Бойовики вимагають у рідних гроші не лише на утримання заручників, а й просто, щоб їх не катували — дружина полоненого «ДНР

Про це поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» із дружиною заручника Валерія Матюшенка — Тетяною Матюшенко.

---

Валерій Матюшенко — житель міста Комсомольське Донецької області, нині у полоні бойовиків так званої «ДНР». До рук представників незаконних збройних формувань потрапив 15 липня 2017 року. Бойовики звинуватили Валерія у шпигунстві на користь України. Мовляв, він співпрацював з СБУ. У так званому суді його засудили до 10 років позбавлення волі. Спершу Валерія Матюшенка тримали у таємній катівні «Ізоляція», а пізніше перевели у колонію міста Макіївка, де бойовики так само утримують українських заручників.

---

Анастасія Багаліка: Пані Тетяно, що у вас відбувається нового?

Тетяна Матюшенко: На жаль, нічого нового поки що немає. Все, як і було: до наших рідних немає можливості потрапити, допомоги від «Червоного Хреста» немає, наші рідні не звільнені. Мій чоловік перебуває п’ятий рік у полоні. І жодного прогресу у звільненні.

Ігор Котелянець: 5 років тому вашого чоловіка затримали. Де і у чому звинуватили?

Тетяна Матюшенко: Мого чоловіка викрали біля нашого будинку 15 липня 2017 року. Пізніше я з’ясувала, що йому вдягли мішок на голову, кинули в машину і вивезли у невідомому напрямку. Через кілька днів прийшли з обшуком, забрали техніку. Невдовзі стало відомо, що мій чоловік перші 10 місяців утримання перебував у «Ізоляції», де його катували. Чоловіка звинуватили у шпигунстві на користь України. Його засудили до 10 років ув’язнення. З травня 2018 року він перебуває у Макіївській колонії №32.

«Для того, аби наші рідні могли зігрітися, ми маємо самі забезпечити їх вугіллям»

Анастасія Багаліка: Нещодавно я переглядала ваше інтерв’ю, яке ви давали телеканалу «Дом». Там ви говорили про те, що всі ці роки, поки ваш чоловік перебуває у полоні, рідні полонених перераховують бойовикам гроші на їхнє утримання. Про такі факти стало відомо, тому що з’явилася інформація, що у рідних просять гроші на опалення тюрем. Зараз про це активно говорять. Але виходить, що з родичів брали гроші і раніше?

Тетяна Матюшенко: Ми говорили про це публічно і раніше. Вже не один рік звертаємося до «Червоного Хреста» для того, аби він забезпечив наших рідних вугіллям і дровами. Але їм не дозволили цього зробити. Нам вже кілька років допомагає «Блакитний Птах», збираючи гроші на вугілля і дрова.

Там, у тюрмах, видаються вугілля і дрова. Але це один мішок на тиждень, хоча потреба — один мішок вугілля на день. Отже, для того, аби вони могли зігрітися, ми маємо самі забезпечити їх вугіллям.

Анастасія Багаліка: Видається? Тобто виходить, що вони самі опалюють свої бараки?

Тетяна Матюшенко: Так, у них окремий барак для «політичних». Ми передаємо їм не тільки вугілля і дрова. Ми забезпечуємо їх продуктами, медикаментами, обстеженнями — все самостійно. І, наскільки мені відомо, ті, хто перебуває там, дають номера карток, аби рідні скинули їм грошей. Грошей на те, щоб утримуваний в колонії міг піти і придбати собі той самий чай чи цукор. А самі розумієте, продукти там коштують у три рази дорожче, ніж на вільній території.

«Гроші потрібні, аби над ув’язненими не знущалися»

Анастасія Багаліка: Як це відбувається? Рідним кидають карту. А як ви можете бути впевненими у тому, що ці гроші підуть на ваших рідних?

Тетяна Матюшенко: Абсолютно ніяк. У багатьох немає зв’язку з рідними. Мені взагалі стало відомо, що з наших рідних вимагають гроші не на продукти, не на те, щоб їх утримувати, а просто за те, щоб над ними не знущалися. Щоб їх не кидали в карцер, щоб до них ставилися більш лояльно. Тобто вже доходить навіть до такого, не кажучи вже про якісь продукти.

Йдеться про те, щоб їм давали спокійно жити. Щоб когось не кидали «на яму» за те, що неправильно підстригся, неправильно шкарпетку одягнув, неправильно встав або щось не встиг.

Ви ж розумієте, у якому стані перебувають люди після перенесених тортур? Після проведених двох, трьох, чотирьох, п’яти років перебування у таких умовах без медичної допомоги?

Ігор Котелянець: Що означає в Донецьку для полоненого потрапити «на яму»? І чим, за що лякали вашого чоловіка?

Тетяна Матюшенко: Мого чоловіка хотіли туди кинути «на яму» за те, що у нього неправильна стрижка. Наскільки мені відомо, те саме відбувалося з Ігорем Назаренком. Вибачте, але хіба там є перукар?

Ігор Котелянець: Вони самі себе обслуговують?

Тетяна Матюшенко: Так, самі. Вони усе роблять самостійно.

Ігор Котелянець: А що таке — потрапити «на яму»? Це якась реальна яма?

Тетяна Матюшенко: Ні, це так називається. Це окрема камера, де о 6 годині ранку підіймаються нари. Ти протягом дня не можеш ні лягти, ні сісти. У тебе забирають навіть куртку, щоб ти не міг на неї лягти. Тобі не можуть передати ні харчові продукти, нічого.

