Вигадана історія про напад Путіна на Польщу та чи пам'ятають у Європі про Крим і Донбас: інтерв'ю з Войтеком Мілошевським

Вигадана історія про напад Путіна на Польщу та чи пам'ятають у Європі про Крим і Донбас: інтерв'ю з Войтеком Мілошевським

На 25-ому Форумі видавців у Львові презентували переклад роману «Вторгнення» польського письменника Войтека Мілошевського. Переклад художнього роману про вторгнення Росії у Польщу вийшов у видавництві «Рідна мова» (перекладачка — Марія Шагурі). У романі України вже немає, а Путін продовжує свій наступ вглиб Європи.

Говоримо з Войтеком Мілошевським про «божевільних політиків», ставлення поляків до конфлікту на сході України та «страх Польщі перед Росією».

Войтек Мілошевський: Я починав з написання сценаріїв для телебачення, переважно для телебачення, телесеріалів, усього такого. Але оскільки мій старший брат — письменник-романіст, я знав як це. Щойно ти хочеш жити з письменства, платити рахунки і таке інше, це стає роботою. Я завжди хотів написати роман, що було нелегко, чесно кажучи. Спочатку у мене був проект комедійного фільму…

Ана Море: Фільму чи телесеріалу?

Войтек Мілошевський: Фільму, фільму. Це була комедія, я написав для неї сценарій, але на жаль ніхто не хотів його купувати. Тож я переписав першу частину сценарію на перший розділ роману. Звісно, у мене в сім’ї вже був письменник, тому я показав розділ йому.

Брат сказав, що все настільки погано, що він навіть не знає, як це відредагувати так, щоб стало краще.

Очевидно, що ця перша спроба була не надто вдалою, бо я намагався, знаєте, більше бути письменником, ніж є насправді. Була купа описів і закручених речень і фраз. То була помилка. Тоді я почав писати інший роман, це був просто екшн — врешті і вийшов екшн — трохи схожий на комікс.

Він написаний простою мовою — не тому що я, такий розумний, зрозумів що краще писати простою мовою — ні, просто так можу писати, просто.

Я написав два перших розділи, але спершу спробував знайти видавця. Навіть попри те, що у мене був досвід написання сценаріїв, одразу підписувати контракт не хотіли, спершу їм були потрібні два розділи. Тож я сів і написав перший і другий розділи, тоді роман вирішили видати.

«Вторгнення» — це перша частина, я планую написати чотири книжки з тими самими персонажами.

Книга мала успіх у Польщі, продалася накладом у 40 тисяч примірників. Відсоток людей, які читають книжки, у Польщі не надто високий — навіть якщо продається 20 тисяч, книжка вважається бестселером, тож можна сказати, що на польському ринку вона успішна.

Ана Море: Тобто «Вторгнення» — це ваш перший роман.

Войтек Мілошевський: Так, так.

Ана Море: А як щодо українського перекладу — чому він вийшов у нас? Як це сталося?

Войтек Мілошевський: Дуже просто. За це я маю подякувати Марії Шагурі (перекладачка і редакторка видавництва «Рідна мова» — ред.): вона купила цю книжку, прочитала її, бо знає польську і подумала, що можливо, непогано буде видати її в Україні.

Ана Море: Тож вона запропонувала, і ви погодилися?

Войтек Мілошевський: Вона її переклала. Мене це трохи лякає, бо це екшн-роман, злегка фентезійний для Польщі, але враховуючи нинішню політичну ситуацію в Україні, це, на жаль, зовсім не фентезі. Та в Польщі ніхто про це не думає.

Коли я вранці дивився тут новини (у Львові — ред.), то бачив кадри з Донбасу і таке інше. Але у Західній Європі ця тема вже мертва. Всі про неї забули. Тому що люди забувають дуже швидко. У Польщі, як і в Західній Європі, всі думають, що війна — це щось з чорно-білих фотографій у книжках.

А я думаю, що вона цілком може настати через те, яких ми з вами маємо сусідів. Не завжди можна передбачити, що вони збираються робити. Знаєте, російська армія модернізується, вони купують обладнання і таке інше — якщо хтось робить такі речі, то це неспроста.

Ана Море: Можете розказати нашим слухачам, які не читали «Вторгнення», про книжку? Без спойлерів, звісно.

Войтек Мілошевський: Щойно я почав писати свій гостросюжетний роман, я був досить-таки здивований, що ніхто ще про це не написав. Бо ідея проста: Росія починає військове вторгнення у Польщу. Я не хотів знуджувати читача купою військових деталей, тому оповідь має три відгалуження: одне про війну, інше — про людей, які хочуть на цій війні нажитися, бо війна — це завжди бізнес, і третя — про звичайну сім’ю поляків, пару з двома дітьми, які просто намагаються врятувати свої життя і пережити те, що відбувається. 

Ана Море: Як відбувається вторгнення? Чому Росія могла б це зробити? На вашу думку.

