«Це була не просто трагедія, це — злочин»: 75 років депортації українців з Польщі

Кого депортували та навіщо про це говорити зараз? Пояснює Ярослава Галик

— Які у вас враження від цих 2—3 днів у Києві? Наскільки заходи, присвячені цим подіям, важливі для всіх українців?

—  Як сказав народний депутат VIII скликання Андрій Антонищак, здається, нарешті історія входить в правильне русло, нарешті наша держава починає розуміти, що сталося з такою величезною кількістю українців у 1944 — 1951 році. Це була не просто трагедія. Так, це була трагедія, але це був і злочин. Про це нарешті ми говоримо вголос. Це маловідомі сторінки нашої української історії.

— Йдеться про прикордонні території (якщо дивитися на сучасну мапу Польщі, то від Білорусі і до Словаччини), де компактно у великих кількостях мешкали етнічні українці?

— Землі називають збірною назвою Закерзоння. Якщо брати від нинішнього кордону, то це Західна Бойківщина (вона після Другої світової увійшла) і далі Лемківщина аж до Нового Сончу. Як брати трошки далі на Північ, то ми беремо Надсяння (там Сян протікає), а трохи вище Підляшшя переходить в Холмщину. Підляшшя виселили тільки Південне.

9 вересня 1944 року була підписана угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі. Ніяка держава не визнала це утворення — Польський комітет національного визволення. Ця угода не мала юридичної сили, але вона була виконана. І в 1944 — 1946 році було вивезено до Радянського Союзу майже півмільйона етнічних українців.

Як відбувалася депортація? Розповідає Богдан Кикта 

— Людей виганяли, нам не вистачало часу. Хтось мав годину, хтось дві залежно від того, хто був командиром.  Не мали часу забрати навіть найголовніше, брали корову, віз, дітей і їхали. Люди переживали, боялися колгоспів. Деякі переїхали, деякі ховалися в лісах. Ті люди, які поїхали, потім давали знати, чи їхати. 

Всю розмову слухайте в доданому звуковому файлі.