Як на вибір українців впливають соціологічні опитування та оцінки політичних експертів? Та які висновки з цієї передвиборчої президентської кампанії можна зробити вже зараз?
Сьогодні у «Свободі вибору» говоримо з соціологинею Мар’яною Малачівською та політичним експертом Андрієм Андрушківим.
Андрій Куликов: Залишається півтори доби до відкриття дільниць, тому ми вирішили підбити проміжні підсумки президентської кампанії, і будемо сьогодні говорити про типологію кандидатів і кандидаток, їхніх програм, що краще працює на виборців, і як виборці можуть працювати на кандидатів.
Ми до програми збираємо запитання з соціальних мереж. Одне з них – наскільки можна довіряти соціологічним дослідженням? Чи варто на них покладатися, роблячи вибір у першому турі?
Мар’яна Малачівська: Я думаю, що покладатися на результати соціологічних досліджень треба, але в результаті цієї виборчої кампанії я помітила, що ці дослідження використовуються дуже некоректно. Тобто дослідження – це інструмент, який дозволяє виміряти громадську думку, тому важливо правильно його прокоментувати. Дуже часто показники рейтингів сприймаються буквально, але варто пам’ятати, що є показник похибки, який варто теж враховувати. Є такі нюанси, які стосуються кількості визначених, кількості спільного електорату. Тобто однозначно, що результати досліджень створюють свого роду канву для прийняття рішень. На них орієнтуватися треба, але їх потрібно коректно трактувати.
Андрій Куликов: І ще один аспект, який беруть до уваги виборці, це думка політичних експертів. Пане Андрію, чи готові сприймати наші виборці те, що пропонують політичні експерти?
Андрій Андрушків: Моя думка така, що за недовгий період часу ми перейдемо до звичних практик розвинених країн, де люди, які займаються політичними оглядами, є або працівниками ЗМІ, або вони представляють дослідницький центр, який фінансуються представниками політичної партії або симпатиками політичної партії. Тоді немає оцього обману чи образу незалежної думки. Навіть на мене тиснуть книжки, які я читаю, преса, яку я читаю.
У нас вже були навіть такі проекти. Texty.org.ua складали списки недоброчесних і соціологічних контор, і політологів, які дозволяли собі маніпулювання соціологічною думкою.
Андрій Куликов: Наскільки має значення, звідки походить кандидат і взагалі, які чинники найбільш важливі?
Андрій Андрушків: Походження, на мою думку, є важливим, коли йдеться про моменти, коли громадяни обирають депутатів Верховної Ради по мажоритарці. Там для частини громадян є важливим, щоб це була людина з нашого краю, наш тутешній, наш патріот.
Мар’яна Малачівська: Чинник походження, насправді, невеликою мірою впливає на вибір кандидата. І ми бачимо, що ця кампанія, як і більшість кампаній останніх років – це є змагання політичних образів кандидатів. І саме ця кампанія показала дієвість таких кампаній і її результат. Що цікаво, в ході цієї кампанії ми проводили панельне дослідження. Ми зібрали одну і ту ж репрезентативну вибірку людей і відслідкували, як змінюється думка. І ми побачили насправді, що інколи, коли навіть показник рейтингу одного і того ж кандидата десь є на одному і тому ж рівні, але між дослідженнями групи всередині ротуються. Тобто насправді стійкість підтримки кандидатів є дуже і дуже мінливою, люди активно міняють свою позицію. Якщо говорити про те, якою є ситуація на цей момент, то можна сказати, що залишається певна інтрига, попри те, що було багато однозначних трактувань. Приміром, показник невизначених зараз становить 10%, а тих людей, які вагаються між різними кандидатами становить майже 17%.
Андрій Куликов: Я на кожній президентській і парламентській кампанії чую, що невизначених ще стільки і стільки, і їхній голос у день голосування може зіграти вирішальну роль. Потім настає день голосування, і вони розподіляються приблизно так, як розподілилися всі інші. Чому ми і далі продовжуємо про це говорити?
Мар’яна Малачівська: Тому що, насправді, ми можемо певним чином прогнозувати, якими будуть результати виборів, базуючись на показниках, які характеризують позиції того чи іншого кандидата. Якщо ми розуміємо, що ядро рейтингу кандидата є вагомим, стійким, ми розуміємо, що його не так складно зруйнувати. Але, з іншого боку, якщо структура рейтингу кандидата великою мірою формується за рахунок того, що люди вагаються, то ми бачимо іншу картину. Протягом всієї виборчої кампанії ми бачимо, що люди у категорії невизначених ротували, тобто змінювали свою позицію, переходили від хвилі до хвилі в ядро рейтингу іншого кандидата, або вони міняли свою думку – вирішували не йти на вибори тощо. Тобто на ці речі варто звертати увагу та розуміти, що вони будуть мати вплив.
Андрій Куликов: Наскільки зараз чинник партійної приналежності і партійної ідеології впливає на вибір українця?
Андрій Андрушків: Зараз не сильно впливає. Оскільки в нас є надзвичайно низький рівень довіри до партій через їхній широкий вибір – більше 400 варіантів, і це більшою мірою не ідеологія, а політичні проекти, які просто перереєстровуються, то в нас навіть на цих виборах більшість кандидатів йдуть як самовисуванці. Це історія про те, що в Україні не створено нормативно-правових умов для партійного будівництва, ба більше, деякі кандидати, які йдуть від партії, дозволяють у своїх програмах суперечити програмам своїх партій на попередніх парламентських виборах. В мене складається враження, що в більшості штабів і в більшості кандидатів в Україні є така думка, що по вулицях міст і сіл нашої країни розгулюють «люди в чорному» і кліком витирають всім пам’ять.
Мар’яна Малачівська: На перший план виходять економічні питання людей. Другий план – це є питання безпеки і війни.
Андрій Андрушків: Хоча громадяни не розуміють, що питання економіки, освіти і просвіти віддані більше уряду і парламенту. Але те, що є питання Криму і що таке важливе питання зникає з порядку денного та не є частиною політичної дискусії – для нас з колегами було здивування, коли ми аналізували програми топ-10 кандидатів. Виявилося, що у чотирьох топ-10 кандидатів за результатами соціологічних опитувань, немає позиції по Криму.
Андрій Куликов: А по Донбасу? Чи могла б мовна реформа вирішити конфлікт на сході, як сформулювала громадянка у своєму питанні?
Андрій Андрушків: Питання деокупації та реінтеграції Донбасу значно краще представлене в програмах, зокрема, і тому що в нас є серйозний перетік громадян через лінію розмежування. Водночас ряд кандидатів дозволяють собі писати про те, що потрібні переговори з усіма сторонами конфлікту, в таких формулюваннях, які достатньо цікаві. Чи це мають бути очільники «ДНР» та «ЛНР», чи має брати участь у переговорах Шойгу – незрозуміло.
Андрій Куликов: Зараз з нами на зв’язку одна з учасниць ініціативи «Почуй Нарешті Виконай», правова аналітикиня Благодійного фонду «Право на захист» Анастасія Одінцова. Ваша ініціатива поставила дев’ятнадцять запитань щодо російсько-української війни, щодо Криму і Донбасу кандидатам в президенти і отримали ви дев’ятнадцять відповідей в нашому ефірі. Про що вони свідчать?
Анастасія Одінцова: Ми дуже вдячні, що завдяки вашій програмі могли поставити ці запитання, тому що ми надіслали 44-м кандидатам листи, і тільки двоє відповіли.
А що стосується питань, які ми ставили, на жаль, навіть по програмах ми бачили, що більшість питань стосувалися повернення територій і завжди забували про громадян, тому під час ефірів кандидати не могли надати правильної відповіді або своє бачення, як вони будуть допомагати інтегруватися громадянам, які тут проживають.
Андрій Куликов: А хто визначає правильність цих відповідей?
Анастасія Одінцова: Я думаю, ті виборці, які будуть за них голосувати. А це 77 тисяч громадян, як перереєструвалися, щоб голосувати на цих виборах, тому їм, звичайно, потрібно знати, чи будуть вирішуватися їхні питання.
Андрій Куликов: Наскільки ви задоволені таким відсотком тих, хто перереєструвався? І чому він не більший?
Анастасія Одінцова: Дуже мало людей перереєструвалося з окупованого Криму, я думаю, це питання безпекової ситуації – люди бояться виїжджати, щоб перереєструватися. Адже на даний момент, тільки виїхавши на контрольовану територію, можна змінити місце реєстрації, і на день виборів потрібно теж перетнути цю межу.
Андрій Куликов: Чи нормально те, що лише один з кандидатів є внутрішньо переміщеною особою?
Анастасія Одінцова: Я думаю, на даний момент у внутрішньо переміщених осіб просто немає можливості стати щільно на ноги, щоб піти на вибори. Адже є спеціальні критерії, ті ж самі гроші, за які вони, скоріше, куплять житло, яке не надає їм держава.
Андрій Куликов: Наскільки виборці мають бути згодні з тим, що пропонують кандидати і кандидатки, щоб їх підтримати? Чи наскільки важливі протестні голосування – нехай покаже всім іншим?
Андрій Андрушків: Для мене протестне голосування, яке присутнє як мотиваційний чинник для частини українського електорату, зокрема є і причиною того, що після виборів завжди різко падає довіра до обраного президента. Люди можуть обрати президента в першому турі, а потім в нього за місяць рейтинг падає в два рази. Очевидно, що громадяни мають завищені очікування, очікування якогось супер-героя, який наведе лад. Також це про те, що люди не читають програмних обіцянок. Адже дуже багато речей, які потім відбуваються, були написані в програмах кандидатів і партій, і потім відбувається дуже дивна історія відкривання очей в суспільства.
