«Бойовий дух високий: «Ми переможемо, мы победим». Враження з зони АТО
1x
Прослухати
--:--
--:--
А сьогодні він у студії вперше у якості не аналітика, хоча, звичайно і аналіз буде, принаймні ми проситимемо про аналіз у Олексія, а як людина, яка на відміну від нас побувала безпосередньо в зоні АТО буквально днями, вісім днів Олексій Гарань там провів.
Наскільки змінилось Ваше уявлення про те, що відбувається після того як Ви провели там час з трьома, наскільки я знаю, українськими батальйонами? Прошу.
Гарань: Завжди кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, і в принципі я думаю, що багато фактів, про які, скажімо, пишуть наші ЗМІ і загальні тренди, мабуть, підтвердилися, але вони стали наочними, я б сказав зрозумілими на емоційному рівні.
Куликов: Що найважливіше було для Вас?
Гарань: Найважливіше – це високий бойовий дух. Тобто люди говорять українською і «по-русски» «Мы хотим освободить Донбасс, это наш Донбасс, украинский Донбасс, мы не хотим, чтобы Путин нам что-то тут диктовал».
І це кажуть люди з Донбасу, тому що там дуже багато, в цих батальйонах «Азов» і «Донбас», місцевих людей, російськомовних, причому шахтарі з Донецька, з Антрацита, з Маріуполя і так далі. Отже високий бойовий дух.
Це – перше. І друге, я побачив як наші бійці на другий день після звільнення Лисичанська, тобто продовжувалися ще бої, відбувалася зачистка, але наші бійці роздавали гуманітарку людям, причому гуманітарку, яку привезли нашим же бійцям. Вони просто взяли і всю роздали.
Куликов: Гуманітарка нашим бійцям це дещо, мені здається, суперечність у термінах. Для них це все-таки матеріально-технічне постачання.
Гарань: Ні, це волонтери привезли. Те, що привезли волонтери, бізнесмени, бізнесменша із Запоріжжя, це – дивовижна, тендітна жінка От стріляють, на перехресті стріляють, а вона стоїть там без каски, без бронежилета. І коли наступного дня запитав, ну, все-таки трохи необачно, вона сказала «Бог захистить».
Куликов: А якщо там саме волонтери привозять їжу і всяке таке інше тим, хто воює проти українських військ, то це гуманітарка, чи це матеріально-технічне постачання?
Гарань: Андрію, я не знаю, мені здається тут справа ж не в тому, як це назвати. Не це ж принципово, правда? А принципово за що ці люди воюють і що вони роблять на війні. Розумієте, тому що знову ж таки та сторона мародерствує, люди сиділи у тому ж самому Лисичанську, я сам бачив як сім’я сидить у підвалі п’ять днів без води, без харчів.
Прийшла українська армія, якою лякали, і вона відновлює порядок, вона роздає людям цю гуманітарну допомогу, роздає воду, ось принципово різні речі. І вона нікого не буде мобілізовувати стріляти, копати окопи, брати в заручники, вимагати викуп і так далі. До речі, ось Вам приклад: один магазин я бачив на власні очі, він вже був, так би мовити відкритий, половина алкоголю з нього була витягнута, очевидно до того ще як наші прийшли, і командир батальйону «Донбас» Семенченко наказав винести цей алкоголь і його розбити. От приклад.
Куликов: Отже, найпозитивніше враження, або те, що підтвердилося, найважливіше – це високий бойовий дух
Гарань: І друге, в контексті гуманітарної цієї допомоги. Знову ж таки я побачив, як люди реагували, хто плакав, хто казав «дочекалися, спасибі, що прийшли, не лишайте нас» і так далі. Я бачив людей, які вертались в свої квартири, нехай і потрощені, але вони верталися туди. І, звичайно, була радість у цих людей. Очевидно, що є і інші настрої. Я не хочу ідеалізувати ситуацію, але я сподіваюся, що для тих хто думає, очевидно все те, що відбулося, може стати поштовхом для того, щоб щось змінилося.
Куликов: А у чому була найбільша прикрість? Я маю на увазі не те, що Ви могли там побачити страждання, загибель і так далі, а те, що не підтвердилось і Вас розчарувало.
Гарань: Воно теж, тобто про це все говориться і пишеться, знаєте, це такі окремі спостереження, але знову ж таки і те, що мені казали, і я говорив з людьми, причому я говорив з тими ж самими бійцями, не були заплановані якісь інтерв’ю.
Це просто «по ходу», от їдеш і про щось говориш. Розвантажуєш машину, бо коли треба було терміново розвантажити перед тим, як настала темрява, я теж згадав свою молодість, що я був різноробочим першого розряду, і теж потягав там трошки ящики з патронами і гранатами, щоб швидко це розвантажити. Насправді, все-таки не вистачає певного обладнання, причому іноді це буває доволі просте. Залізні каски, а не кевларові.
Скажімо, в одному з батальйонів просто не вистачає ріжків для автомату. Ріжки для автомату, здавалося б, країна у нас виробляє зброю, ми експортер цієї зброї. Не вистачає сучасного обладнення, як хлопці мені зараз пояснювали, потрібно, щоб ти був в перчатках, тому що зброя нагрівається.
Значить, мають бути перчатки, мають бути наколінники, налокітники, мають бути куленепробивні окуляри, воно все може окремо може не так дорого коштує, але вони купуються за власні гроші. І знаєте, у чому парадокс: що знову ж таки в цих батальйонах, в них має йти зарплата, бо це батальйони МВС, за винятками «Айдару», бо це батальйон Міністерства оборони. Мають платити аж тисячу триста гривень.
Куликов: Даруйте, що я Вас перебиваю, сьогодні якраз Семен Семенченко повідомляв під таким гумористичним гаслом у себе на Фейсбуці «Нарешті ми стали найманцями» він повідомив, що їм прийшла частина зарплати. Він називав меншу цифру, дев’ятсот вісімдесят з чимось гривень на бійця.
Гарань: Ну, добре, хай буде дев’ятсот вісімдесят, можливо.
Куликов: У зв’язку з цим я хотів би уточнити такий момент, от коли ми говорили про мирних мешканців, яким надають гуманітарну допомогу наші вояки, тут виникають одразу два питання.
Питання номер один: коли віддають наші бійці мирним мешканцям те, що нашим бійцям зібрали волонтери, це означає, що у наших бійців ще щось таки лишається, інакше як же воювати? І друге: а власне кажучи, держава надає визволеним містам, щось робить, чи це просто затягує?
Гарань: Дивіться, я тут не можу сказати, що я це спостерігав, знову ж таки, тому що в Лисичанську, скажімо, я був один день після звільнення, очевидно було, що далі мала надійти державна допомога, це ми знаємо по Слов’янську.
От я вже потім відвідав Слов’янськ і говорив з людьми, які живуть в Краматорську, і вони кажуть, що у нас вже все нормально, працюємо, деякі магазини не відкрились, але газ, вода, електрика, більшість магазинів працюють, все є, електрички, пустили поїзд на Київ, електричку на Харків. А про бійців мені важко це узагальнювати, у якій пропорції і що надає держава.
Очевидно, що держава постачає зброю насамперед. Наскільки я розумію, скажімо якщо просто порівняти з армійцями, то армійці краще постачаються безпосередньо зброєю, але там гірше постачання саме харчів та іншого військове спорядження та те, що купується на волонтерські гроші. Просто тому, що очевидна бюрократична процедура тут простіша, от ти купив і ти просто привіз. Як бачив як в «Айдар» просто пригнали при мені три машини з Києва. Приїхала група, пригнала три машини, передали батальйону.
Куликов: Олексію, наскільки Ви бачили сліди руйнування внаслідок артилерійських обстрілів, авіаційних бомбардувань, що говорять місцеві люди. На кого вони покладають провину за те, що відбулося.
Гарань: Ви знаєте, я чесно скажу, що з місцевими, а у Лисичанську я бачив ці руйнування, у мене не було так багато часу спілкуватися, я Вам скажу чесно, я цю тему не піднімав. І не піднімав я її знаєте спеціально, тому що я розумів, що можуть бути різні відповіді. Правда казали і розповідали, що саме в ту ніч, яку я провів у Лисичанську, по місту просто їхали бойовики і пуляли з міномета. Це те, що казали місцеві.
Наприклад, я був свідком того, як люди їхали на Сєвєродонецьк, який уже звільнений, і вони розповідали, що вони жили у районі заводу, що до них прийшли українські військові і сказали: «лишайте, бо тут буде бомбардування».
І вони виїхали і казали про це спокійно, казали, що нас попередили і ми це залишили. Очевидно, що будуть люди, які, скажімо, будуть інакше реагувати. Та рота, з якою я був, зупинялась у дитячому садочку і мені казали, що у них був дуже суворий наказ, що тут дитячий садочок і можливо там хтось є, ні в якому разі в цьому напрямку не стріляти. Там нікого не було, тільки одна сім’я ховалась у підвалі цього будинку. Тобто, в принципі думали про те, що є мирні жителі, але це війна, тому гарантувати нічого не можна.
Скажу враження по Слов’янську. Я їхав туди спеціально, щоб зрозуміти, що таке зруйноване місто. От колись я поїхав до Чорнобиля і зрозумів, що таке вимерле місто. А що таке зруйноване місто? І коли я приїхав, то я спеціально пройшов пішки, від автовокзалу до центру і я не побачив, я тоді вже підійшов до міліціонера і спитав «де зруйновані будинки», і мені вже сказали конкретні адреси.
На цій вулиці такий то будинок, на цій вулиці такі-то два, і я пішов, подивився і дійсно видно, що це обстріляні будинки, що там йшли бої, вибите скло і так далі. Але сказати, що це в цілому місто було зруйноване – ні.
Куликов: Тобто всі ці твердження про бомбардування, про постійний обстріл українськими військами міст…?
Гарань: Я можу сказати, по Слов’янську я цього не побачив. Там де я був.
Куликов: А ви були у Семенівці, там де декілька разів місце передавалось із рук в руки?
Гарань: Ні, як я і сказав, я там не був і судити не можу, я можу говорити те, що я сам бачив. Я не був на горі Карачун, навколо неї, тому там я не можу сказати, що відбувалось. З того, що я можу зрозуміти, наші дійсно уникають бомбардувань житлових кварталів, але гарантувати, що цього не відбувається, я я не можу і я думаю, що ніхто не може. Адже це – війна.
Куликов: Скажіть будь ласка, а от щодо участі росіян. Не російської артилерії і так званих всіляких ракетних установок, а безпосередньо росіян. Якщо ви не бачили персонально яких-небудь полонених, можливо Ви чули, як розповідали у особистих розмовах бійців. Є такі факти?
Гарань: Ну я Вам скажу, що в Щасті, це під Луганськом, недалеко від Металіста (Металіст – це нічийна територія), там зараз перебуває у полоні так званий Тамерлан. Ну я не знаю, хто він там є, але це так би мовити дуже крупна шишка з їхнього боку. Ну очевидно, що він каже, що сюди просто заїхав, просто так от, до знайомих, підтримати і так далі.
Куликов: Це якийсь російський громадянин?
Гарань: Так, так, крупна шишка звідти. А от що інше для мене несподівано: я зустрів росіян із Росії, які приїхали сюди воювати проти Путіна, захищати Україну. І це я зустрів не одного, а трьох.
Куликов: А громадяни інших країн, які воюють на боці української армії. Їх ви зустрічали? Тому що, час від часу доводиться чути не лише в матеріалах російських засобів масової інформації, але й від мешканців Донбасу, що там: «Ох, найманці». Аж навіть про людей, ну скажімо так, з чорним кольором шкіри, розповідають.
Гарань: Ні (сміється), з чорним кольором шкіри я уже точно не бачив. Я бачив, що там є волонтери, є з Польщі, з Грузії, Швеції.
Куликов: Це волонтери, чи люди зі зброєю в руках?
Гарань: Ні, вони не зі зброєю. Я кажу те, що я бачив.
Куликов: Є твердження про те, що у деяких батальйонах потужний елемент бійців «Правого сектору», а також навіть із українських соціал-націоналістських угруповань. Ви зустрічали таких?
Гарань: Ну, чекайте, значить… Наскільки я розумію, «Дніпро-2» батальйон, там Дмитро Ярош зараз здається командир , це дійсно так…
Куликов: У тих батальйонах де Ви були: «Донбас», «Азов».
Гарань: З тих, що я був. До речі, якщо говорити «Азов», то керівництво «Азова» належить до організації, яка належить Соціал-національної Асамблеї, це – «Патріот України». Але в батальйоні є різні люди, люди, які не дотримуються цих поглядів, які є поміркованими, які прийшли не задумуючись про ідеологію, знову ж таки багато дуже російськомовних, багато також зі Сходу.
Михельсон: Я перепрошую, мене якраз зараз цікавить у що це може вилитися зараз? Врешті-решт, які можуть бути наслідки того, що у нас створюються ці добровольчі батальйони, навіть не за певною територіальною, а ідеологічною, чи партійною приналежністю?
Гарань: Ну,почекайте…
Михельсон: Якщо я не належу до однієї, другої, третьої чи десятої партії хай би я за свої партійні погляди пішов би собі у Нацгвардію, намагався записатись, воювати раз я патріот України, а так виходить, що організовуються якісь збройні загони, які більше патріоти своїх партій чи поглядів?
Гарань: Я не можу цього сказати, Ви ж розумієте, я знаю один такий батальйон – «Азов». В «Донбасі» я цього не помітив, в «Айдарі» я цього не помітив. Скажімо, тут є різниця навіть в генерації. В «Азові» більше молоді, там переважно молодь. А в «Донбасі» там є і молодь, але є більше осіб старшого віку. Я питав хлопців молодого віку, чому вони прийшли в «Азов», вони сказали, що були в іншому батальйоні, але прийшли сюди, бо тут легше спілкуватися і контактувати. Я не можу це узагальнювати на всі батальйони, що вони є партійними, абсолютно ні. Знову ж таки, я на даний момент я не можу сказати, що цей батальйон «Азов» використовується з якоюсь партійною метою. Знову ж таки Ви поставили питання, гарантувати , що цього не станеться я не можу, але..
Михельсон: Я просто просив політологічно науково, розглянути…
Гарань: Давайте поміркуємо, чому почали створюватися ці добровольчі загони?
Михельсон: Міркуйте…
Гарань: Ви ж знаєте теж… Це була відповідь на те, що державні структури виявилися недостатньо повороткими, або неповороткими для того, щоб акумулювати ту енергію, яка з’явилася в суспільстві. І виявилося, що дійсно легше створити батальйон. Більше того, є багато людей, які хочуть вступити: стоїть черга, є резерв для вступу. Да, скажімо, не всіх беруть. Тобто, очевидно, що процедура відбору…До речі, всі ці батальйони є частиною Нацгвардії з формальної точки зору. Знову, ж таки, «Айдар» – це частина Міноборони, а всіі інші – це частина Нацгвардії.
Так що, я думаю, що створення цих двох батальйонів пояснюється тим, що по державних каналах це важко було зробити. Тому давайте візьмемо приклад Семенченка і батальйону «Донбас». Тобто, як я розумію, дійсно кістяк – це люди з Донбасу, які вирішили не миритися з тим, і вирішили це створити.
Не просто опинитися в різних частинах, а є якийсь кістяк, навколо якого вдалося створити. І , я хочу сказати, деякі речі по процедурі вирішуються набагато легше. Тому, що іде пряма допомога. Якщо ця допомога іде на армійську структуру, треба пройти бюрократичні процедури.
Я хочу розповісти випадок, коли мої друзі-фермери хотіли надати допомогу армії. Приклад такий, що мені передзвонили з Вінничини фермери і сказали, що навантажили вантажну машину всякою всячиною, овочами, фруктами і хочемо її передати. Як її передати і куди передати? І я почав з’ясовувати по офіційних каналах, через своїх друзів які працюють в РНБО як, куди і що.
І зрештою сказали, процедура складна, везіть на найближчий армійських підрозділ і просто там передавайте. А тепер от приклад як потрапити зону АТО. Я давно хотів туди поїхати і, знову ж таки, я звертався по офіційних каналах, і мені дали офіційну відповідь «так, але нам треба це продумати, тому що небезпечно» і так далі. Я розумію, тому що це дійсно небезпека, бояться, а раптом щось трапиться. Я не буду перебільшувати небезпеку, тим більше, що мама слухає. Але зовсім інше з батальйонами, тобто ти подзвонив, якщо у тебе є контакт, пояснив що і чому, ти опинився в першому батальйоні, далі так само в другий і третій.
Куликов: І до нас додзвонилися двоє слухачів, у яких є запитання до Олексія Гараня, ми візьмемо одразу два запитання і він відповість потім на одне і на друге. Прошу Вас, Ви в ефірі.
Слухач 1: Добрый вечер, меня зовут Людмила, я из Киева. У мене таке питання, вот Вы сказали, что имеют место такие случаи, что массовое захоронение солдат, которые убитые и прямо какие-то рвы, какие выкапывают и хоронят. Насколько это правда?
Куликов: Зрозуміло, дякуємо. І друге запитання, будь ласка.
Слухач 2: Скажіть будь ласка, а як можна організувати тепер назад людей, які виїхали, щоб вони повертались у звільнені місця?
Гарань: Ну, по першому, я чесно кажучи, не можу дати відповіді. Я з цим не стикався. Наскільки я знаю, робиться все для того, щоб тіла загиблих солдат потрапили до нас і навіть у цьому сенсі є такі домовленості з терористами про обмін загиблими. Тобто я знаю ці факти, про них повідомлялося в пресі, що таке робиться.
Стосовно другого питання, як повернутися додому, то очевидно, що знову ж таки, це питання не до мене, а до державних структур, бо вони цим займаються, цією програмою. Очевидно, йдеться про те, щоб насамперед було відновлено житло, щоб вони мали змогу повернутися. Наскільки я розумію, частина людей уже прагне повернутися у звільнені міста. Тобто, як тільки там стає безпечно, люди вертаються.
Міхельсон: А ви спостерігали це повернення? Ви були в тому ж Слов’янську, зокрема.
Гарань: Я просто знаю про те, що мені казали, те що я чув, що частина, звичайно, хоче повернутися. Навіть, якщо вони виїжджали, я бачив людей, які виїжджали із Лисичанська, тому що там іще йшли бої, вони казали, що повернуться, як тільки буде безпечно, як тільки буде налагоджене постачання. Ще раз хотів би наголосити, що мені важко робити узагальнення, особливо коли це стосується дій безпосередньо армії, я можу казати про те, що я бачив. Скажімо, я там бачив взаємодію з окремими армійськими підрозділами, це я, скажімо, можу коментувати, бо я це бачив на власні очі. І ця взаємодія є, до речі.
Міхельсон: І в нас є ще дзвінки, до нашого гостя, Олексія Гараня, і ми спробуємо їх зараз включити по черзі, так як і було перед тим, і потім наш гість, професор політології
Олексій Гарань, який щойно повернувся із зони бойових дій, на них відповість. Так, алло.
Слухач 3: Я – Микола, Київ. Вітаю всіх у студії, питання до гостя. Скажіть, буль ласка, що і як треба зробити, щоб після закінчення бойових дій, АТО і війни цієї, ці батальйони не почали між собою конкурувати і воювати. Дякую.
