«Рішення уряду щодо реформи інтернатів не повертає нас до минулого, реформа за будь-яку ціну — ось це і є радянщина» — поліцейський

Реформа інтернатних закладів стартувала в Україні влітку 2017 року. Вона мала на меті зробити так, аби інтернати стали непотрібними. Ця спроба реформування дістала назву «деінституалізація».

Днями дитячий омбудсмен Микола Кулеба повідомив, що отримав на погодження проєкт розпорядження Кабміну, яким цю реформу, за його словами, можуть скасувати. Ось що про зміни, пропоновані документом, каже уповноважений президента з прав дитини:

«Можливо, для того, щоби нічого не робити, уряду вигідніше сьогодні сказати: «Давайте відтермінуємо». Тому що суть цих змін, які подали з Мінсоцполітики, полягає в тому, щоб (а це був пріоритет у реформі, щоб не потрапляли маленькі діти до 3 років до інтернатів) до 2026-го року нічого з дітьми не робити, а далі подумають. А щодо дітей, які перебувають в інших спеціальних та спеціалізованих закладах: «Також їх приберемо з реформи і нічого з цими закладами робити не будемо».

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Наразі в Україні є близько 700 інтернатів. На їх утримання із держбюджету щороку виділяють понад 12 мільярдів гривень. Голова організації «Мартін-клуб» Вікторія Федотова, що допомагає дітям і жінкам в кризовий момент, надаючи соціальні і правозахисні послуги, каже, що одним із факторів призупинення реформи можуть бути саме ці кошти:

«Я думаю, що це через корупцію та через лобі інтернатів. Якщо казати про ті нововведення, які робить Мінсоц, то вони намагаються дітей, які мають інвалідність чи захворювання. залишити в межах інтернатної системи, в межах інституційної опіки. Це не просто велике фінансування, це дуже велике фінансування. Наприклад, якщо утримування однієї дитини-сироти на місяць в якої немає захворювань вартує десь 30 тисяч гривень, плюс мінус 2-3 тисячі, залежно від закладу. То для дитини, яку треба лікувати, це можна помножити на 3-4. І лише 10% з того витрачається на дитину, все інше — на утримання системи. Тобто на утримання сторожа, прибиральниці, вихователя. Тобто на те, щоб інтернат існував».

Із майже 100 тисяч дітей, які сьогодні в інтернатах, тільки 4 тисячі (а це 4% дітей) потребують сімейного влаштування. Це діти зі статусом сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, пояснює Кулеба:

«Зазвичай всі думають, що це діти-сироти в інтернатах. Ні, це батьківські діти. І це їхній обов’язок виховувати і утримувати дитину, а держава має у цьому допомогти. А якраз те, що пропонує Кабмін, є відмовою від своєї функції стосовно підтримки і допомоги сім’ям».

Із цих 100 тисяч менше ніж половина повертаються із навчання в інтернатних закладах додому. Суть реформи, каже Микола Кулеба, підтримати сім’ї, та створити такі умови на місцях у громадах, аби і інші діти могли після навчання йти чи їхати до своїх домівок.

Що стосується облаштування умов навчання для дітей із інвалідністю не у спеціальних чи спеціалізованих закладах, де вони і вчаться і живуть, а у себе вдома, то, вважає дитячий омбудсмен Микола Кулеба, є те, що для цього можна робити уже:

«Насправді це не так важко. Це транспорт, це харчування дитини в школі, якщо сім’я малозабезпечена, то харчування для дитини в школі. У школі дитині може допомагати асистент, який, я вважаю, має профінансувати держава, щоб не було нарікань, що, наприклад: «Ця дитина дуже буйна і ми нічого не можемо зробити». В усьому світі для цього є асистент дитини, який супроводжує її в навчальному процесі. Якщо дитині зле або вона веде себе не так, як потрібно, то він бере цю дитину, йде з нею до ресурсної кімнати і окремо займається із цією дитиною. Потім, коли дитина заспокоїлась, вона повертається до класу. І клас не страждає від цього. Це прості речі, які вже сьогодні можна зробити».

Водночас співробітник одеської ювенальної превенції Дмитро Ревун розповідає, що до цієї реформи є питання. Бо способи її впровадження часто суперечили навіть одне одному:

«Загалом реформа інтернатів мені нагадує старий іржавий віз, у якого всі колеса їдуть у різні боки. Від початку, коли задумувалась реформа, в принципі ціль її достатньо зрозуміла, раціональна і логічна, але способи втілення цієї реформи, вони, звісно, багато в чому одне одному суперечать. Наприклад, скорочення працівників служби у справах дітей. Тому що в інтернатах здебільшого перебувають діти зі складними життєвими обставинами. Тобто діти, які потребують певного супроводу до моменту їх розміщення в інтернатах. І це цілий комплекс проблем, де одне за іншим тягнеться ланцюжком».

Це рішення Мінсоцполітики та уряду поліцейський називає мораторієм до приведення реформи до ладу:

«Тому що часто ми можемо говорити про те, що певна кількість дітей в інтернатах де-факто є дітьми, позбавленими батьківського піклування без встановлення такого юридичного статусу. І як показав перший весняний локдаун, коли дітей вимушено повертали до сімей, то співробітники ювенальної превенції і співробітники служб у правах дитини зіштовхнулись з певними проблемами. Коли дітей почали повертати до тих сімей, де батьки ведуть асоціальний спосіб життя і де є неналежні умови життя для дітей. Тобто це цілий комплекс проблем».

Дмитро Ревун зауважує, що спочатку варто було б налагодити механізм співпраці державного апарату з владою на місцях, а уже тоді зайнятися реформою:

«Тому що в принципі, якщо дітей не визначати в інтернати то куди? За тими ж домами сімейного типу обов’язково повинен бути контроль. Тому що я сам виїжджав з візитами до таких дитячих будинків сімейного типу і після наших візитів їх розформовували. Там діти, наприклад, страждали від трудової експлуатації, приглядаючи за десятками великої рогатої худоби: корів, овець, кіз. Або над дітьми здійснювали насильство. В Одесі був такий гучний випадок, коли діти варили їжу, збирали дрова в полях для сотень собак та котів.

Мені здається, що нічого критичного у цьому тимчасовому рішенні уряду немає. Я все ж його розцінюю як вимушений мораторій, як певну констатацію провалу цієї реформи. І водночас спробою розібратися і навести лад. Точно мова не йде про повернення до минулого, до Радянського Союзу тощо. Знаєте, реформа за будь-яку ціну — ось це і є радянщина. Коли ми не дивимось на реальний результат або не помічаємо відсутність результату, і завзято йдемо до цієї мети, а діти так само продовжують страждати».

Ми запитали у Дмитра, за яких умов, на його думку, в Україні все ж можна було б відмовитись від інтернатів:

«Потрібно створювати для людей умови для прийом дітей у дитячі будинки сімейного типу, в прийомні сім’ї, під тимчасову опіку. Наприклад, у Чехії створений цілий реєстр сімей, які готові прийняти дитину і займатися її вихованням. Там ці люди користуються певною повагою і пільгами, включно з пенсійними пільгами. Тому тут правильне завдання має формуватися, щоб мотивувати людей до цього і тоді поступово, досягаючи певних результатів, відходити від практики існування інтернатів».

У 2014 році Світовий банк у рамках проєкту «Модернізація соціальних послуг» надав Україні позику на 300 млн доларів. Одним із його компонентів була деінституалізація.

Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS