«Радянська влада не знала, що робити з тим маршем. І вони таки заборонили його», – згадує диригент, композитор, народний артист України, керівник НАОНІ Віктор Гуцал.
Про створення оркестру народних інструментів, відносини з радянською владою та співпрацю із зірками українського шоу-бізнесу він розповів ведучим Громадського радіо Василю Шандру та Ірині Ромалійській.
Ви часто наголошуєте, що в Україні довго забороняли оркестр народних інструментів.
— Забороняли, і не було оркестру народних інструментів, тому що вважали, що він не потрібний, що ми всі належимо до великої Росії, і там є оркестри. Такі оркестри намагалися створити і тут, хоча ті, хто забороняв, знали, яке багатство в народних інструментах маємо ми, українці. Ми пережили все це. Була велика боротьба, ідеологічна. Створення оркестру стало певною мірою перемогою української національної ідеї.
Як саме забороняли? Ви приходили, казали, що хочете створити оркестр…
— Ніхто за радянської влади не приходив і не казав, що хоче. Радянська влада знала, що вона хоче. Вона точно відрізняла, що хочуть вони і що хочемо ми. Наука, виховання музикантів були спрямовані на те, щоб не було нашого оркестру. Водночас наші так звані братські республіки мали свої національні оркестри. Всі республіки мали, окрім України. Ця історія повторюється не тільки в мистецтві. Ми зараз говоримо про Томос. Досі ми фактично воюємо за своє.
Як вдалося створити оркестр?
— Це були 60-і роки. Громадська думка повстала. Таки потрібно було створювати такий колектив. За це виступали музиканти, я вже не кажу про творчу інтелігенцію. Оркестр був створений не на кошти держави, а на громадські, Музичне товариство дало свої гроші. Завданням музикантів було зробити так, щоб він настільки розрісся, впевнено став на власні ноги, щоб нікуди було подітися. Ми тоді почали їздити навіть в Москву, виступати. Розрослося настільки, що не можна було ігнорувати наші інструменти, наш колектив. Ми почали в 1969 році. Якраз у 1969 році я написав «Запорізький марш». У 2019-му буде 50 років, як цей марш звучить.
Як можна було постраждати через таку музику?
— Що таке сила цього маршу? Ми грали в Москві три рази в Кремлівському палаці з’їздів. Як ви думаєте, як ота вся влада поставилася до цієї музики? Вона навіть ту владу пройняла, вони не знали, що робити з тим маршем. Тоді були заборонені всі пісні ОУН УПА. Вони мені особисто казали, що ми взяли мелодію звідти. І вони таки заборонили марш. Все розмагнітили. Марш був заборонений з 1979 року по 1984-й.
Що з вами було, коли заборонили марш?
— Мене звільнили з роботи. Причини не оголошували, просто небажана особа.
Як вам повідомили про заборону?
— Ніяк. Потім, у 1979-му, я прийшов працювати на радіо. Я мушу сказати кілька гарних слів про тодішнє керівництво радіо, яке все-таки зрозуміло, що мене не можна ігнорувати, мене взяли в оркестр радіо. У 1984 році я знову прийшов в оркестр народних інструментів, вже як генеральний директор і художній керівник. Ми записали нову версію маршу.
НАОНІ тепер бренд. За останні кілька років ви здійснили низку проектів з «Другою рікою», Олегом Скрипкою, ONUKA. Іти на такі експерименти було ризиковано для вас?
— Я би сказав, що це задоволення. Коли ти бачиш якісь новітні шляхи, то треба йти і не боятися.
А був спротив в колективі?
— Не було. Музиканти – народ, який прагне чогось нового, він хоче самовиразитися. Для музиканта це передусім. Вони із задоволенням ризикують. Виявилося, що ця справа потрібна і цікава.
Скільки в Україні народних інструментів?
— Понад 60 найменувань. Це дуже багато. Ми щасливі, що ми такі багаті. У нас тільки офіційно записано понад 250 тисяч народних пісень. Їх так багато, тому у нас колорит збільшується, яскравішим робиться. Є така програма «Битва оркестрів». Нас ніхто не може перемогти.
Наша слухачка пише нам у Viber, що «Запорізький марш» – це духовний гімн України.
— Колись я спілкувався з Драчем, Дзюбою. Були такі думки, щоб зробити його гімном України. Але це були тільки думки.
Аудіоверсію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.