«Всі, хто хотіли, поїхали?»: в Україні створили мультфільм про людей, які залишились жити в окупації

«Всі, хто хотіли, поїхали?»: в Україні створили мультфільм про людей, які залишились жити в окупації

«Всі, хто хотіли, поїхали?» — це соціальний некомерційний проєкт про людей, які живуть в окупованому Криму та у тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей. 10 документальних мультфільмів розповідають про тих, чий вибір залишитись не означав обирати між Україною та «русским миром».

«Ми взяли фразу, доволі поширену щодо жителів окупованих територій, про те, що нібито усі, хто хотіли (маються на увазі люди з проукраїнськими поглядами) проголосували за квитком на потяг. А відтак ті, хто залишились, обрали «русский мир», підтримали окупацію.

Оскільки ми працюємо з цією темою, ми знаємо, що це не так. Дуже багато знайомих залишились жити на тимчасово окупованих територіях. Ми знаємо, що їхні рішення залишитись не зводились до вибору між Україною та «русским миром». Звісно, це не стосується всіх. Але я кажу, що про таких людей ми зазвичай не говоримо», — каже продюсерка проєкту Єлизавета Сокуренко.

Над мультфільмами впродовж 8 місяців працювала команда з близько 15 людей.

«Найбільше часу зайняло знайти баланс між візуальною складовою і змістом, який хотіли донести. А також потрібно було зрозуміти акценти, побачити, що головне у кожній історії».

За допомогою анімації, звуку та коротких текстів у мультфільмах показують причини, чому люди не виїхали на підконтрольні Україні території чи деінде.

«У однієї з наших героїнь хвора мама. Вона розуміла, що ніхто, крім неї, про маму не піклуватиметься, тому вона залишилась. Є історії про дітей, які в принципі не мали вибору їхати чи залишатись, бо вони або народились з початком війни, або їм було дуже мало років, коли почалась війна.

Серед причин, чому люди залишаються і така: у нас є героїня, яка жила у місті, де на початку війни велись дуже сильні бойові дії. Тоді вона виїхала, адже це питання її життя. Але зрозуміла, що на новому місці не почувається вдома, що у неї є покликання допомагати іншим людям. Так дійшла до того, що потрібна у місці, де народилась, де жила, де працювала. І тому повернулась назад».

Героїв та героїнь для роликів шукали через громадські організації, які працюють у сфері прав людини на тимчасово окупованих територіях. 4 мультфільми розповідають про людей, які живуть в окупованому Криму, ще 6 — про жителів тимчасово окупованих районів Донеччини та Луганщини.

Складнощів з комунікацією, каже Єлизавета Сокуренко, не було. Людям хотілося розповісти свої історії. З усіма героями та героїнями (окрім Муміне Салієвої, вона приїжджала до Києва) спілкувались в онлайні.

Саме про активістку ініціативи «Кримська солідарність» та координаторку проєкту «Кримське дитинство», яка опікується дітьми політв’язнів, Муміне Салієву зробили перший мультфільм.

Деякі люди в окупації, пояснює Єлизавета, просто створили собі так званий свій світ, на кшталт бульбашки, і живуть у ньому.

«Є, наприклад, у нас такі герої, які створили собі умовну бульбашку, аби у ній жити. Тобто вони дивляться українське телебачення в інтернеті, спілкуються з родичами, які виїхали з окупованого Криму. Так і залишаються жити у своєму вузькому колі».

Саме тема відчуття дому, говорить співавторка ініціативи Альона Луньова, яка є консультанткою проєкту та менеджеркою з адвокації Центру прав людини ZMINA, наче червоною ниткою прошиває усі короткометражки.

«Я сама з Криму, я — внутрішньо переміщена особа. Історії, які ми розказуємо — це історії про моїх друзів, мою родину, які залишилися в Криму. І залишились не через різні політичні вподобання, а через відчуття дому, відчуття свого Криму, який навіть коли прийшли окупанти, не хочеться залишати для них. І ми хотіли показати тих людей, про яких зазвичай не прийнято говорити. Про тих, які залишилися не тому, що обрали сторону, а тому, що обрали свій дім».

Кадр з мультфільму

Альона також говорить про думку про те, що люди на окупованих територіях намагаються капсулюватися.

«І от у нас буде історія про таку капсулізацію: коли твій світ обмежується твоєю квартирою. Ти можеш в душі вболівати за будь-яку сторону, але намагаєшся це проявляти лише у своєму домі, тому що назовні це може бути небезпечно. І останні арешти у Криму це лише зайвий раз демонструють».

Складність по змісту мультфільмів, каже Альона Луньова, була у тому, що деякі речі доводилось спрощувати.

«У нас була героїня, чию історію ми хотіли показати. На початку окупації вона була вагітна, але всі ці роки ми не змогли вмістити у 3 хвилини. Бо мало бути і ставлення до подій, і її відчуття як матері, і сприйняття уже дитиною того, що відбувається навколо. Врешті ми вирішили показати цю історію саме очима дитини.

Але це історія не лише дитини, а й її мами, яка намагається у ситуації, коли все навколишнє оточення проросійське, зберегти українську культуру. Культуру, з якою хочеться залишити зв’язок навіть попри те, що навкруги доволі вороже до цього середовище».

Згодом короткометражки можна буде побачити й по телебаченню, кажуть авторки, однак про те, де саме, повідомлять згодом.

Наступна серія «Всі, хто хотіли, поїхали?» вийде 6 квітня. За цей місяць планують показати усі мультфільми, отож у деякі тижні виходитиме декілька роликів. Аби не пропустити нових серій стежте за сторінкою проєкту «Всі, хто хотіли, поїхали?» у Facebook.

Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Проєкт «Всі, хто хотіли, поїхали?» створено Центром прав людини ZMINA та студією виробництва відео RealStoriesProduction за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини