8 тисяч доларів і ти на волі: як жителька окупованого села на Мелітопольщині викупила себе з полону

«Я віддала йому 8 тисяч доларів, щоб мене відпустили. І він сказав, що вони тепер моя криша», — таку розмову з окупантами згадує жителька одного з окупованих росіянами українських сіл. 8 тисяч доларів — саме таку суму вимагали окупанти за її звільнення з полону. Добу жінку тримали в одній із сільських хат, намагалися дізнатися про її зв’язок з ЗСУ та про сина, який служить в українському війську.

Історія про викуп звучить ніби сюжет якогось фільму, хоча в цій українсько-російській війні щодня сотні сюжетів для подібних фільмів.

Вимагання грошей за звільнення з полону — ще один спосіб тероризування цивільного населення росіянами на окупованих територіях, а також спосіб заробітку російськими військовими.

Уперше про це заговорили ще в березні 2022 року. Віцепрем’єр-міністерка — міністерка з питань реінтеграції окупованих територій України Ірина Верещук заявляла про те, що представники так званих ДНР і ЛНР вимагали викуп за звільнення цивільних українців з полону. Тоді ж російські окупанти пропонували здійснювати обмін у форматі «цивільних на цивільних». Але Україна не затримує цивільних і не нападала на Росію, тому це ще один приклад терористичних дій росіян.

Зазвичай такі затримання цивільних українців росіяни маскують під контррозвідувальні заходи. Потім рідні шукають їх і росіяни пропонують звільнити їх за викуп. Ціни за викуп у російських терористів можуть дуже змінюватися. В одному з інтерв’ю журналістам у червні 2023 року мер Мелітополя Іван Федоров розповідав, що мелітопольці викупляли з полону рідних за 10, а то й за 50 тисяч доларів.

Щоб розповісти цю історію, на прохання героїні ми вирішили змінити її ім’я та не вказувати назву населеного пункту. В окупації досі перебувають її рідні, тож вона хвилюється за їхню безпеку.

Село М в Мелітопольському районі. До російської окупації там проживало близько 800 людей, тож встановити особу нашої героїні не так вже й складно. Задля безпеки називатимемо її Оленою. Вона знає, що росіяни або колаборанти активно моніторять усі соціальні мережі тих, хто виїхав, і потім погрожують та можуть побити чи забрати на підвал рідних, які там залишилися.

Олена працювала в сільській бібліотеці близько 20 років. 24 лютого, як тільки почалася війна, її син пішов у ЗСУ. Вона залишилася вдома з чоловіком, донькою і невісткою. Бібліотеку замкнула, а частину української літератури та історії про Голодомор і новішу літературу про АТО заховала в надійному місці.

Село М невелике, тому до квітня воно не цікавило росіян. Російські окупанти зосередилися на Мелітополі та більших містах і селищах для встановлення влади та підкорення населення. Але у квітні 2022 року до них заїхала велика колона російської військової техніки.

«Їх зайшло багато. Вони робили перевірку документів по всьому селі, заїжджали на вулицю. Йшов великий «Урал», на ньому сидів кулеметник і наставляв кулемет на той будинок, який знаходився під оглядом», — розповідає Олена те, що бачила.

Того квітневого дня росіяни перевірили в неї документи і не з’являлися на її подвір’ї до серпня 2022 року. І хоч окупантів у селі не було, але охочі очолити окупаційну адміністрацію там знайшлися. У травні 2022 року чоловік, який працював двірником у дитячому садку до повномасштабного російського вторгнення, став виконувати обов’язки директора, а згодом директоркою стала його донька. Вона залякувала вчителів, батьків з дітьми, аби вони йшли на співпрацю з росіянами.

«Вона приходила до моєї сестри, яка була завучем школи до окупації, і погрожувала тим, що «розмова може бути іншою», жорсткішою, якщо вона не хоче працювати в російській школі», — розповідає Олена.

Ні Олена, ні її рідні не пішли на співпрацю з росіянами. Власник місцевого підприємства, який фінансував будинок культури в місті, звернувся до Олени, аби вона на 9 травня провела урочистості до Дня перемоги:

«Я сказала, що не робитиму цього. Бо я не розуміла, як я можу провести це свято від української влади, щоб мене не затримали росіяни. А тим паче я не збиралася ніяких свят проводити від російських окупантів. І я відмовилася».

Тоді Олена ще не знала, що місцевий підприємець піде також на співпрацю з окупантами. Жінка доглядала за будинком сусідів, які виїхали з окупації, і зайвий раз нікуди не виходила з дому та ні з ким не розмовляла. Було страшно й невідомо, хто і які позиції має в селі з приходом росіян. Олена бачила, що окупанти затримують людей, яких вважають «наводчиками» чи пов’язують із ЗСУ. Крім того, причинами затримань були доноси людей одне на одного. Так через доноси когось із місцевих жителів на Олену, її викликали до окупаційної адміністрації.

«На тебе чотири доноси. Олено (ім’я змінено), у мене не було з тобою конфліктів, ми з тобою в добрих відносинах. Я тебе попереджаю. Але якщо дійде до ФСБ, то вже допомогти ніхто не зможе», — такою була розмова Олени в окупаційній сільській адміністрації з чоловіком, який почав працювати в охороні порядку при окупаційній владі.

