Блокування Однокласників та Вконтакте є неефективним, бо з них все одно поширюється інформація – аналіз судових рішень

Сьогодні у програмі «Платформа прав людини» поговоримо про співмірність висловлення свободи поглядів і національної безпеки. Як це відображено у судових рішеннях і судовій статистиці?  Наскільки забороняючі норми працюють ефективно та наскільки вони потрібні у країні, де відбувається збройний конфлікт міжнародного характеру?

Детально про це поговорили з адвокаткою, медіаюристкою Платформи прав людини Людмилою Опришко.

Наша організація разом із колегами з партнерських організацій, що входять до коаліції «За вільний інтернет», проаналізували реєстр судових рішень. Це стосувалося чотирьох років роботи судів — з 2014-го року по кінець 2018-го.

В цьому реєстрі, у відкритій його частині ми знайшли 118 кримінальних справ, які стосувалися приблизно десяти статей Кримінального кодексу, і вони як раз стосуються тієї чи іншої міри пропаганди, яка заборонена законом.

Чи можуть бути справи такого штибу закритими, і чому?

 Я думаю, що ні, ці справи все одно мають бути відкритими, тому що, як правило, вони всі розглядалися у відкритому судовому засіданні. Єдине, що, можливо, там були якісь питання державної таємниці, але коли йдеться про пропаганду, тобто те, що відбувається відкрито, я не бачу підстав до обмеження доступу до таких справа.

Так от, переважна більшість справ стосується двох статей Кримінального кодексу. Перша – це заборона дій, які спрямовані на повалення конституційного ладу, на насильницьку зміну державної влади. І друга стаття сепаратистська, яка забороняє заклики до зміни територіальної цілісності України.

І ми побачили дуже показову картину. Коли ми аналізували ці справи, ми виходили з презумпції, що суд дійсно розглядав питання про поширення незаконного контенту. Тому що ми виходили з того, що якщо суд встановив, що цей контент заборонений законом, то це так і є. Самі проаналізувати цей контент ми не могли, ми не маємо доступу до першоджерела у судових рішеннях. Ми бачимо лише певні уривки, які вириваються із контексту. Це перше застереження, яке я хотіла зробити.

Але та картина, яку ми побачили, вона також доволі красномовна. Наприклад, в переважній більшості справ ми побачили, що немає груп осіб, тобто злочини вчиняються одноособово. Більше того, лише в 5% справ був встановлений зв’язок із державою-агресором. Тобто в переважній більшості зв’язку такого органи досудового слідства не встановили і суди його не підтвердили.

Наступний цікавий момент. ¾ справ надходили до суду із угодою про визнання винуватості. І більше 80% справ закінчувалися призначення міри покарання, не пов’язаною з позбавленням волі. Найчастіше було призначено іспитовий строк. Є декілька справ, які стосувалися призначення штрафу. Як на мене це свідчить, як мінімум про те, що суди не вважають осіб, які вчинили ці правопорушення, такими, що можуть бути небезпечними для суспільства і держави.

Ми побачили також одну цікаву справу в реєстрі, яка стосувалася ідеологічної підтримки тероризму. Я пам’ятаю, як ми дискутували з приводу розширення статті про тероризм, щоб включити туди інформаційну підтримку. Тобто якщо хтось десь би висвітлював терористичну діяльність, то це вважалось би злочином. Так от, я хочу сказати, що в реєстрі є судова справа, яка показує, що наявної правової бази достатньо для того, щоб інформаційну підтримку тероризму вважати злочином, і суди застосовують цю правову норму на практиці. Тому я не бачу ніякої необхідності для того, щоб вносити якісь додаткові зміни до чинного законодавства.

Про що ще свідчить аналіз судових рішень?

Аналіз судових рішень показує ще так цікави моменти. Наприклад, ми побачили, що суди дуже рідко зважено мотивують свої судові рішення. Як правило, в переважній більшості випадків, вина встановлюється на підставі висновку експертизи. Причому експертизи проводять, як правило, установи, підпорядковані СБУ. Тобто не можна сказати, що це зовсім незалежні органи. І суди, на жаль, в своїх рішеннях ніколи не аналізують належність і допустимість таких доказів, не дають власної оцінки. Вони посилаються на такі експертизи, як на факт, який підтверджує вину беззастережно, і встановлюють винуватість тієї чи іншої особи. Ми вважаємо, що це доволі небезпечна практика в тому сенсі, що виходить так, що факти встановлює не суд, а інша установа. Хоча, насправді, це прерогатива суду.

Також ми побачили те, що суди не аналізують, який вплив має ця інформація на аудиторію. Хоча це повинно мати доволі суттєве значення, з огляду на таку серйозну правову кваліфікацію. Наприклад, як правило, в таких справах встановлюється аудиторія, тобто кількість підписників в групі, скільки підписників у особи, яка поширює інформацію. Але ця кількість навіть не впливає на міру покарання, яку призначають. Тобто міра покарання особі, в якої 27 тисяч підписників і в якої 34, практично однакова.

Ще один цікавий момент. Виявляється, що інформація, яка оприлюднюється і зберігається на сайті «Миротворець», використовується судами, як належний і допустимий доказ. Нас це дуже здивувало, тому що цей сайт не належить ні органам влади, він створений неурядовою організацією, ми не знаємо, хто збирає цю інформацію, в який спосіб, як її зберігають. Тобто є багато питань, пов’язаних із накопиченням інформації сайтом «Миротворець». Але використання цієї інформації як доказової бази викликає ще більше запитань. Тому що суд, розглядаючи справу, повинен перевірити кожен доказ на предмет належності і допустимості, чи не було допущено порушень законодавства під час збору цих доказів. Проте в тих судових рішеннях, які ми бачили, такого аналізу немає.

При аналізі також виявилося, що соціальні мережі, такі як Вконтакте та Однокласники, навіть після того, як був ухвалений указ президента про санкції і ці мережі було заблоковано, все одно поширювали інформацію в Україні. 10 справ із 118 були пов’язані із поширенням незаконного контенту вже після блокування цих соціальних мереж. Як на мене, це показує той факт, що саме по собі блокування цих мереж і застосування таких санкцій є неефективним.

Крім того, виявляється, що в деяких справах суди ідентифікували соціальні мережі як засоби масової інформації. А це кваліфікуюча ознака, яка підсилює відповідальність, це окрема стаття Кримінального кодексу.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.