Ви зрозумійте, що більшість людей перебувають там у критичному стані. У багатьох вже немає сил не те, що ходити, а й сидіти. Тому у рідних вже просто здають нерви. Вони готові платити гроші за своїх рідних, аби ті вижили і дожили до звільнення.

COVID-19 у колоніях

Анастасія Багаліка: А що з COVID-19? Чи вакцинують полонених чи дозволяють передачі?

Тетяна Матюшенко: Колонії зачиняють на карантин. Тоді не можна передати ні харчі, ні медикаменти. Це можна зробити через посилки, але вони йдуть два-три тижні. Ті продукти, які приходять через цей час, стають непридатними для вживання.

Анастасія Багаліка: Колонії закриті протягом всього перебігу пандемії чи вони час від часу відкриваються?

Тетяна Матюшенко: Останнім часом вони постійно закриті. Вони можуть відкритися на місяць-два, а потім їх закривають на два-три місяці. Ось вже майже два місяці колонія закрита на карантин.

Про жодні вакцини там не йдеться. Я знала, що мій чоловік сильно хворів, у нього була висока температура, кашель. Ми встигли передати й противірусні, і антибіотики. Але мій чоловік нічого, окрім парацетамолу, не отримав.

Анастасія Багаліка: Є інформація, що на окуповані території завозять російські вакцини, але я так розумію, що до колоній вони не доходять?

Тетяна Матюшенко: Якщо наших рідних перевіряють на предмет захворювання на COVID пігулкою стрептоциду під язик, то про які тести чи вакцини ми говоримо?

Анастасія Багаліка: Яка остання інформація від вашого чоловіка про його стан здоров’я?

Тетяна Матюшенко: Востаннє його бачила моя мама. Це були просто обтягнуті шкірою кістки. Йому потрібно кожного місяця здавати кров на аналіз, проводити УЗД щитоподібної залози, контролювати гормони. Також йому потрібна операція з видалення пахової грижі. Окрім цього, у нього кіста у нирці. Тобто йому потрібна медична допомога, повне обстеження.

На жаль, у тих умовах ми не можемо цього зробити. Я особисто зверталася до «Червоного Хреста», аби вони здійснили подібні маніпуляції. Але вони до таких людей не допускаються категорично. Можливо, це пов’язано із тим, у якому стані вони перебувають. Проте, якщо ви говорите, що люди у колоніях почуваються добре, що там все до ладу, то допустіть «Червоний Хрест». Нехай незалежні медики обстежать наших рідних і зроблять медичні висновки. І це будуть не ті висновки, які дають там.

Моєму чоловікові дали лиш кілька пігулок і на цьому все скінчилося. Але його протримали 50 днів в холоді й голоді. Якби ми не передавали харчування, то вижити там було б неможливо.

«Палич катував мого чоловіка»

Ігор Котелянець: Певно, ви знаєте, що в Києві затримали колишнього керівника «Ізоляції» «Палича», який особисто катував українських полонених. Чи причетний він до історії з вашим чоловіком?

Тетяна Матюшенко: Так, він катував мого чоловіка. Я розмовляла з полоненими. Мені розповіли, що відбувалося.

Ігор Котелянець: Чи вас не запрошували, можливо, давати якісь покази?

Тетяна Матюшенко: Ні, мене не запрошували. Найстрашніше, що така людина зараз отримає 15 років, з них відсидить рік за два у СІЗО та, на жаль, вийде на волю через кілька років. А скалічені долі, вбиті люди залишаться.

А що ОБСЄ, «Червоний Хрест» та українська влада?

Ігор Котелянець: Ми вже неодноразово говорили у програмах, що ми давно вже очікуємо, що «Червоний Хрест» отримає доступ та буде допомагати передавати гуманітарку в тюрми. Тобто буде виконувати свою  місію, для якої він був створений. А що ви можете сказати про роль ОБСЄ у цьому процесі? І що для вас дала заміна координатора гуманітарної підгрупи у Тристоронній контактній групі від ОБСЄ? Чи є у вас який контакт з цими людьми?

Тетяна Матюшенко: Так, ми вже два рази зустрічалися онлайн з новою координаторкою гуманітарної підгрупи у ТКГ від ОБСЄ Шарлотою Реландер. Ми розповіли про всі проблеми, запропонували, аби вони таки відвідали наших рідних. Якщо це неможливо в умовах COVID-19, то це можливо в режимі онлайн. Зараз не проблема інтернет-зв’язку, у всіх колоніях є інтернет. Можливо, таким чином відбудеться верифікація наших близьких. Можливо, ми зможемо побачити, у якому стані перебувають наші рідні.

Ігор Котелянець: Які у вас стосунки із владою: з Офісом президента, з Міністерством реінтеграції. Чи з вами розмовляють? Чи вам допомагають?

Тетяна Матюшенко: Так, у нас відбулася перша робоча група в Офісі президента. На другій зустрічі планується присутність представників ОБСЄ, представників МЗС, послів різних країн. Ми запросили Францію, Німеччину, США, Велику Британію, Польщу. Тобто ті країни, які підтримують Україну. Сподіваюся, вони зможуть нам допомогти.

Нині комунікація є. До нас прислухаються. Нам намагаються допомогти на рівні Офісу президентуа. За це дуже дякую.

Повну версію розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.  

Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS