Логотип Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення
Можливо ви будете здивовані, але Національна рада з питань ТБ і радіо знову не дала Громадському радіо FM-частоту. Цього разу в Кривому Розі. Наші потенційні слухачі тепер будуть слухати музику. Гарну музику на комерційній радіостанції, яка належить панам Віктору Пінчуку і Миколі Баграєву.
Наш програш на конкурсі не став несподіванкою. І навіть такий результат є гарним приводом тверезо розібратися, чому так сталося, що не так, і які мають бути висновки. Чому корисна суспільству ініціатива опиняється за бортом, і що можна змінити.
Минулого року Громадське радіо так само програло конкурс на частоту в Луцьку. На тому засіданні я назвав рішення невірним і несправедливим. Запис відеотрансляції нашої розмови на підвищених тонах пізніше зник з офіційної сторінки Нацради, а повна стенограма ніколи не була опублікована.
Мотивація Національної ради – чому Громадському радіо не дали частоти – з того часу не змінилася. Другий рік підряд нам кажуть, що ми не здатні забезпечити свій розвиток і безперебійне мовлення. При цьому від 2015 року усі наші передавачі працюють стабільно, як на Донбасі, так і в Києві.
Так, ми маленька станція, зі своїми вічними проблемами, в т.ч. грошовими, роботою в борг, спільнокоштами, волонтерством, пошуками грантів, розробкою стратегії і внутрішніми суперечками з різних приводів і без. Кожен новий передавач для нас – подія, а кожен конкурс – серйозне випробування. Ми економимо кожну копійку, але не на мовленні. Передавачі у великих містах нам потрібні для виживання і розвитку. Рішення Нацради щодо Громадського радіо це свідоме нищення нашого майбутнього.
За три роки самостійного мовлення Громадське радіо непогано вивчило систему розподілу частот. Висновок невтішний: післямайданівська Національна рада, яка розпочинала свою роботу як позитивна альтернатива попередньому складу, не змогла стати дійсно прозорою інституцією, яка вища всіх підозр і працює виключно заради суспільного блага.
Ось кілька причин, чому про це можна говорити. По-перше, на конкурсах досі відсутні чіткі критерії, що дозволяють зрозуміти, чому та чи інша станція перемогла чи програла. Усім перед конкурсом ясно, що частот мало і на всіх не вистачить. Але часто незрозуміло, заради чого конкурс оголошено, якій суспільній потребі він слугує і чого мають прагнути успішні кандидати.
Коли після голосування називається щасливчик, то в результатах конкурсу немає навіть простенької таблички, алгоритму, за якими саме параметрами він переміг. Якби кожне голосування супроводжувалося чіткою таблицею, в яку були би вписано/не вписано відповідність тому чи іншому критерію, а найбільш успішна станція мала би найбільшу кількість балів, питань би не виникало. Натомість зараз є голоси членів Нацради, думки, тлумачення, голоси ображених конкурсантів, але немає переконливої безсторонності. І непрозорість породжує недовіру, підозри та природне обурення.
Далі. Конкурси і сам частотний ресурс для комерційних і некомерційних станцій не розмежовано і фактично усі змагаються на рівних. Але кожна частота коштує грошей, і ці гроші є досить надійним вкладенням. У часи, коли інфляція з’їдає і гривню і валюту, нерухомість уже не дає значних прибутків, а ринок паперів так і лишається в Україні недорозвиненим, чому би не вкладатися у частоти? І виходить, що на конкурсі з одного боку є механізм для заробляння, а з іншого – ентузіасти та ідеалісти.
Щоби уникати такої несправедливої ситуації, частину FM-частот треба вивести з підпорядкування комерційної медіандустрії. Навіть у Сполучених Штатах, країні, яку важко звинуватити в неринковості, певну кількість FM-частот відведено некомерційним мовникам: громадським, суспільним, студентським, церковним, тощо. Що заважає запровадити такі правила в Україні? Чому немає такої ініціативи з боку Нацради?
Третій пункт. Хоча частот мало, однак періодично виникають абсолютно нові мережі, для яких масово надають по півтора десятки частот за раз. Вони починають з нуля, у них немає досвіду, але їм Нацрада несподівано довіряє.
Минулого тижня з частотами крупно пощастило новій мережі «Прямий ФМ». Цю мережу експерти пов’язують з бізнесменами, котрі належать до кола Президента Порошенка, котрий і призначив половину Нацради.
Чому так відбувається? Яке це має відношення до суспільних цілей?
І останнє. Хоча кількість частот обмежена, однак вони роздавалися і роздаються хаотично. Якби надання частот відбувалося за певною системою, на тому самому аналоговому частотному ресурсі розмістилося би значно більше станцій. Для порівняння: у Нью-Йорку 46 FM станцій, у Києві – 27. Просто в Нью-Йорку між частотами 0,2 мегагерці, а в Україні значно більше.
Імовірно, що гостроту проблеми можна послабити при розподілі FM-частот від аналогового телебачення, але порядок розподілу наразі непрозорий. Суттєво вплинути на ситуацію може тільки системний перерозподіл. Це досить дорога і марудна процедура, за прорахунки відповідають кілька організацій. В кінцевому підсумку збільшення ресурсу може привести до зниження цін на радіостанції (частоти). Так чи інакше, саме Нацрада мала би давно ініціювати перегляд розподілу частот (технічний термін – рефармінг) по цілій Україні. Але не робить цього.
Повноваження Національної ради скоро добігають кінця. Цілком можливо, що нинішній склад не зможе затриматися іще на п’ять років. Безумовно, члени Нацради хотіли би залишитись в очах глядачів, слухачів і мовної індустрії борцями за національні інтереси. Вони дійсно значну частину свого часу присвячують знаковим речам: мовленню на Донбасі і на окупований Крим, просуванню української мови, розбудові мережі НСТУ, намаганням зробити власників телерадіокомпаній прозорими. Було би нечесно не згадати це.
Але оцінки розставляються все-таки за сумою вчинків і рішень. Наразі в українському радіопросторі є особливий порядок, базований на політичній доцільності, особистій лояльності і великих грошах. Але немає місця для підтримки самостійної ініціативи журналістів, якою і є Громадське радіо. Це порочний порядок.