Без води, транспорту та за три кілометри від фронту: життя села з обмеженим доступом у Мар'їнському районі

Без води, транспорту та за три кілометри від фронту: життя села з обмеженим доступом у Мар'їнському районі

Як живуть закриті села або села з обмеженим доступом на лінії розмежування, чому мають такий статус і як це відбивається на житті місцевих жителів? Журналістка Громадського радіо Валентина Троян, нещодавно повернулася з одного з таких сіл біля Мар’їнки.

На дорозі біля села Славне — блокпост, побачивши нашу машину, військовий махає водієві рукою, намагаючись щось пояснити. Але нам потрібно праворуч. Зрозумівши це, військовий втрачає інтерес. Потім місцеві нам пояснять — якщо їхати прямо, можна і до Донецька доїхати, що, звісно, може мати негативні наслідки.

Зараз селяни кажуть, що живуть за три кілометри від лінії розмежування, а у період з 2014 по 2015-й — це була справжня лінія вогню.

«Коли це все почалося, ми вважали, що ми далеко. Коли все пішло конкретно, серйозно, що треба було їхати, спочатку ми думали на Тарамчук переїхати, коли почали бити по Славному. Вийшло так, що тільки ми зібралися туди переїжджати, у той будинок влучив снаряд. Потім вирішили, що можна у Новомихайлівку переїхати. І та ж сама ситуація. Ми вирішили, що не будемо більше смикатися, будемо знаходитися у своєму будинку. Принаймні, ми знаємо, куди нам сховатися, як нам сховатися», — розповідає місцева жителька Олена Кісен.

Олена Кісен/Фото: Валентина Троян

Вона — одна із 58 людей, які залишилися у Славному. До війни їх було близько трьохсот п’ятдесяти, але більшість переселилися у безпечніші населені пункти поруч. А є, хто поїхав до Росії чи  на Західну Україну.

Нині Славне — село із обмеженим доступом, але воно було закритим, коли тут жили військові, пояснює голова штабу громадської організації «Проліска» у Мар’їнському районі Тетяна Любарова. 

«У населення немає доступу до медицини, немає доступу до харчів. Найближче село Новомихайлівка  за шість кілометрів. І для особи похилого віку, а там в основному 60+, це дуже серйозна проблема, тому це обмежений доступ», — говорить Тетяна Любарова.

А ось інше село Мар’їнського району — Тарамчук — залишається закритим і досі. Бо військові і нині тут живуть. Якщо, наприклад, до Славного дістатися складно, то потрапити до Тарамчука — можна, але на це треба дозвіл. Такий документ видають у штабі Операції об’єднаних сил, додає Тетяна Любарова:

– Із вашого досвіду, ви ж спілкуєтеся з жителями Тарамчука, наскільки їм вдається отримати такий дозвіл і запросити рідних у гості?

– На сьогодні мені такі випадки невідомі. Таких випадків не було.

Дістатися ж Славного саме громадським транспортом неможливо — у цьому напрямку він не їздить. Якщо потрібно поїхати до районного центру, місцеві винаймають машину, розповідає Олена Кісен. Її вулиця — найближче до лінії розмежування. Навпроти — фельдшерсько-акушерський пункт. До розмови про нього ми ще повернемося. А поки пані Олена пояснює цінову політику на, скажімо так, нерегулярні пасажирські перевезення:

Будинок Олени Кісен та авто/Фото: Валентина Троян

«У Мар’їнку — 150-200 (грн), у залежності від того навіщо. Можна їхати, щоб купити продукти або з’їздити у якусь службу, а можна їхати, щоб взяти цементу або корму, тобто. Це теж відіграє свою роль».

У Славному немає жодного магазину і навіть не забезпечують завезення необхідних товарів. Найближче місце, де можна скупитися — за шість кілометрів, у Новомихайлівці. Оскільки громадського транспорту немає, жителі села, серед яких  переважно не молоді люди, доїзд у потрібну точку ускладнений. У родини пані Олени машина, більшість же долає цю відстань на велосипедах, які теж є не у всіх.

«Хто — велосипедом, хто — мотоблоком, хто — «сидить» на тому, щоб привезли», — пояснює жінка.

DSC_0985.JPG
Транспорт жителів села Славне/фото: Гуманітарна місія «Проліска»

Діти шкільного віку поки що лише у двох родинах, зокрема, в Олени. Тож наразі питання шкільного автобуса не стоїть гостро.

«У нас ще є школярка, вона у 9-му класі. Мама наймає машину, а ми возимо своїх самі», — говорить пані Олена.

DSC_0016.JPG
Маленькі жителі села Славне/Фото: Гуманітарна місія «Проліска»

Згодом вона уточнює — все-таки дещо схоже на пасажирські перевезення є. Тричі на місяць гуманітарна організація «АРДА» організовує рейси для жителів Славного та сусідніх сіл:

«Ми записуємося, кому треба. Від села може поїхати 5 людей, тому що вони беруть наше село, Новомихайлівку, Парасковіївку і автобус їде або на Курахове, або на Красногорівку».

Оскільки регулярного транспортного сполучення немає, більшість селян ніде не працюють. Зараз лише двоє людей їздять на роботу у Новомихайлівці, розповідає Олена Кісен. Я ж своєю чергою запитую — яким коштом живуть люди у Славному.

«В основному за рахунок гуманітарки, продукти те, що виростили, люди похилого віку  пенсія, а ті, хто не працює, в основному «простягають» за рахунок того, що на городі, що гуманітарні організації дають», — зауважує Олена Кісен.

Раз на місяць до Славного приїздить листоноша, додає представниця «Проліска» Тетяна Любарова:

Тетяна Любарова/Фото: Валентина Троян

«Спеціально виділяють машину і листоноша у якийсь певний день привозить (гроші ред.) І ті, хто не отримує на картку, а отримує особисто, у цей день машина привозить у населений пункт гроші і видають».

Усі ці обставини, звісно, дошкуляють місцевим. Як і відсутність якісного мобільного зв’язку і фельдшерського пункту. Останній ніби і є, але постійно закритий. Раз на місяць до Славного приїздить сімейний лікар, в інший час селяни за потреби мають їхати до лікарні у Новомихайлівці. 

DSC_0002.JPG
Фельдшерсько-акушерський пункт у селі Славне/Фото: Гуманітарна місія «Проліска»

Але справжня проблема — відсутність води. Нині у Славному на все село один колодязь із питною водою. Пробурити свердловину, пояснює Олена, не проблема. Ще до війни вони з’явилися чи не у кожному дворі. Але користі із них зараз ніякої.

«Свердловини майже у кожному дворі. Тільки вода пішла. У момент обстрілу. Можливо, змістились жили, тому що зникла вода зі ставка. У нас тут був досить таки хороший ставок. По-перше, він пересох, а, по-друге, там стільки снарядів, що ніхто не полізе його чистити. Можливо, десь щось змістилося», — говорить Олена.

Будинки у Славному частково розбиті, частково — пограбовані. На моє уточнювальне питання «Ким?» пані Олена делікатно зазначає:

«Не нами, не сусідами».

DSC_0001.JPG
Пошкоджений будинок у селі Славне/Фото: Гуманітарна місія «Проліска»

Уточнюю — як працює поліція, чи зафіксувала факти пограбування?

– Це питання, звичайно, цікаве. Розумієте, якщо вам відповім зараз відверто, до мене можуть зараз приїхати.

– Із поліції? Чи не факт?

– Факт. А брехати я не вмію. Я вам тільки одне можу сказати: розграбували будинки не місцеві жителі.

– А люди, чиї будинки розграбовані, зверталися до поліції?

– Ні. Це все відбувалося у 2014-2015 роках, тому звертатися тоді було ні до кого.

Собака із села Славне/Фото: Валентина Троян

Минулого року чеська гуманітарна організація «People in need» відремонтувала дахи у будинках, де живуть люди та вставила пластикові вікна. До того, після боїв 2014 року, у селі не було жодного будинку зі вцілілим дахом.

Гуманітарна місія «Проліска» за сприяння двох агентств ООН — Агентства у справах біженців та Українського гуманітарного фонду ООН подарувала найбільш активним жителям віддалених сіл електровелосипеди. Один із них тепер є у доньки Олени Кісен.

DSC_0995.JPG
Фото: Гуманітарна місія «Проліска»

Сама жінка під запис говорити про відносини селян із українськими військовими не захотіла. Вже після інтерв’ю зауважила — ключову роль відіграє людський фактор. І саме батальйон, яким їх залякували, згодом посприяв тому, що у селі зрештою відновили електропостачання.

Валентина Троян, Мар’їнка, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Без води, транспорту та за три кілометри від фронту: життя села з обмеженим доступом у Мар'їнському районі
0:00
/
0:00

Останнi новини