році з Шихан зняли статус закритого адміністративно-територіального утворення, корпуси університету, за даними російських ЗМІ, зносять, а постійний представник Росії при Організації із заборони хімічної зброї заявляє: речовини типу «Новичок»  запатентовані у США. Тож, можливо, обставини цієї історії дуже швидко забудуться, а батьківщина «Новичка» —  зміниться назавжди.