«Бавовна асоціюється із поверненням у Крим»: про рослину-мем і символ трагедії цілого народу

7 жовтня світ відзначає День бавовни. Квітка бавовни стала одним із іронічних символів подій повномасштабної війни. Образ бавовни вкорінився у мемах і жартах українців. «Бавовною», зазвичай, називають вибухи на території РФ або на окупованих територіях України. Проте, в минулому столітті квітка бавовни мала значення злочину для одного з трьох корінних народів України — кримських татар. Після депортації цілого народу з Криму в 1944 році, в місцях заслання, кримські татари були вимушені працювати на бавовняних полях за їжу.

Психологиня Мавілє Халіл — кримська татарка. Тема її магістерської роботи — «Наслідки депортації і колективна травма» на прикладі депортації народу, представницею якого є вона сама. Перед написанням цієї роботи, Мавілє кілька років поспіль збирала історії депортації і вивчала цю тему.

Мавілє каже, що більшість історій депортації схожі між собою: «Травматична подія має властивість витіснення унікальних фактів. Тому, здається, що кожен розказує не тільки свою історію, а іноді говорить про загальні риси трагедії. І тому ці історії здаються дуже схожими».

Депортація

Прадідуся Мавілє напередодні 18 травня 1944 року попередили про те, що завтра їх вивезуть:

«Прадідусь мав певний авторитет серед тодішньої влади. Він не був партійним, але він мав знайомих у певних політичних колах. 17 травня його попередили про те, що завтра їх вивезуть з Криму і моя прабабуся всю ніч не спала».

Читайте також: «Прийшли»: кого і за що у День незалежності окупанти знову затримали у Криму

Прабабуся Мавілє цілу ніч вшивала в хутряні жилетки своїх двох синів усі скарби, що вони мали в будинку: срібні ложки, монети тощо. Вже в депортації цінні речі врятували обох дітей від малярії. Усі родинні цінності вона виміняла на хінін (лікарський препарат — ред.). Але дещо з речей родині Мавілє Халіл вдалося зберегти. На світлині вона в родинному паску, що називається kušak.

Цей пасок повернувся із депортації разом із родиною. Старший син депортованої родини, дідусь Мавілє, Ільмі, разом із братом і батьками був депортований в Узбекістан. Його мама була акушеркою-гінекологинею у Криму, в засланні вона завагітніла двійнею і через недбалість лікарів втратила обох дітей:

«Мій дідусь вів щоденник по дорозі в Узбекістан, йому на момент 1944-го було 15 років. Але щоденник, на жаль, не зберігся. Єдине, що я пам’ятаю з його розповідей саме про дорогу, що людей годували соленою рибою і не давали води», — розповідає Мавілє.

Життя у місцях виселення

Перші роки для кримських татар у місцях виселення Мавілє описує як «суцільний жах». Перед тим, як депортовані приїхали в місця виселення, місцевому населенню представники радянської влади розповідали, що сюди їдуть «нелюди з трьома очима, рогами і хвостами». Були випадки, коли кримськотатарські діти жебракували на вулицях у депортації і їм майже ніколи не давали їжі. Кримськими татарами, зокрема, заселяли степові райони, де не було ані їжі, ані води. Люди шукали і їли недостиглі овочі і фрукти, а воду пили з ариків — зрошувальних каналів Центральної Азії. Вода в цих каналах не була придатна до вживання і часто місцеві не попереджали про те, що цю воду пити шкідливо для здоров’я.

Читайте також: Історія підірваного росіянами суховантажу «Ібрагім-Якім», який був туристичним об’єктом вільного Криму

«Перший час притирки до місцевого населення був дуже важким, аж поки коли узбеки побачили, що депортовані кримські татари теж із Коранами, всі моляться так само як і вони», — говорить Мавілє.

Люди хворіли а іноді божеволіли від горя:

«Одного разу я записувала жінку, доньку депортованої. Її мама втратила трьох дітей підряд і вона просто збожеволіла. Взагалі, тема божевілля від горя не дуже, скажімо так, легалізована серед кримських татар. Але, так, такі випадки в депортації також були».

Депортованих людей розподіляли по колгоспах і примушували до праці на полях. Однією із аграрних візитівок Центральної Азії є бавовна.

«Це була робота за їжу, бо взагалі це ж були голодні роки. Штучний голод, який там люди переживали, він був і в цей період також. Це був просто рабський труд, який їх примушували виконувати. Це була єдина можливість отримати хоч якусь їжу і оці 200 грамів хліба для утриманця і 500 грамів для працюючої особи. І потім дорослий ділив це між всіма членами родини. Дітям спеціально занижували вік у документах, щоб їх не відправили працювати», — розповідає Мавілє.

Читайте також: «Qırım, а не якась там Таврида»: про три корінні народи України з батьківщиною у Криму

Окрім того, що дітям занижували вік, дорослі спеціально віддавали своїх дітей в дитячі будинки. Це було єдине місце, де дітей могли нагодувати і вони мали шанс не померти від голоду в депортації.

Символи депортації і як вони сприймаються зараз

Мавілє розмірковує, що серед символів депортації є низка речей, які асоціюються в неї із геноцидом кримськотатарського народу.

«Цьогоріч на залізничному вокзалі в Києві робили великий захід на 18 травня і, якщо чесно, в мене викликало це багато протиріч. Колії і потяги, це не тільки про оту депортацію в ХХ столітті. Це, для мене і про сьогодення теж. Коли мова ненависті в Криму починала розвиватись, завжди це супроводжувалось фразою «Вас треба знову по вагонах». І тому залізничний вокзал, колії, потяги, товарні, вони є символом депортації 100 відсотків», — пояснює Мавілє.

Читайте також: Репресії та діти без батьків: як Росія 9 років розділяє родини у Криму (фоторепортаж)

Також серед символів депортації, на її думку, вона назвала старі Корани, хліб, ластівку, як пташку, яка завжди повертається у власне гніздо, як кримські татари завжди повертаються додому в Крим. І ще бавовну.

«Бавовна є більше символом життя в засланні, а зараз бавовна починає асоціюватись із поверненням, із Кримом, зі шляхом додому. І це зовсім інший символ. Мені здається, що сучасний символ бавовни сильніший, потужніший для кримських татар в його сучасному сенсі. Я не можу сказати, що мене це якось зачепило, стригерило чи ще щось. Спочатку це були дуже смішні особливості перекладу, які вигадали українці. І це викликало посмішку більше, ніж якусь агресію. Але я не знаю, наприклад, як до цього ставиться старше покоління, яке в принципі працювало на цих бавовняних полях», — розмірковує Мавілє Халіл.

Фото: Олександра Єфименко і особистий архів Мавілє Халіл