Войтек Мілошевський: На жаль, ідея з’явилася з реального життя, бо моя книжка починається з того, що Росія повністю захоплює Україну. Це була одна з причин для мене. Дехто думає, що такого не могло би бути, бо НАТО і західні країни захистили би Польщу. Я у це не вірю через те, що сталося на сході України, на Кримському півострові. Нічого такого не відбувається, правда? Тому я дуже скептично ставлюся до цього.

Я не думаю, що хто-небудь з Західної Європи помиратиме за Польщу. Щойно Росія нападе на нас, і, скажімо, не піде далі на територію Німеччини, у нас буде така ж ситуація, як і у вас.

ООН і всі інші казатимуть, що це дуже погано, що вони запровадять нові санкції проти Росії і… все.

Ана Море: А яке місце займають у вашому романі західні лідери і Путін? Хто він тут, чи багато його у книзі?

Войтек Мілошевський: Ні, кожен розділ починається короткою ситуацією на політичній арені Європи. Тобто там є Путін, є президент Трамп… Досить кумедно: коли я писав цю книжку, вибори у Сполучених Штатах ще не закінчилися, тому мені довелося обирати, кого я хочу описувати: Гілларі Клінтон чи Дональда Трампа.

Я справді не вірив, що Трамп переможе. Тому я описував Гілларі Клінтон, а пізніше мусив усе переписати.

Ана Море:  У контексті війни з Росією багато говорять про спецслужби. Яке місце вони займають у вашій історії?

Войтек Мілошевський: Прямо зараз, вже у другій частині, спецслужби Росії я описую трохи більше. У першій книжці — це переважно військове втручання, усе таке. Але очевидно, знаєте, російські сили спецреагування — одні з найпотужніших у світі. Наприклад, перед війною у Чечні, їхні спецслужби перетворили Ґрозний на місто беззаконня тільки за допомогою своїх агентів, влаштовуючи розбірки з місцевими групами. І Чечня почала серйозно дратувати сусідні країни.

Я трохи боюся, як і багато поляків, що через теперішню польську владу усі наші сусіди нами не задоволені. Стосунки з Німеччиною погані, з Європейським союзом — погані, з Чехією теж.

Єдиний, скажімо, союзник — це Сполучені Штати, і, перепрошую, але мені не здається, що Дональд Трамп надсилатиме військових у Польщу. І навіть попри те, що наш президент кілька днів тому повернувся з США, і каже, що побудує у Польщі «Форт Трамп»… я думаю, що це просто дурниці.

Пишучи цю книжку, я мав консультанта з польської армії, тому що я не військовий спеціаліст чи щось подібне. Він сказав, що якби Польща воювала проти Росії тільки власними силами, за 72 години Росія повністю захопила б Польщу. Без жодної допомоги від західних країн. За три дні.

Ана Море:  Польща боїться Росії?

Войтек Мілошевський: Так! Звісно, як письменник, я завжди хочу створити напругу, викликати емоції, бо читач завжди хоче відчути емоції, але я був досить сильно здивований, що деякі люди занадто сильно злякалися такого розвитку подій.

Дехто казав, що може книжка й непогана, але вони не можуть її дочитати, бо бояться, що це може статися насправді, на жаль.  Я завжди кажу — я не хочу, щоб це сталося насправді. Але таке життя, ми не знаємо, що далі буде. Я теж не знаю — я не пророк, я не можу сказати, що станеться у майбутньому, правда? Тобто я просто хлопець, який написав гостросюжетний роман.

Ана Море: Гаразд, а про українських читачів. Як, на вашу думку, вони відреагують на той факт, що України більше не існує у вашій книжці?

Войтек Мілошевський: Я не знаю…

Ана Море:  От ти просто починаєш читати, і раптом — оп, нема ніякої України!

Войтек Мілошевський: Я не знаю, як відреагують. Але це ж вигадка, у першу чергу. Мені треба було якимось чином прив’язати її до реальності — вторгнення Росії ж має звідкись починатися, правильно? Очевидно, ситуація на сході України дещо на мене вплинула. Але тут це чиста вигадка. У романі, наприклад, військові дії відбуваються у місті на півдні Польщі, Катовіце — величезний регіон, де поряд кілька міст. Зрештою місто повністю зруйноване.

І люди з Катовіце мені пишуть: «Навіщо ви зруйнували Катовіце?», а я відповідаю: «Це ж вигадка, Катовіце на місці».

Ана Море: А якщо ми відкладемо книжку, і поговоримо про те, як ви, у Польщі, бачите ситуацію в Україні? З Донбасом, з Кримом? Що ви думаєте і знаєте? Що знають люди у Польщі?

Войтек Мілошевський: Вони знають, що йде війна, і справді…

Ана Море: Що це війна всередині України, чи що це напад Росії?

Войтек Мілошевський: Усі знають, що це Росія напала на Україну.

Ана Море: Але все ще є люди, які вважають, що це війна між українцями і українцями.

Войтек Мілошевський: Справді? Ну, я не можу говорити за всіх.

Але, знаєте, був такий експеримент: хлопець вийшов на вулицю з чистою мапою Польщі, і попросив перехожих вказати на три міста: Краків, Ґданськ і Варшаву: одне в центрі, інше на півдні і ще одне біля моря, і 90% не могли відповісти правильно.

