Переселенці є частиною громади і мають впливати на рішення — голова ГО «Дієва громада»

Як активісти намагаються за допомогою соціокультурних проектів і креативності активізувати життя громади на Луганщині? У рубриці Своїми руками в ефірі Громадської хвилі говорили з Яною Любімовою, головою правління ГО Центр спільного розвитку «Дієва громада».

Старобільск вже давно для слухачів також є рідним містом, якщо вони читали Ільфа і Петрова «12 стільців». Пам’ятаєте, «з боку села Чмирівка до Старгороду зайшов молодий чоловік»? Старгород — це і є Старобільськ. Автори були у відрядженні у цьому місті і написали свій безсмертний роман. Також нещодавно там завершилися зйомки стрічки за книгою Сергія Жадана «Волошировград».

Яна, тож розкажіть, як народилася ідея створення цієї громадської організації «Дієва громада» Чим вона займається і чи справді майже всі учасники ГО є переселенцями?

Справді, 7 жінок, які є членами правління ГО, усі переїхали через активні бойові дії. Ми зараеєстровані з березня 2016 року, і це була діяльність, спрямована на допомогу таким же людям. Наша ГО, до речі, також приймала участь у зйомках «Ворошиловград».

Ось цікаво, що спочатку ви починали з допомоги суто переселенцям, а згодом перейшли на такий вид діяльності, яка просто спрямована на активне суспільне життя всієї громади і тих, хто жив у Старобільську раніше, правильно ж?

Правильно, але хочу сказати, що на 5-му році конфлікту ми не маємо права казати «переміщені» чи «не переміщені» люди, бо вони вже є частиною громади і вони мають мати можливість впливати на рішення, які приймаються у громадах, і розрізняти людей просто не можна. Це єдиний спільний організм, який має злагоджено працювати. Ми почали це робити спочатку інтуітивно, а потім почали проходити стратегічне планування. ГО, як і підприємство, як бізнес, має надавати якісну послугу, і на нашу думку, така якісна послуга є розвитком громади вцілому.

Ми вже достатньо довго проживаємо в громадах. І зараз, коли особливо стрімко йде реформа децентралізації, неможливість впливати на рішення у малих громадах просто не дає нам розвитку. Багато хто відкрив підприємства, ми платимо податки, і не маємо права впливати на рішення. Це дискримінація.

Ви намагаєтеся активізувати життя громади у Старобільську, який є досить консервативним містом. Наскільки і яким чином вам вдалося це здійснити?

Ми маємо 17 тисяч мешканців і місто є трошки консервативним. Коли приїжджали люди, якогось супротиву чи конфліктів не було. Я не можу сказати, що переміщених людей погано сприймали. Перші наші проекти були спрямовані на інтеграцію переміщених людей в громаду, а також на те, щоб подолати приховане несприйняття. Ми були локальною командою. Ми організовували фестивалі та велопробіги.

Я читаю у соцмережах спільноти, де спілкуються переселенці, і часто можна прочитати коментарі, на кшталт «досить вже проводити для нас свята на грантові гроші, допоможіть вирішити краще матеріальні проблеми». Вам такого не говорили?

Говорили, але, наприклад, фестиваль «Шервуд вікенд» був тільки наполовину за грантові кошти, 35 тисяч гривень грантових коштів, а 37 тисяч — кошти з фандрайзингу. У ніч, коли ми мали відкривати фестиваль, нам спалили сцену, повністю. Це була неділя. О 5 ранку ми дізналися, що сцени немає, не буде, і ми дзвонили до місцевих, нашим друзям і шукали палети, щоб зробити сцену. За пару годин ми зібрали більше, ніж шукали.

Але ж знайшлися і ті, хто спалили. Тобто там є люди, яким не подобається ваша діяльність?

Так, ми якось з колегами говорили про те, що дуже маленька представленість людей у міських громадах і намагалися зрозуміти, чому. Дійшли висновку, що є таке тихе неприйняття, коли відкритого конфлікту нема, але нас не хотіли б бачити очільниками ОТГ, головами рад, або керівниками чи керівницями чогось, бо ми «понаїхали». Зараз потрібно багато сил та проектів спрямувати на розбудування діалогу.

Слухайте повну версію розмови у доданому аудіофайлі або дивіться відеотрансляцію зі студії Громадського радіо