Міхельсон: Дякуємо, слухаємо наступне запитання.
Слухач 4: Добрий вечір, Юра із Києва. Ви знаєте, мене насторожує питання, яке задає Андрій Куликов щодо «Правого сектора» й інших. Коли він задає ці питання, у мене асоціація виникають із Путіним, який всіх лякає «Правим сектором».
Міхельсон: А ваше запитання можна сформулювати.
Слухач 4: Націоналізм і нацизм – це різні речі. І побоювання щодо «Правого сектора» …
Гарань: Я хочу сказати, що Андрій Куликов нічого не казав про нацизм
Міхельсон: Хочу сказати, що питання про «Правий сектор» задав якраз я, Олександр Міхельсон, але, якщо можна, пане Олексію, відповімо стисло на перше питання, яке звучало, про те, як зробити таким чином, щоб озброєні добровільні батальйони не стали проблемою для держави Україна.
Гарань: Ви знаєте, я б сказав так, що люди, що в цих батальйонах, вони є дуже активними, і вони, звичайно, прагнуть змін. І те, що я чув, вони кажуть: «Ми хочемо, щоб дійсно життя почало змінюватися, в тому числі і на Донбасі». Очевидно, що це – активні люди, і варто цю енергію акумулювати. Тобто, я б зробив, щоб частину людей звідти, я б уявив на якихось важливих посадах.
Далі, я думаю, що на базі, скажімо, частини цих батальйонів, якщо ми говоримо про місцевих, то от вам є готові підрозділи територіальної оборони, або на їх базі можна формувати, скажімо, правоохоронні структури. Ми знаємо, що є проблема правоохоронних структур, а тут, якщо йдеться про ци людей, які мотивовані, які здобули вишкіл, які пройшли такий шлях… Ось вам готові правоохоронці. І це та функція, яку вони реально зараз виконують.
По-моєму, це є відповіддю на питання щодо остраху перед тими таки ж загонами і батальйонами.
Щоб бути збалансованим, я скажу, що, звичайно, є і якісь люди, знаєте, які трошки здатні до якихось там радикальних, до якихось напіванархічних дій. Я не кажу про керівництво, я кажу про рядовий склад.
Є якісь гарячі голови. Безумовно, що вони є. Але я б не сказав, що вони домінують. Тобто те, що я побачив, це дійсно дисципліна. Особливо, якщо це йдеться про «Азов» і про «Донбас». Дійсно дуже-дуже дисципліновано. Те, що я побачив, скажімо, в «Айдарі», журналісти пишуть, що там є такі, що йдуть напролом, особливо не калькулюючи, які там наслідки і таке інше, але при цьому є і дисципліновані роти, взводи. Тобто це можна використати як базу для побудови правоохоронних структур.
Що я чув від цих людей? От від них я чув, в усіх батальйонах, що вони дуже незадоволені тим, що відбувається на Майдані. Вони кажуть, якби нам дали можливість навести там порядок, ми би спокійно це б зробили.
Тобто можна зробити так, не розганяючи, поступово перевіряюючи намет за наметом, відтісняючи і так далі. Вони абсолютно правильно ставлять питання, в той час як люди гинуть на Східному фронті, невідомо чим займаються більшість людей, які тут сидять курять і збирають пожертви для людей на фронті.
Куликов: Будь ласка, стисло, Олексію. Ви сказали, на Східному фронті. Ви передбачаєте Північний, Західний, Південний?
Гарань: Ні, мені хочеться вірити, що цього не буде. І, знову ж таки, я думаю, що на Сході цього не було б, якби не було втручання Росії.
Куликов: Коли мене запитали про те, а яка квінтесенція того, що я недавно почув в інтерв’ю Президента Порошенка, я сказав: «Перемога буде за нами». Це квінтесенція того, що говорив Президент.
А коли мене запитали: «А коли буде ця перемога» – я сказав, що зі слів Президента цього не можна було визначити. Ваші відчуття? По-перше, перемога буде за нами?
Гарань: Тут немає ніяких сумнівів. І я хотів би наголосити, що ця перемога буде здобута не тільки воєнними методами, а вона буде здобута і здобувають її уже власне демонстраційним ефектом, тим, що несуть наші війська. Ще раз, вони несуть стабільність, вони несуть мир, нормальне життя. І це дуже важливо.
До речі, стосовно «Правого сектора», я хотів би сказати, що я там чув. У Лисичанську люди казали: «О, пришли из Львова. [Пошепки] Говорят на русском языке». Розумієте, тобто «промиті мізки». Перемога безумовно буде за нами. Стосовно термінів, я – не воєнний експерт. Я можу посилатися, здається, Муженко сказав, що так, оптимістичний прогноз, це – місяць. Очевидно, може бути бути довше.
Єдине, що я хотів би тут сказати, що я думаю, що коли Донбас буде звільнено, знову ж таки, я вихожу з раціонального сценарію, я розраховую на те, що Путін не піде на масоване втручання, бо це ірраціонально. Але ми бачимо, що деякі речі він робить ірраціонально. Все-таки сподіваюся, що цього не станеться, в тому числі і через позицію Заходу.
Але, коли Донбас буде звільнений, ми маємо бути готові до того, що Путін може продовжувати засилати, вести терористичну війну уже в Україні. Робити вибухи, робити провокації і так далі. Тобто цього виключати не можна, і до цього треба готуватися.
Куликов: Ну і ми змарнували б нагоду Вашої присутності у студії, якби не запитали все ж таки ближче до Вашого фаху. От насуваються парламентські вибори. Наскільки на них буде сприяти успіху тієї чи іншої партії її асоційованість із проведенням антитерористичної операції?
Гарань: Асоційованість? А Ви бачите цю асоційованість?
Куликов: Ну, тут уже лунав «Правий сектор», лунало про Соціал-Національну Асамблею
Гарань: Ні, я думаю все-таки, знаєте, що ці структури, наврядчи вони зможуть подолати бар’єр, якщо він залишиться, тим більше в цьому вигляді, як є, тобто 5 %. І зараз, як ми знаємо, є заборона на блоки. До речі, зараз дуже багато нових сил, які очевидно до парламенту не пройдуть через взаємну конкуренцію і через те, що 5 %. Якщо бар’єр буде знижено і якщо є можливість блоків, то відкривається можливість проходження до парламенту. Але, знову ж таки, от якщо говорити про представників радикальної ідеології, ну я б не давав великий відсоток.
Куликов: Наскільки ймовірно, що партії почнуть полювання на командирів і бійців для того, щоб включити їх у свої списки? І наскільки командири і бійці до цього готові?
Гарань: Я думаю, що це буде з боку партій. Я думаю, що частина, мабуть, бійців не відмовиться. Але дехто очевидно і відмовиться, тому що вони вважають, що вони не хочуть бути використаними. Очевидно, що деякі люди підуть. Ми розуміємо, що є спокуса. А, з іншого боку, і можливість участі в політичному житті. Ці люди шукають можливості для подальшого впливу на політичне життя. І питання в тому, як це буде реалізовано.
Тобто, якщо, скажімо, зараз будуть призначення Президентом, наприклад, і ми побачимо, що люди, які дійсно добре себе зарекоменували не просто як вояки, а як хороші організатори, і вони будуть призначатися на певні посади. Якщо ми побачимо, що на базі цих структур будуть створюватися нові правоохоронні структури, то, таким чином, ця енергія буде спрямована в правильне русло.
Куликов: Олексій Гарань, професор політології, людина, яка побувала у зоні Антитерористичної операції, в зоні війни і провела там 8 днів, на власні очі бачачи, що роблять, і як допомагають, і як воюють бійці батальйонів «Донбас», «Азов» і «Айдар». Дякуємо.
