Як просувається президентська кампанія? Хто вже вдавався до брудних технологій і чому українці вже програли президентські вибори?
Про це ми детально поговорили з політологом Миколою Давидюком.
Анастасія Багаліка: Про те, що кампанія буде брудною, почали говорити вже за рік до її старту. Чому були такі припущення?
Микола Давидюк: Насправді, українські вибори – це такий могильник найбрудніших політтехнологій, які збираються політтехнологами по всьому світу, завозяться сюди, і ці технології тут намагаються ретранслювати. Тобто в нас ніхто не сидить, не креативить, щоб придумати щось таке гарне, щоб запустити свого місцевого Берні Сандерса, Трюдо чи Себастьяна Курца. А всі шукають, хто по світу кого крутіше обманув, і як потім цю технологію продати українським олігархам. На превеликий жаль, на кону виборів стоять надзвичайно великі мільярдні корупційні гроші. Як раз-таки через це, отой куш, який розігрується серед олігархів, він і приваблює ці брудні технології.
Друга річ – фактор Росії, яка розуміє, що військово Україну взяти вони не змогли, а як раз-таки через вибори це і дешевше, і комфортніше, і приємніше. Або через свої флагманські проросійські партії зайти в парламент, і міняти республіку чи встановлювати свого прем’єр-міністра, або через так званих «політиків», які з європейськими гаслами, але тим не менше, ведуть переговори з Путіним. Ми бачимо це в багатьох кандидатів. Це не якась одна людина, багато кандидатів веде з ним переговори. Через різних людей, через олігархів, через когось.
Ну і найголовніше – це звички. Українські політики, які виросли в останні 20-30 років, звикли до таких виборів. Вони не уявляють вибори по-іншому. Вони не уявляють їх дешевими, вони не уявляють їх з повагою до виборця, вони не уявляють їх чесними. Тобто для них вибори – це так гонка абсурду, а з іншої сторони, хто кого більше обмане. Тобто по суті, це таке казино, де розігруються українські долі, українська держава і український бюджет. Вони грають по правилах, за якими вони були виховані в 90-х.
Анастасія Багаліка: Варто сказати, що суспільство підіграє.
Микола Давидюк: На превеликий жаль, є слабкість у суспільства, воно не завжди хоче прагнути до якихось своїх ідеалів, часто опускають руки, здаються. Але не всі. Тим не менше, сьогодні є великий протест прости старих політичних еліт. На щастя, чи на превеликий жаль, він каналізований в кандидатів, які взагалі не уособлюють в собі чесність чи політику як таку. І це розчарування – це помста старим елітам за те, що вони не зробили людей багатими. І вони підтримують тих кандидатів, які визначають цей протест. Чи задоволені вони цим вибором? Ні. Тому що це єдиний, кого вони для себе визначили як такий протест. В силу чого вони визначили? В силу гарного медійного покриття, в силу цікавої медійної кампанії, в силу певного інтерактиву і іншості. Чи буде цей кандидат виконувати їхні забаганки? На словах поки що так.
Анастасія Багаліка: Це ви зараз говорите про Володимира Зеленського?
Микола Давидюк: Власне, так, я думаю, це не секрет.
Анастасія Багаліка: Це ж кандидат, якого ми зовсім не знаємо як політика. Чому ми впевнені, що він не є технічним в цих виборах?
Микола Давидюк: Ніхто і не казав, що хтось впевнений. Давайте проаналізуємо ті медіа, де він з’являється, і це як раз-таки підтвердження того, що він —технічний проект в руках окремо взятої людини.
Анастасія Багаліка: Місяць тому рейтинги не пророкували його в лідерах.
Микола Давидюк: Як би рік тому хтось сказав, що Зеленський буде на першому місці, такий політичний експерт вважався б божевільним чи дурнем.
Анастасія Багаліка: Зараз ми бачимо, що Зеленський увійшов в трійку лідерів, більше того, він очолив її, і він забрав голоси попередньої лідерки Тимошенко. Він спрацював конкретно на відбирання голосів у Тимошенко.
Микола Давидюк: Але ми не можемо запідозрити те, що Коломойський підігрує Порошенку проти Тимошенко.
Анастасія Багаліка: Чому?
Микола Давидюк: ПриватБанк. Справи, які сьогодні йдуть в Лондоні – достатньо такий жорсткий аргумент проти ось такої гри. Зрозуміло, що в українській політиці не можна нічого виключати. Але якби в двох олігархів – Порошенка і Коломойського – були такі прекрасні стосунки і вони б грали проти Тимошенко, то гра могла б бути набагато простішою. Просто увімкнути головний медіаресурс на підтримку Порошенка, і тоді ці складні комбінації не потрібні були б.
Я думаю, а чи немає гри Коломойського проти самої Тимошенко? Начеб то грали в пулі, потім вони її обійшли, а через те, що грали в пулі, вона не критикувала Зеленського, і це дозволили їй вийти. Але Зеленський вибиває її з другого туру. Для Тимошенко тоді залишається інший сценарій, який, я думаю, їй прописують, можливо, вони будуть намагатися змінити статус країни, робити повністю парламентську республіку, а Тимошенко – канцлер. Це те, що як раз в її риториці. І Зеленський зараз допомагає реалізувати цей сценарій: він стає президентом, еліти і населення кажуть, що все, награлись, досить, давайте робити парламентську республіку, щоб ось таких ексцесів не було. Януковича ми вже одного разу обирали, кандидат чисто технічно не дотягував до тієї посади, за яку брався, тому давайте робити парламентську республіку. Тоді всі олігархи отримують долю в цій корпорації. Але стабільно, вони не будуть ходити вже на поклон до президента, вони будуть через своїх депутатів голосувати за те, що їм треба, вибивати свої квоти, і тоді вони отримають долю в країні. Оце те, про що вони мріяли, коли ставали на ноги як олігархи, тоді вони хотіли долю в бізнесі, а тепер вони хочуть долю в країні. Такий сценарій я швидше бачу.
Але я розумію ваше питання про технічність для політиків. Швидше, він технічний для олігархів. Але в той же час він веде яскраву кампанію, населенню подобається. Єдине, що це не співпадає з їхніми вимогами. З однієї сторони, населення хоче, щоб вирішили війну, соціально-економічний блок, а якщо питають про кандидата, яким він має бути, вони кажуть, що він має бути новий, але досвідчений в державних питаннях. Тут цього немає.
Анастасія Багаліка: Зараз соціологи говорять, що молодше покоління вибирає Зеленського. Мене це розчаровує через те, що покоління, до якого ми з вами належимо, пройшло через Майдан. І я завжди думала, що воно розвернеться в зовсім інший бік.
Микола Давидюк: Насправді, люди, які жодного разу не голосували, можуть проголосувати за нього. Я цього не виключаю. І ті, що голосували, бо вони розчарувалися в елітах. Але кому гірше вони зроблять? Ну це відморозити вуха бабусі на зло. Ну, окей, пустимо ми Зеленського. Є країни, де є коміки при владі. Це або країни, в яких гарантований бюджет великими структурами Європейського Союзу, де можна брати в кредит і вже сьогодні його не віддавати, Словенія, наприклад. Або країни Латинської Америки, де реальна бідність. Там весело, цікаво, але бідно. Який сценарій ми програмуємо? Ми не можемо собі дозволити таку річ, але водночас голосувати за старих казнокрадів люди теж не хочуть. Ріст Зеленського не від того, що Зеленський прекрасний. А від того, що старі політики, які нижчі за нього по списку, вже зношені. Люди дійсно хочуть нових, порядних, чесних, професійних політиків. Тобто ніхто не відмовляється, але зараз їх на президентських виборах немає. Я вірю, що вони будуть на парламентських.
Анастасія Багаліка: Цього тижня була цікава подія. Частина медіа її використала на негатив, частина – на позитив. Це заява Петра Порошенка: «Ми носили поранених на Майдані». Тобто спочатку було «ми», а не я, потім знайшлося відео з Маріїнського парку і закрутилася ціла медійна бомба. Що ви про це думаєте?
