Без права відвідати могили рідних та забрати хоча би світлини з покинутого будинку. Це реалії не тільки багатьох переселенців, а й жителів підконтрольного уряду приморського села Широкине.
«Як можна жити з таким скотинячим ставленням до людей? Багато хто заздрить: «Ви широкинці — багатії». «Так, ми багатії були. Не всі, але в основному. Але з неба нікому нічого не впало — всі працювали. Всі ішачили. Прийшли розумні, забрали, розграбували. Нас сепарами називали! Так, я особисто голосувала за федералізацію, але — у складі України. Але ніяк не Росії. Мені Росія сто років вперлась!», — каже колишня жителька Широкиного Лариса.
Почати непросту розмову про компенсацію та відшкодування за зруйноване житло жителям села Широкине Донецької області можна було і менш емоційно. Наприклад, мовою фактів та цифр. Як то 10 лютого 2015 року всім жителям села українські військові наказали покинути будинки через небезпеку обстрілів. Так близько шести сотень людей опинилися на вулиці.
Але, перш ніж розповісти про юридичні колізії, широкинці дуже хочуть, щоб якомога більше українців та представників різних гілок влади почули, як відбувалась евакуація:
«Ми прив’язали до палиці білу ганчірку. У тому, в чому були у підвалі вийшли і ось так от махали, через шпиль перейшли, до Бердянського дійшли, а вже з Бердянського Пікун Андрюша вивіз нас у Маріуполь. Ось так ми йшли з Широкиного».
Ще одна широкинка, Тетяна Спіца, згадує як вимушено покидала свій будинок біля моря:
«До нас прийшли з автоматами і сказали покинути будинок протягом двох годин. Азов. Вони пішли, по дому полазили, подивилися, що нікого немає. У мене три сім’ї у будинку жило. І нам сказали: йдіть, інакше зараз буде обстріл. Ми сіли в машину і втекли».
Бойові дії у Широкиному почалися 4 вересня 2014-го. Того дня перші снаряди прилетіли у будинки селян та загинули перші місцеві жителі. Олександр Пономарьов згадує, як за два тижні до бойових дій у селі почали рити окопи:
«Укріплення біля мого будинку — пара сотень метрів. Це у порушення міжнародних конвенцій, звичайно, робилося. Для нібито захисту Маріуполя. Так пояснювали. У населених пунктах цього не повинно було бути, але це робилося».
Широкинці міркують: якщо їхнє село стало форпостом та захистило собою Маріуполь, чому їм і досі не надали житла або ж не виплатили компенсації за втрачене майно?
Адвокаційна координаторка благодійного фонду Право на захист Еліна Шишкіна пояснює: відповідно до постанови Кабміну № 767, люди, чиє житло було зруйноване або пошкоджене від бойових дій, можуть претендувати на два види одноразових виплат.
Грошова ДОПОМОГА надається тим, чиє житло пошкоджене, але люди відмовилися від евакуації і продовжують жити у цьому житлі або у межах свого населеного пункту. Розмір такої грошової допомоги — від 3 до 15 прожиткових мінімумів для дієздатних людей (зараз це максимально майже 33 тисячі гривень).
Другий вид виплат — грошова КОМПЕНСАЦІЯ за житло, яке находиться на контрольованих Україною територіях і було зруйновано в результаті надзвичайної ситуації воєнного характеру, викликаної збройною агресією Російської Федерації. Тут уже йдеться про суму до 300 тисяч гривень. Раніше отримати ці гроші могли лише ті люди, які залишилися жити у цьому ж місті чи селі. Тепер же отримати компенсацію можуть і ті, хто покинув зруйноване житло:
«Вона може бути виплачена у разі, якщо житло визнано зруйнованим. Якщо від нього залишився, наприклад, фундамент чи частина стіни й будинок неможливо відновити. Тому виплачується компенсація».
На перший погляд, ця постанова наблизила широкинців до отримання компенсації, але — ні. Еліна Шишкіна пояснює, чому спрощена схема не діє у їхньому випадку:
«Перед тим, як прийняти рішення про виплату грошової допомоги або компенсації, має бути здійснене обстеження житла та виданий акт обстеження житла. Це здійснює комісія з обстеження житла. Вона приїздить на місце, оглядає об’єкт: квартиру або будинок і видає акти обстеження житла і ці акти додаються до пакета документу для того, щоб отримати або допомогу або компенсацію».
Отримання цього акту і є головною перепоною широкинців, бо до села не пускають цивільних. Еліна Шишкіна пояснює: коли у громадах Луганщини та Донеччини ці комісії сформуються остаточно, вони мають звертатися до командувача об’єднаних сил — щоб той дозволив обстежувати зруйноване та пошкоджене житло, а за потреби — надав супровід з-поміж військових:
«Є певне положення у постанові №767, яке говорить, що у разі виникнення певних перепон для безпеки комісії проведення обстеження житла, доступ до такого житлового об’єкта або населеного пункту може бути обмежений або унеможливлений. І, щоб провести обстеження такого житлового об’єкта, комісії потрібен письмовий дозвіл командувача об’єднаних сил. Якщо такий дозвіл командувач не надає, то, на жаль, виходячи із постанови №767, обстеження житла призупиняється на невизначений термін».
Зараз у Широкиному немає сільради, з 2018 року там діє військово-цивільна адміністрація. Її очолює Олег Прилипко. У коментарі Громадському радіо він озвучив свої сумніви щодо того, що найближчим часом комісія зможе розпочати обстеження:
«Нині населений пункт знаходиться в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Яка можливість? Хто туди поїде, якщо територія замінована. Як ви думаєте, командувач дасть (дозвіл — ред.), буде ризикувати людьми. Поки не буде розмінування, комісія там працювати не буде».
Станом на зараз лише семеро сімей з-поміж колишніх жителів Широкиного отримали соціальне житло. Це або люди працездатного віку, або люди з інвалідністю. Решта або купує житло самотужки (хоча назвати скільки таких людей, представники громади не змогли), або орендує.
У державному бюджеті на 2020 рік передбачено 20 мільйонів гривень на виплату грошової допомоги та грошової компенсації тим, чиї будинки зруйновані чи пошкоджені під час бойових дій.
Валентина Троян, Маріуполь, Громадське радіо
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS