«Це була не просто трагедія, це — злочин»: 75 років депортації українців з Польщі
Голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Ярослава Галик та член Управи Організації оборони Лемківщини в Америці Богдан Кикта розповідають, за яким документом та як саме відбувалася ця «евакуація», після якої люди не могли повернутися додому
Кого депортували та навіщо про це говорити зараз? Пояснює Ярослава Галик
— Які у вас враження від цих 2—3 днів у Києві? Наскільки заходи, присвячені цим подіям, важливі для всіх українців?
— Як сказав народний депутат VIII скликання Андрій Антонищак, здається, нарешті історія входить в правильне русло, нарешті наша держава починає розуміти, що сталося з такою величезною кількістю українців у 1944 — 1951 році. Це була не просто трагедія. Так, це була трагедія, але це був і злочин. Про це нарешті ми говоримо вголос. Це маловідомі сторінки нашої української історії.
— Йдеться про прикордонні території (якщо дивитися на сучасну мапу Польщі, то від Білорусі і до Словаччини), де компактно у великих кількостях мешкали етнічні українці?
— Землі називають збірною назвою Закерзоння. Якщо брати від нинішнього кордону, то це Західна Бойківщина (вона після Другої світової увійшла) і далі Лемківщина аж до Нового Сончу. Як брати трошки далі на Північ, то ми беремо Надсяння (там Сян протікає), а трохи вище Підляшшя переходить в Холмщину. Підляшшя виселили тільки Південне.
9 вересня 1944 року була підписана угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі. Ніяка держава не визнала це утворення — Польський комітет національного визволення. Ця угода не мала юридичної сили, але вона була виконана. І в 1944 — 1946 році було вивезено до Радянського Союзу майже півмільйона етнічних українців.
Як відбувалася депортація? Розповідає Богдан Кикта
— Людей виганяли, нам не вистачало часу. Хтось мав годину, хтось дві залежно від того, хто був командиром. Не мали часу забрати навіть найголовніше, брали корову, віз, дітей і їхали. Люди переживали, боялися колгоспів. Деякі переїхали, деякі ховалися в лісах. Ті люди, які поїхали, потім давали знати, чи їхати.
Всю розмову слухайте в доданому звуковому файлі.