Фото: Яніна Львутина
Живуть без світла та потерпають від щоденних обстрілів. Так виживають дванадцятеро пенсіонерів в селі Новоолександрівка Луганської області. Залишати рідні домівки вони навідріз відмовляються. Про останні новини дізнаються від українських військовослужбовців, і щовечора моляться про мир в нашій країні. Багато будинків стоять порожніми, більшість із них — зруйновані внаслідок бойових дій. Усе це більше нагадує кадри з фільму жахів.
Село Новоолександрівка розташоване поблизу Попасної. 15 кілометрів — і ти на базарі. Ось тільки дістатися туди не так просто. Рейсових автобусів тут немає із 2014 року. Місцевий житель Володимир Ляшенко виконує роль постачальника продуктів для своїх односельців. Двічі на тиждень збирає замовлення і на велосипеді долає цю відстань, іноді під обстрілами з боку бойовиків. Сьогодні в його сумці — 4 буханки хліба, масло та цигарки.
«Буває, що нас обстрілюють. Спеціально. Щоб не ходили: будемо боятися чи ні. Нуль емоцій. Добраніч говорять, доброго ранку, на обід пора», — розповідає чоловік.
Однак відсутність рейсового транспорту — найменша проблема жителів Новоолександрівки. Через бойові дії вони з 2014 року живуть без електроенергії. Обстрілами бойовики пошкодили лінії електропередач, а полагодити — неможливо через відсутність гарантій безпеки для проведення ремонтних робіт, каже жителька Новоолександрівки Ганна Мартиненко:
«Хто його, дитино, проведе, якщо тут тривають бої? Хто? Те світло. Звикли, звісно. А куди ж подітися? Ну, погано, коли немає. Радіо слухаємо на батарейках, а холодільника нема — погано. Машинки пральної немає. Перу руками».
76-річна Ганна Пилипівна показує сонячну панель, яка генерує електроенергію. Її подарували представники міжнародної благодійної організації.
«Ну ось це — сонячна батарея. І від неї іде струм. І заряджаємо накопичувач. А потом від накопичувача заряжаємо, світло включаємо і заряджаємо телефон».
До війни населення Новоолександрівки складало понад двісті людей. Сьогодні — це вісім жінок і четверо чоловіків. Населений пункт регулярно потрапляє під обстріл, тому всі, хто міг — виїхали.
За дванадцятьма пенсіонерами доглядають українські військовослужбовці та надають посильну допомогу, каже Ганна Пилипівна:
«Чоловік у нас, приповз до мене — ноги відняло. Я побігла одразу до солдат. Вони викликали фельдшера, прибіг ротний, з носилками, з усім».
Ідемо на позиції українських військових. Дорогою армієць з позивним «Щирий» проводить нам інструктаж.
«Ми зараз ідемо на бойову позицію. У разі обстрілу ми падатимемо на землю. Це краще всього врятує наше життя та здоров’я».
Майже щодня противник відкриває вогонь по цих позиціях, каже український військовий на ім’я Андрій:
«На днях у наш район, наших позицій, прилетіли гранати противотанкові. Це ввечері було, близько 9 години вечора. Я на той час спостерігав, чую, шо іде вихід з гранатомету — та в укриття. Чуєш по звуку, у тебе є буквально 3-4 секунди, щоб укритися».
Іншій військовослужбовець — Роман показує нам звичайний цивільний будинок у селі. У ньому величезна діра — слід від влучання протитанкової керованої ракети.
«Можливо, вони просто думали, що ми там проживаємо, і тому. Можливо, просто не влучили у позиції і вирішили десь хоч кудись загнати ракету. Тут важко передбачити, або, можливо, вони просто хотіли завалити будинок. Ракета ця, якщо я не помиляюся, коштує в районі 200 тисяч. І просто так ними теж дуже рідко розкидуються. Хіба у них дуже великий запас їх. Або вони просто навчаються. У сам будинок влучила одна, а ще дві — збоку».
Усі докази порушення перемир’я українські військові вирішили зберігати. Для цього створили імпровізований музей недалеко від позицій. На звичайному столі — залишки від різних боєприпасів, якими бойовики так щедро почали вкривати українську землю в останні кілька місяців. Армієць Андрій розповідає про декілька експонатів.
Імпровізований музей/Фото: Яніна Львутина
«Це — осколки 120 калібру міномету. Це прилетіло днями у район наших позицій. Близько двох-трьох місяців — це ось такий музей у нас. Ну, «братский народ» хоче ще щось нам подарувать. Докласти. Ну з Російської Федерації. Звичайно, є все: номерні знаки, є серії, серія виробнитцва, від якого заводу. Це все можна відслідкувати: де і звідки везеться озброєння».
Колекцію поповнюватимуть допоки не закінчиться війна. А після — планують передати в справжній музей для нагадування про ціну незалежності України.
Яніна Львутина, з Луганщини, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS