П’ять сотень вишиванок у колекції аматорського ансамблю танцю «Волиняночка». Їх вишила для своїх вихованців Олена Козачук, керівниця колективу.
«Це — сорочки, які були вишиті для танців різних», — говорить керівниця заразкового аматорського ансамблю танцю «Волиняночка» Олена Козачук показує вишиванки, які вишила вона та її близькі.
Далі запрошує у костюмерну, де є сорочки для дівчаток, і хлопчиків. Їх вишивали із 1995 року для учасників колективу «Волиняночка».
«Нам треба було вишити костюми-вишивані, 12 чоловічих і 12 дівчачих сорочок, 12 фартухів. Ми якраз відпочивали на морі в Керчі. Це був 1999 рік і на пляжі ми сиділи і вишивали. Але, нам терміново треба було, тому ми мусили це робити. Всі підходили і цікавилися, що це ми таке робимо. Для них це, взагалі, було диво», — згадує пані Козачук.
У колекції аматорського ансамблю танцю «Волиняночка» — 500 вишитих сорочок.
«Колись, за Радянського Союзу штампувалися однакові візерунки, ніхто цим не займався і у 1995 році ми випадково побачили вишиту сорочку із занизуванням, саме волинську сорочку. І з цієї сорочки почалася наша історія. Ми вишиваємо на сорочечній тканині, хоча треба на полотні. Тому що, по правилах, усі сорочки на Волині і Західному Поліссі виготовлялись з полотна», — розповідає керівниця колективу «Волиняночка».
Це — старовинні вишиті сорочки. Заслужена працівниця культури України Олена Козачук зауважує — на Західному Поліссі вишивали у техніці «занизування». Зокрема, на жіночих сорочках або фартухах зображували квіти. Чоловічі сорочки вишивали бордовими або червоними нитками.
«Ось це зразок цієї сорочки, на рукаві, на поличці, на манжетах і на комірці. Там, де закінчується якась частина тіла — це було, як оберіг. Кольори були бордові із вкрапленням червоного, чорного або синього», — розповіла Козачук.
У домашній колекції Олени Козачук — кілька вишиванок. Каже: хоч не часто надягає їх, та для неї вишиванка:
«Свято, рідне, щось таке тепле».
Петро Юровчик, Волинь, Громадське радіо