Питання в тому, зацікавлений ти у світі і тому, що відбувається, чи ні.

В Польщу приїздить багато людей з України на заробітки, більш як мільйон, але чи дізнаюся я від них щось про Україну? Нічого. Чи вивчив я якісь українські слова? Ні.

Тому що коли хтось приїжджає, вони намагаються говорити польською. Коли я їздив у Британію працювати на два роки, я так само говорив англійською — так це працює. Усі кудись переїжджають, і поки мільйон українців приїздить у Польщу, два мільйони поляків переїздять у Британію чи Німеччину, щоб там працювати — розумієте, така реальність. І для мене це природньо: якщо хтось отримує кращий шанс або думає, що зможе заробити кращі гроші, вони переїжджають, щоб забезпечувати свою сім’ю.

Але більшість людей знають, що Росія напала на Україну. І, я думаю, що більшість людей також знають, що санкцій проти Росії недостатньо. Але з іншого боку єдине, що ще можна зробити — це у відповідь напасти на Росію. Так само було під час Другої світової війни, коли Німеччина напала на Польщу, а Британія і Франція оголосили війну проти Німеччини. А потім вісім місяців нічого не відбувалося. І це було навмисно.

Тому що, знаєте, у цьому проблема з божевільними людьми. Божевільна людина приходить до влади, і починає діставати сусідів — але ж це просто божевільний! Для мене Владімір Путін — це божевільний, ми ж не можемо знати, що він зробить далі.

Тому що насправді навіщо йому був схід України, навіщо Кримський півострів? Для чого? Росія зараз втрачає багато грошей: треба побудувати міст, постачати воду, виплачувати пенсії.. Це все не має сенсу. Для чого це все?

І щоразу як я чую «О, це наша гора, це наше море» — це такі дурниці! Я завжди задумуюсь, чи знає гора, що вона насправді комусь належить? Я так не думаю.

Я не можу сказати, що мені не подобаються росіяни, але мені не подобаються нинішні дії Росії. От є два типи мислення. Якщо тобі щось вдається, ти щось створюєш і покращуєш, то ти хочеш, щоб і твоїм сусідам ставало краще. Або інший тип — хочеш, аби у всіх все було погано. Це їхній тип мислення. Вони не хочуть самі стати кращими, ні. Вони хочуть, щоб у всіх навколо все було так само погано, як і у них.

На жаль, деякі поляки мислять так само — може, не точно так само, але я б сказав, що багато людей у Польщі заздрісні. Якщо хтось заробив гроші чи щось таке, то вони заздрять і зазвичай кажуть: «це, напевно, злочинець, він точно вкрав ці гроші». Тоді як у США зазвичай про мільйонерів кажуть: «Класно! Цікаво, а що б я міг зробити, щоб і собі стати мільйонером?».

Ана Море:  Те саме трапляється і в Україні.

Войтек Мілошевський: Думаю, так багато де. Це слов’янська душа.

Ана Море:  Тож, підсумовуючи: ви казали, що загалом буде чотири книжки. Що ви можете розповісти про наступні?

Войтек Мілошевський: Друга вже вийшла, вона переважно про Польщу у російській окупації. Російські спецслужби мучають поляків і все таке. Очевидно, ми намагаємося відвоювати свою незалежність. Третя частина буде, вочевидь, про якусь помсту. Нам потрібно, звісно, з допомогою західних солдатів, сил союзників, дійти до Москви і навести там порядок. А четверта буде переважно про ситуацію після війни.

Ана Море:  Отже, не буде кінця світу, усе стабілізується.

Войтек Мілошевський: Ну, скажімо так, не для Польщі. Після Другої світової війни ситуація у Польщі геть не стабілізувалася.. Ми не були однією з республік Радянського союзу, як Україна, але були однією з країн-сателітів, як і Румунія, Болгарія та інші.

В початковій школі всі мусили вчити російську, ми дивилися мультики на кшталт «Ну погоди» по телевізору і таке інше.

Тож четверта книжка буде про речі, які відбуваються після війни. І, як завжди, про людей, які хочуть отримати владу — як от Дональд Трамп. Він хоче здобути владу просто заради того, щоб мати владу.

Мені не подобається світ сучасних політиків, бо вони все будують на брехні. І спочатку люди у неї вірили, але зараз відмовляються, і кожен раз, коли хтось йде до влади, люди думають: «можливо, цей не брехатиме», але ж бреше. Вибори для мене не мають сенсу. Ось за три-чотири тижні у нас будуть вибори мера Варшави. Усі кандидати кажуть, що побудують дороги, третю-четверту-яку-там лінію метро, і «50 тисяч квартир — ні, 75 тисяч квартир — ні, 100 тисяч квартир!» І всі ж знають, що це брехня. То за кого ж мені голосувати? Я не знаю. Іноді, знаєте, я почуваюся загубленим у цьому всьому.

Інтерв’ю переклала Марина Дубина.

Вигадана історія про напад Путіна на Польщу та чи пам'ятають у Європі про Крим і Донбас: інтерв'ю з Войтеком Мілошевським
0:00
/
0:00
За підтримки:

Останнi новини