Запитання з Twitter: Чому в нас в країні немає інституту виборів, де б навчали людей аналізувати ситуацію в Україні і за її межами протягом всього періоду від виборів до виборів?
Андрій Андрушків: Хіба це не має робити кожен університет? В школах і університетах в нас викладається правознавство. Є точно якась політологія у ВНЗ, після якої люди мали б розуміти, як працює держава, як працюють державні інституції.
Андрій Андрушків: Для мене знаковим було як раз питання, що вони там всі однакові. Цей меседж я, до речі, дуже багато відловлюю в аналітичних колонках і в постах на Фейсбуці. І це дуже небезпечна штука, яка зводить до емоційного вибору. Якщо вони там всі однакові, то давайте виберемо оцього – він у вишиванці, або оцього, бо він високий, або він кароокий, або пора і жінці покерувати. Тобто спочатку ми звужуємо, всіх фарбуємо в одне і те саме, потім робимо емоційні рішення.
Андрій Куликов: Чому з усіх кандидатів лише чотири жінки? Традиція? Українці ще не готові? Чи оці політикині самі відчувають, що їх не сприйме електорат?
Андрій Андрушків: По-перше, в нас була замкнута чоловіча політика довший час, присутність жінок в парламенті була надзвичайно низькою. Ба більше, в 90-ті роки говорилося, що це взагалі чоловіча справа. І зараз початок появи жінок, які беруть участь у виборчих кампаніях, які достатньо присутні в списках політичних партій, хороша тенденція, тому що постають різні питання і беруться різні аргументи до обговорення.
Питання з Viber: Якби українці не говорили – та він же не пройде, а голосували б за кого хотіли, яка була б картина нинішніх перегонів?
Андрій Андрушків: Для початку, зокрема в першому турі кожен виборець має привернути увагу до певних поглядів на вирішення проблем і на державницькі рішення. Це можна зробити, віддаючи свій голос за конкретно тих, хто тобі подобається. Є достатньо широкий вибір, і не треба зводити його до обирання з меншого зла.
Андрій Куликов: Чому ж ми обираємо з меншого зла, а не з більшого добра?
Андрій Андрушків: Тому що політтехнологи, штаби і політконсультанти закручують оцю спіраль істерії, що, мовляв, якщо ти не голосуєш за когось з трьох, хто має шанси потрапити, то ти голосуєш за Путіна або ти голосуєш за поразку України. Очевидно, що люди, які розганяють оці мислевіруси, володіють інформацією, від кого, кому що може потенційно перетекти. Але, як на мене, я б на місці виборців цурався оцих маніпуляцій, як мінімум, у першому турі.
Питання на Viber: Чому молоді політики, яких привів Майдан, не стали успішними настільки, щоб бути успішними кандидатками або кандидатами?
Андрій Андрушків: Тут все просто: треба було молодим і перспективним об’єднуватися і творити свою політичну силу, навіть ризикуючи не потрапити в Раду в такому об’ємі, як вони потрапили в списках різних політичних партій. Але одна історія – сидіти на представному стільчику разом із корупціонерами, а інша – мати якусь суб’єктність, яка б трансформувалася у щось. Ось це та історія. І чим далі від Майдану, тим менше шансів на суб’єктність тих молодих лідерів, на яких було очікування.
Андрій Куликов: Назвіть три-чотири чинники, які визначають вибір українців на президентських виборах?
Андрій Андрушків: Як на мене, це впізнаваність, присутність загалом людини в телевізорі, і навіть одна з опитаних громадянок говорила, що якщо не був у владі, то що він туди пхається. Це питання до того, що людина не має компетенцій, якщо не була у владі?
Друга річ – це шлейф якихось історій і присутність команди та її якості.
Третє – відповідь на порядок денний країни. Свого часу команда Манафорта дуже вдало робила кампанію Партії Регіонів, в них був медіа-план – треба відповідати на щоденні новини. Тобто політик не може не мати позиції по новині сьогоднішнього дня.
37% громадян кажуть, що вони звертають увагу на програмні засади і програми кандидатів і партій.
Андрій Куликов: Ваше ставлення до Суспільного мовлення?
Андрій Андрушків: 7 квітня 2015-го року був підписаний закон про Суспільне мовлення. Ставлення дуже позитивне, зважаючи на останній випуск програми «Зворотній відлік», який по суті, не відбувся, тому що троє кандидатів, які б мали дискутувати на суспільному майданчику, вирішили цього не робити. І це теж історія про те, що Суспільний мовник, навіть не маючи шоу, працює, як камертон.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Програма «Свобода вибору» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).
0