Бізнес у «червоній» зоні: постільну білизну, яку шиє родина з прифронтового села, продають по всій Україні

Бізнес у «червоній» зоні: постільну білизну, яку шиє родина з прифронтового села, продають по всій Україні

Бізнес у «червоній» зоні. Сім’я Паруна з села Боброве за п’ять кілометрів від лінії фронту шиє постільну білизну і відправляє замовлення по всій Україні.

Ірина відміряє тканину на постільну білизну, за годину комплект буде вже готовий. Власне ательє жінка створила там, де і живе: виділила одну кімнату, закупила швацькі машинки та взялася до роботи.

«У нас був такий випадок на ринку: купила жінка постільну білизну та приходить до нас потім через два дні й каже: ви знаєте, мій чоловік ліг на вашу постільну білизну та не міг заснути. Ми запитали, що не так, що не сподобалося? Жорстке? Але ж тканини гарні. А вона відказала, що він ніколи ще в житті не думав, що можна так приємно спати», — говорить Ірина Паруна.

Село, в якому живе сім’я Паруна — за п’ять кілометрів від лінії фронту. Тут звуки війни — звична справа. Із вікон будинку скотч не знімають. Чоловік Ірини — Ярослав Паруна — розповідає, чому:

«Скло не вилетить при близькому розриві. Воно здригається і може випасти, а скотч трохи стримує».

Ярослав Паруна/Фото: Анастасія Волкова

До війни сім’я жила у Сєвєродонецьку і тримала ательє. Після початку російської агресії були змушена продати бізнес і виїхати в село. Тут відкрити власну справу довго не наважувалися. Поштовхом стало отримання гранту від NRC на покупку двох швейних машинок. Тоді Ірина ризикнула робити те, що вміє.

«Морально було катастрофічно важко, тому що засинаєш із розривами снарядів та будять тебе розриви снарядів. І ти не знаєш, що в тебе буде завтра», — каже Ірина. 

Швейна майстерня/Фото: Анастасія Волкова

Усі заощадження пішли на покупку тканин і декількох машинок. Їх тут вісім. Кожному члену сім’ї в ательє відведена своя роль. Дружина з донькою шиють, а чоловік ремонтує пристрої й пришиває ґудзики на готові вироби. За півтора року Ірина розширила асортимент і тепер шиє не тільки постіль, але і різні сукні, домашні халати, жіночі кофти.

«Люди просять бюджетний одяг. Не усі можуть викласти велику суму за красиву сукню та гарний халатик. Тож, ми вирішили купляти шовк та шити бюджетні сукні», — розповідає Ірина.

Постіль, яку шиють в ательє Паруна/Фото: Анастасія Волкова

Постіль та одяг Ірина відправляє в усі куточки України й реалізує серед жителів свого села. Її мрія – через п’ять років, щоб у кожного другого українця була її продукція. Наразі покупці її виробами задоволені, каже жителька села Боброво Любов Гетьман.

«Я у неї купляла і постіль, і ось нещодавно вона пошила мені халатик. Мені сподобалося. Перше, що купила — футболку та штани для дому, відмінна якість. А постіль головне, що не линяє. Колись у місті взяла гарну постіль — чорне поле та червоні маки. Встала вранці — усі чорна. Караул. А в Ірина якість тканин дуже добра», — розповідає жінка. 

Тепер виїжджати із прифронтового села сім’я не хоче. Вони вже взяли двох працівників собі у цех та планують розширити виробництво: відкрити трикотажний цех та купити окремий будинок для свого бізнесу.

 Анастасія Волкова, Луганщина, Громадське радіо

Останнi новини