У селі знали про те, що син Олени в ЗСУ. І про її активну проукраїнську позицію теж. Але жінка підозрювала, що розповісти про неї окупантам міг хтось із місцевих з особистих причин. Бо таке вже траплялося, за її словами. І 22 жовтня 2022 року до неї додому прийшли четверо окупантів. Це були чеченці, за уточненням жінки — кадирівці.

«А ці чотири як прийшли, вони представилися як розвідгрупа. І от з їхніх слів, наскільки можна їм вірить, що приїжджало ФСБ шукати мене і ще одну дівчину. Я повірила їм, тому що я їхала і бачила, що там якісь (ред, — припускає, що ФСБ) стояли, і що вони там робили, не знаю. Я так зрозуміла, шо мене ФСБ шукало, а вони не пустили їх сюди, сказали: «Це наше село і ми тут розберемося самі з людьми». І в цьому я бачу плюс, бо якби ФСБ — я не вибралась би».

Вони прийшли і відразу питання: «А хто здає наші позиції, хто складає списки колаборантів, а де твій син?» Я не знала на якому етапі вони знають правду про сина, і відповіла, що він служить. І тут вони кажуть: «Ти здаєш наші позиції». Тоді мене затримали».

Олену завели в один із будинків, де вони проживали, і там проводили допит. Кадирівці перевіряли телефон і допитували жінку, чому в неї в телефоні є повідомлення «Слава Україні — Героям слава». Це були автоматичні повідомлення від косметичної компанії, яка працювала в Україні. Жінка працювала на ту компанію онлайн, аби мати в окупації хоч якусь роботу і гроші. Окупанти намагалися відновити видалені файли на її телефоні. Коли ж їм це не вдалося, сказали чекати на фахівця.

Окупанти сідали біля неї поговорити. Одного з них Олена описує як сексуально голодного, бо він сидів дуже близько біля неї, важко дихав і постійно повторював, що «все буде добре».

Жінка розуміла, що потрібно щось зробити, аби спеціаліст не прийшов і не відновив файли. У неї було багато фото і переписок із сином. Олена вирішила підтримувати з ними бесіду і запитала, на яких умовах її можуть випустити та не перевіряти телефон.

Зайшла розмова за гроші. Вони згадали про цифру — 400 тисяч рублів. Олена сказала, що не має можливості дістати рублі, тому запропонувала в доларах. По курсу в рублях, який озвучили окупанти, вона повинна була знайти 8 тисяч доларів до вечора наступного дня, тобто 23 жовтня 2022 року. Олені сказали, що її відпустять о 5 ранку.

«Тієї ночі я скинула 2 кілограми. То на кілька хвилин провалювалася в сон, то прокидалася. Бо навколо — озброєні. І хто знає, що в їхніх головах. Я говорила з ними, розпитувала звідки, щоб та ніч швидше пройшла. Один з них був зовсім молодий, без бороди, на відміну від інших трьох. І він каже: «Прохлопали ми свою війну, коли в нас в Чечні була». А потім каже: «Ви все одно не переможете». А потім знов: «Росія цю війну не виграє», — пригадує жінка ніч, проведену з кадирівцями під дулами автоматів.

О 5 ранку Олену не відпустили. Лише о 10-тій. І відправили разом з нею одного з окупантів, аби той чекав у неї вдома, коли вона знайде гроші. Олені з чоловіком вдалося знайти і позичити необхідну суму в місцевих жителів. Того ж дня гроші віддали кадирівцям. Її відпустили, сказавши на прощання, що «тепер вони її криша», але ніяких контактів не залишили.

«Той старший з них, що в Сирії був, сказав, що «ти дуже попала, якщо тебе шукає ФСБ». Сказав залягти на дно. І я поїхала в Мелітополь», — згадує Олена.

Тоді вона поїхала з села на тиждень до Мелітополя, думаючи як виїхати з окупації. Син Олени додзвонився до неї і сказав, щоб вона негайно виїжджала. Він у своєму батальйоні зібрав гроші, аби вона віддала тих 8 тисяч доларів людям, у яких позичила. Олена знайшла перевізника і на початку листопада виїхала через Росію до Польщі, бо планувала вже там заробити грошей, аби віддати 8 тисяч доларів, що зібрав син за викуп.

«Це була моя перша поїздка за кордон ось у таких умовах. Там я пробула 5 місяців. Працювала на розкладці товару в магазинах «Бедрьонка», потім касиркою, не знаючи мови. Спочатку жила у квартирі з іншими дівчатами, а потім змогла орендувати собі кімнату в студентському гуртожитку. Доводилося працювати по 10 годин. Якось я знепритомніла. І коли я дізналася від сина, що борг відробляти не треба, а мені в Польщі вистачало лише на проживання, то вирішила повернутися».

У березні 2023-го року Олена повернулася до Запоріжжя. Зараз вона працює в культурній сфері у своїй громаді, яка продовжує роботу на підконтрольній Україні території.