Микола Давидюк: Я не хочу бути суддею Порошенка, особливо в таких речах. Я б до нього поставився сервісно, як до президента. Що він зробив? З того, що обіцяв? Так, є якісь речі зроблені, але вони не тільки ним зроблені. Без депутатів-єврооптимістів, які давили реформу Антикорупційного суду чи ще якісь речі… то це вони робили. Коли суспільство давило, то це суспільство робило. Коли західні партнери давили… В нас жодна реформа не пройшла без скрипу, щоб сказали: «Супер, давай!». В нас «супер, давай» пройшов «Роттердам +», в нас «супер, давай» пройшли дерибани на розподілення дотацій, в нас «супер, давай» розійшлися тендери. В нас НДС розподіляється так «як треба». А реформи так не пройшли. Якби не було тиску, якби не було людей, чи розслідування… Давайте по Херсону подивимося. Активісти ще в серпні кричали, що Мангер причетний. Ні не причетний. Тільки почалися вибори – о, він «крашений», він в цій партії – вже причетний. А те, що вони розповідають, що вони рятували… ну нехай, не хочеться відбивати в людей бажання допомагати або рятувати.
Анастасія Багаліка: Але ж з точки зору технологічності, це ж була технологія.
Микола Давидюк: Все, що зараз відбувається, все ставте під сумнів і аналізуйте, бо все – технологія. Оці два місяці виборчих перегонів — це все технологія. І навіть бруд, який буде проти когось зливатися, це не просто так. Повірте, той бруд лежав п’ять років чи три роки, він ждав свого часу. Просто ціна зараз цього бруду найвища. І нам дуже важливо як громадянам розуміти, де маніпуляція. Дві речі будуть використовувати: страх і жадібність. Пам’ятайте, про ці речі. І навіть якщо вам доплачують, докидують щось… Вас п’ять років робили бідними, щоб потім накинути тисячу. Або навпаки, робили картинку стабільності, щоб потім налякати, щоб ви хотіли цю стабільність зберегти. Тому тут потрібно бути дуже холоднокровними і прагматичними. Ви обираєте собі слуг – це політики, які повинні нести виключно сервіси, просто апарати в ваших руках, тому не закохуйтеся в них. Не думайте, що вони зроблять вам все і одразу. Реально дивіться на ситуацію, на життя: якщо вам обіцяють автобан, а у вас навіть дірки не залатали, то нехай ця людина просто прийде і спочатку щебнем засипе цю дірку, і це буде хоча б щось, бо в іншому випадку зовсім нічого не буде.
Анастасія Багаліка: В 2014-му році ми багато обговорювали, скільки нових людей зайшло в політику і у Верховну Раду, ми рахували, скільки старих депутатів було, скільки нових. Через п’ять років ми якось своє ставлення до Ради дуже сильно змінили, якась деморалізація відбулася. І я сумніваюся, що ми будемо так говорити про наступні парламентські вибори.
Микола Давидюк: Все залежить від вас самих. Ми відверто програли президентську виборчу кампанію. Тобто трійка лідерів, які сьогодні реально претендують на проходження в другий тур, явно не задовольняє ні симпатій населення, бо 50% не задоволені своїм вибором за соціологією, ні запити населення. Ці кандидати основні проблеми суспільства не вирішують, починаючи з корупції та знищення монополії. Жоден з них в цьому не зацікавлений, кожен з них хоче зберегти монополію, більш того, хоче її очолити.
Але в нас є парламентська кампанія. Вона лише тільки почнеться, в нас є дев’ять місяців, за дев’ять місяців життя робиться, тобто все нормально. Давайте йти на ці вибори, давайте засукати рукава і брати на себе якусь відповідальність, щоб не програти їх. Потім будуть місцеві. Децентралізація, яка є, дає можливості очолювати ОТГ і робити прекрасні історії успіху, чесно дивитися людям в очі і робити прекрасний результат. Ми вже це бачимо. Я думаю, що парламентські вибори стануть тригером, а парламент буде центром задавання цієї динаміки. Там буде битва нових людей, не коміка з двома олігархами, а там можна буде ширше заходити, тому що вхідний поріг нижчий.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.