Американські рекомендації напередодні виборів в Україні. Інтерв'ю з екс-послом США Вільямом Тейлором

Колишній посол США в Україні Вільям Тейлор був у складі делегації Європарламенту і Національного інституту демократії (США), яка видала українцям 51 рекомендацію щодо організації і забезпечення законного перебігу наступних загальноукраїнських виборів.

Серед рекомендацій — побажання відповідальнішої поведінки у соціальних мережах та на онлайн-платформах. Андрій Куликов запитав Вільяма Тейлора, наскільки таке побажання здатне спонукати владу втручатися до справ інтернет-користувачів.

— Не до втручання. Ви маєте рацію – це дуже мінливе, відкрите середовище. Але ми і справді вважаємо, що компанії, які розвивають засоби масової комунікації в інтернеті, повинні мати певні обов’язки перед своїми читачами, своїми учасниками, перед своєю публікою, перед тими, хто користуються цими платформами. І нас непокоїть, що «Фейсбук» має представництво у Москві, але не має представництва у Києві. Ви знаєте, що діяльність «Фейсбук» певним чином досліджували у Вашингтоні. Йдеться про діяльність «Фейсбук» під час американських виборів. І, на нашу думку, важливо, щоби так само було досліджено діяльність «Фейсбук» у світі, щоби за цією діяльністю спостерігали, зокрема, в Україні перед вашими виборами. Отже, мова не обов’язково про регулювання діяльності, але йдеться про суспільну відповідальність цих засобів масової комунікації в інтернеті.

Андрій Куликов: З тексту прес-релізу, з того, що ми почули на прес-конференції делегації Ради Європи і Національного інституту демократії США, в мене виникає враження, що делегація ретельно дослідила становище в Україні, зокрема згадано деякі деталі, які потребують справді пильної уваги. І зокрема у наборі запропонованих рекомендацій є спеціальна — щодо розвитку в Україні суспільного мовника. Чому, на думку Вільяма Тейлора, суспільне мовлення наштовхується на такий опір політиків?

— Суспільні мовники мають складні завдання і опиняються у складних становищах. За визначенням, їм потрібне фінансування від платників податків, тобто, з урядових фондів. І від них очікують досконалої нейтральності. Якщо вони використовують суспільні фонди, вони не повинні бути прихильними до однієї партії, до однієї позиції. Вони мають бути об’єктивні і працювати на всіх учасників політичного процесу. І, звісно ж, коли намагаєшся бути об’єктивним і нейтральним, тебе критикуватимуть з одного чи іншого боку — за те, що, мовляв, не подано певний погляд на справи. Тож, робота це складна, особливо ж, нагадаю, коли вас фінансують із суспільних фондів. Це по-перше. А по-друге — урядові бюджети завжди щільні. І в моїй країні, у США, урядові бюджети щільні. Тому набирання грошей на суспільне мовлення завжди складна справа. Водночас великих зусиль докладають організатори кампаній збирання грошей на Національне публічне радіо, на Систему публічного ефірного мовлення, на Бі-Бі-Сі. Є і інші моделі організації суспільного мовлення.

І знову ж таки, усі організації, які я щойно згадав, перебувають під тиском. Цей тиск — вимога до них бути нейтральними і об’єктивними. Проте, сказавши це, я маю зауважити – і з цим згодна ціла делегація, на мою думку — що суспільний мовник в Україні має потенціал для розвитку. Найбільше нас турбує питання фінансування українського суспільного мовника. Ми розуміємо так, що у законодавстві було визначено рівень фінансування суспільного мовника — до речі, не такий і високий. Це було зроблено у законі, яким було засновані суспільне мовлення. Ми також розуміємо, що такий рівень фінансування не був забезпечений, а було надано щось із половину передбачених грошей. Що ставить суспільного мовника у невигідне становище, коли йдеться про утвердження суспільного мовлення як життєспроможної організації. Ми вважаємо важливим, з огляду на це, щоби лунав такий нейтральний, об’єктивний голос, особливо ж — в Україні, де багато інших засобів масової інформації належать окремим особам. Цілком нормально, якщо ті засоби масової інформації подають свої погляди, але потрібно подавати широкий спектр поглядів, щоби громадяни — слухачі, глядачі, виборці — могли отримувати з цього спектру поглядів інформацію. Тому ми вважаємо, що суспільний мовник — це слушна новація, добрий початок, і йому потрібні фінансування і підтримка.

Андрій Куликов: Делегація пропонує цілу низку рекомендацій, які видаються слушними для України. Але чи є у вас справжні важелі впливу для втілення цих рекомендацій?

— Наші важелі впливу походять з таких можливостей, як та, що здійснюється зараз – коли ми розмовляємо з українцями через українські засоби масової інформації. Ми розмовляємо з урядовцями. Нас запитують про роль спостереження під час виборів, чи воно взагалі дає якісь результати… Я гадаю, правильною є така відповідь: політики-кандидати мають знати, що за ними спостерігають… Спостерігають українські спостерігачі, міжнародні спостерігачі… Це заохочує до відповідальної поведінки. От і в нашої делегації такі важелі впливу: ми спостерігаємо і оприлюднюємо наші погляди, як ми це зробили сьогодні. А ще буде важливо, коли ми зробимо відповідну заяву після виборів – про нашу оцінку того, як вибори відбулись. І чи ми спостерегли порушення, чи ми зауважили проблеми у проведенні виборів чи у діях кандидатів чи партій. І чи були ці вибори вільними і чесними. Така наша мета – заохочувати проведення вільних і чесних виборів. І наші важелі впливу – це прозорість, наші публічні заяви. Так, це і розмови з окремими діячами, але найпотужніший важіль, на мою думку, це звернення до українців.

Андрій Куликов: Я пригадую час, коли українські засоби масової інформації ледь не щодня цитували посла США Вільяма Тейлора, коли він був справді впливовою людиною в Україні. А тепер він в Україні в іншій якості… Коли ж у Вільямі Тейлорі було більше Вільяма Тейлора – коли він був послом чи тепер, коли він член міжнародної делегації?

— Бути послом США в Україні було для мене великою честю. І роль Сполучених Штатів в Україні важлива. Я це визнаю, що обов’язок кожної людини, яка представляю свою країну, — серйозно ставитись до цієї ролі. Зі слушних причин, а чи з не слушних, люди дослухаються до того, що кажуть американці. І як представник американського народу і американського уряду посол США у вашій країні має високу відповідальність. Мені приємно думати, що мої власні погляди, справи і дії часів, коли я був послом, такі ж, як і нині. Я і досі певною мірою причетний до американського уряду. Я працюю в Американському інституті миру, розташованому якраз навпроти Державного департаменту, і ми дуже щільно співпрацюємо з Державним департаментом. Нас фінансує уряд Сполучених Штатів, тож ми є складовою системи урядування США, але не складовою адміністрації. Тому ми цією мірою незалежні. І все ж я відчуваю таку само відповідальність у Києві нині, яку я відчував, коли мав честь бути тут послом Сполучених Штатів. Тож я сподіваюсь, що між тодішнім Біллом Тейлором і нинішнім Біллом Тейлором різниці немає.

Андрій Куликов: А що відповідає нинішній Білл Тейлор, коли в Америці його запитують не урядовці, а інші американці – Білле, а що тебе вразило в Україні цього разу?

— Мене якраз так, буває, і запитують. Мені пощастило, що упродовж кількох останніх років я кілька разів бував в Україні. Я зараз у правлінні невеликої української неурядової організації – фонду Східної Європи. Засідання правління відбуваються щопівроку, тож я маю причину приїздити знов і знов. І я спостерігаю за змінами у вашій країні вже впродовж довшого часу. Я був тут послом за часів президента Ющенка і кількох прем’єр-міністрів. Здається, п’ятеро різних прем’єр-міністрів було тут, поки я був послом. Звісно ж, поміж них – і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко. Відтоді я бачив радикальні зміни. Звісно ж, відбулися і події 2014 року: незаконна анексія Криму Росією, втручання і агресія на Донбасі, і це, на мою думку, справило неймовірний вплив на українців. Коли я був послом, реальна політика в Україні мала як західний, так і східний присмак. Звісно, і зараз трохи такого є. Але, порівняно з тими часами, нині є відчуття набагато ціліснішої країни, набагато «більш українських людей» — все одно якою мовою вони розмовляють, живуть вони у Харкові чи у Львові. Набагато більше відчувається українська гордість, українська держава, український народ. І, як на мене, це дуже здорова, дуже конструктивна поведінка українців. Я гадаю, що це справді крок і рух уперед до справді незалежної держави українців.