Фото ілюстративне
Іловайськ — місто на Донеччині, від якого майже однакова відстань як до Донецька, так і до кордону з Росією. І до війни на сході України назва цього населеного пункту з’являлася в новинах доволі нечасто. У серпні 2014-го добровольчі батальйони та Збройні Сили України зайшли в Іловайськ, щоб звільнити місто від проросійських сепаратистів. І там українська армія зазнала досі найбільших за всю війну втрат. Офіційно: загинули 366 бійців, 429 зазнали поранень, 128 військових взяли у полон полонених, а 158 – вважаються зниклими безвісти.
Тоді в Іловайську проти 1400-1700 українських бійців воювали близько 3-4 тисяч російських армійців. Бої за місто велися від 10 серпня. Однак більшість українських військових загинули пізніше — під час виходу з оточення, так званим «зеленим коридором». Згодом бої за Іловайськ почали називати Іловайським котлом.
Із закликом створити можливість виходу з оточення українських військових до бойовиків звернувся керманич Російської Федерації Володимир Путін. Звернення опублікували на його сайті о першій десять ночі 29 серпня:
«Я призываю силы ополчения открыть гуманитарный коридор для украинских военнослужащих, оказавшихся в окружении, для того, чтобы избежать бессмысленных жертв, предоставить им возможность беспрепятственно выйти из района боевых действий».
Бойовики погодились на так званий коридор, але за умови, що українські військові здадуть зброю.
Українські військові виходили з Іловайська двома колонами. О 8:15 за попередньо оговореними маршрутами військові почали рухалися повз укріплені росіянами позиції.
Але дві години потому о 10-й попри домовленості біля Червоносільського російська сторона відкрила вогонь на знищення. Українські військові змушені були зупинитись і закріпитись на позиціях. Саме там бійці і знищили два танки ворога – Т-72Б3. Ці трофеї пізніше дозволили британським розслідувачам довести, що у боях за Іловайськ брали участь регулярні російській війська. Це розслідування замовляли українські юристи, які разом з британськими колегами представляють інтереси постраждалих від російської агресії у Європейському суді з прав людини.
Нині ті, хто вийшов з Іловайського котла, згадують трагічні події серпня 2014-го. У складі колони, що рухалась від Многопілля до Старобешевого був боєць батальйону «Донбас» Володимир Гунько. Він потрапив у полон, бо не захотів залишати своїх поранених товаришів:
«Ми потрапили у засідку російських військових. Вони не приховували, що вони росіяни. Не приховували, що зайшли на територію 19 чи 20 серпня. Біля Червоносільського окопалися 27-го. 28 серпня їм сказали, що ми будемо виходити. Вранці 29 серпня вони отримали команду, що треба всіх розстрілювати».
Володимир пригадує, як домовлялись з росіянами про взаємну допомогу пораненим:
«Увечері по радіозв’язку ми домовилися з російськими військовими про перемир’я і про те, що наші медики надають медичну допомогу їхнім пораненим. Тоді їхні офіцери з солдатами приїхали на переговори. І вже при безпосередньому спілкуванні з ними вони сказали правду. Сказали, що була команда розстрілювати повністю всю колону. Вони чекали колону військової техніки, а не колону циганського табору, яким ми виїжджали. Це і військові машини, і приватні легкові авто».
Зі свого боку, ветеран АТО, офіцер запасу Роман Кулик говорить про те, що літо 2014-го також варто пам’ятати і перемогами української армії, які тоді звільняли від окупантів місто за містом:
«Окрім великих поразок українські збройні сили до безпосереднього вступу збройних сил Російської Федерації отримували перемогу за перемогою. І літо 2014-го року до середини серпня було наповнене переможними реляціями та переможними настроями, і цей наступ Збройних Сил могла зламати лише Росія введенням величезних сил і десятків військових частин».
У перше літо війни українські військові визволили з-під окупації Авдіївку, Бахмут, Гірське, Дружківку, Костянтинівку, Краматорськ, Красногорівку, Лиман, Лисичанськ, Маріуполь, Мар’їнку, Миколаївку, Міусинськ, Попасну, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Слов’янськ, Торецьк та Щастя.
Полковник медичної служби запасу та учасник боїв за Іловайськ, який врятував там 87 бійців, Всеволод Стеблюк додає, що звичайно про Іловайськ заведено казати, як про розстріл, а не про бій. Але з іншого боку, каже пан Всеволод, ніхто з українських бійців здаватися не збирався, воювали, завдавали ворогу значних втрат:
«Я військовий. Я звик виконувати накази, якщо вони незлочинні. На той час був наказ туди йти. Те, що сказали на зачистку, було незрозумілим, але я чомусь переконаний, що на той момент навіть генерал Яровий, який нам віддав безпосередньо цей наказ, не знав всієї ситуації і діяв від щирого серця. Після операції ми зустрічалися з ним, він також був вражений ситуацією, яка склалася.
Знаєте, справжні військові виконують накази, а свій вирок потім виносить історія.
Я думаю, що коли-небудь ми дізнаємося всю правду про те, як планувалася ця операція, чи була допущена халатність. Для мене більш важливим є визнання цієї трагедії, як найбільшої військової трагедії сучасної історії. Від того, що когось визнають злочинцем, не зможуть воскресити сотні хлопців, які там залишились. З часом ненависть відходить, залишаються скорбота, пам’ять та бажання жити і робити все, щоб цього не повторювалось».
Слідство щодо іловайської трагедії триває досі, з вересня 2014-го. Відтоді обсяг матеріалів кримінального провадження уже перевалив за три сотні томів. Веде його в Офісі Генпрокурора спеціальний департамент – його ще називають скорочено «Департаментом війни». Його очільник, прокурор Юрій Дудь, зазначає — зараз розслідування ведуть за двома напрямками:
«Перший — це розслідування можливого недбалого ставлення керівництва АТО та підпорядкованих секторів. Другий — організація та вчинення віроломного вбивства українських військовослужбовців під час виходу з оточення та подальші пов’язані з цим вчинені воєнні злочини військовослужбовцями РФ та бойовиками підконтрольних їй незаконних військових формувань».
Наразі до кримінальної відповідальності притягнуто лише чотирьох російських генералів, їм заочно повідомлено про підозру, та ще вісьмох високих армійських чинів, серед яких міністр оборони Сергій Шойгу. Однак про вручення підозри самому Володимиру Путіну поки не йдеться, кажуть в Офісі Генпрокурора, на заваді стоїть дипломатичний імунітет.
Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ – «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS