Чому нам складно повертати українських громадян, засуджених у РФ, і які механізми для цього існують?

Черговий ефір програми «Звільніть наших рідних» присвячений питанням Криму і правовим механізмам звільнення політв’язнів.

Гостем програми був експерт Регіонального центру Прав людини Роман Мартиновський.

Роман Мартиновський — кримський адвокат, експерт Регіонального центру прав людини — правозахисної організації із Севастополя, яка була вимушена залишити Крим після окупації Росією. Є автором низки звітів щодо заміщення і депортації населення Криму окупантами, примусом кримчан до російського громадянства, утисків за релігійною ознакою. Цього року отримав за свою діяльність національну правозахисну премію.

Ігор Котелянець: Ця стратегія, на вашу думку, як взагалі вплине на боротьбу за деокупацію Криму і на людей, які досі вимушені жити в умовах окупації?

Роман Мартиновський: Я можу лише привітати такий крок нашої влади, тому що відсутність подібного документу протягом семи років сприймалась дуже важко, було відчуття, що влада не розуміє, що вона має робити у цьому напрямку. Дуже сподіваюся, що це призведе зараз до ґрунтовної, послідовної і систематизованої роботи у питаннях, пов’язаних із деокупацією півострову. Там буде відкрита і закрита частина. Відкрита частина має просигналізувати нашим громадянам, які залишаються на окупованій території, що держава про них не забула, і що питання деокупації — це лише питання часу. Закрита ж частина — для тих органів державної влади, які будуть займатися питаннями, пов’язаними із поверненням цієї території.

• Стратегія деокупації Криму має просигналізувати нашим громадянам, які залишаються на окупованій території, що держава про них не забула, і що питання деокупації — це лише питання часу

Ігор Котелянець: Я впевнений, що у стратегії буде момент, пов’язаний із боротьбою за звільнення і політичних, і неполітичних в’язнів. Ми звикли, що саме політичних в’язнів, як правило, повертають через обміни. Останніми тижнями особливо активно отримую меседжі від родичів політичних в’язнів про те, чи чутно про нові обміни. Про обміни наразі нічого не чутно. А чи є якісь правові інструменти для того, щоб повертати наших громадян з окупованих територій не через обміни?

Роман Мартиновський: Якщо говорити про в’язнів, які не є політичними, то ми маємо лише один успішний приклад — це передача дванадцяти засуджених із території РФ у березні 2017 року. Тоді це відбувалося на умовах домовленості між омбудсманами двох країн та із залученням Міністерства закордонних справ. Звичайно, що такий механізм не може вважатися ефективним, адже тут дуже багато чого побудовано на особистих зв’язках, на особистому ставленні омбудсменів один до одного, і він не може вважатися прогнозованим механізмом. Ми досі не розуміємо, чому саме ці 12 осіб були передані.

Що стосується правових механізмів, то на сьогодні в умовах європейської спільноти існує лише один механізм — це Європейська конвенція 1953 року про передачу засуджених осіб. Ця конвенція передбачає, що особа, яка вчинила злочин на території іншої країни, має право після постановлення і набуття законної сили вироком, повернутися на територію своєї країни для подальшого відбування покарання. Прописується певна процедура, яка передбачає взаємодію двох органів центральної влади — Мін’юстів обох країн. Коли особа повертається в Україну відбувати покарання, на неї розповсюджуються всі права засудженого цієї території: вона може бути амністована, може бути звільнена від відповідальності.

Наталія Каплан: І тут є дві проблеми. Перша — те, що Росія не визнає Крим українським, тому вона не буде вважати, що злочин скоєно на території іншої держави. Друга — Росія не визнає кримчан українцями. Як бути?

Роман Мартиновський: Це складана проблема. Коли йдеться про скоєння злочину на території РФ і засудження людини російським судом, то цей механізм діє, і наші люди повертаються. Проте це не стосується Криму. По-перше, Росія тих людей, які проживали в Криму і мали відповідну реєстрацію станом на момент окупації, визнала своїми громадянами, і вона відмовляється їх передавати, саме посилаючись на те, що це громадяни її країни. Тому ця Конвенція не діє в цих ситуаціях.

Друга причина уже полягає в позиції української влади. Суть в тому, що коли людина, яка перебуває на території окупованого Криму і там відбуває покарання, звертається до Міністерства юстиції України, то в Мін’юсті відмовляються розглядати ці документи з посиланням на те, що конвенція не діє у разі переміщення особи в межах однієї країни.

Є ще одна категорія осіб — тих, яких РФ вивезла на свою територію відбувати покарання. Із території Російської Федерації ми могли б забирати своїх людей, але тут існує інша проблема. Стосовно тих громадян, які вже відбували покарання у Криму на момент окупації на підставі українських вироків, Росія провела процедуру приведення у відповідність українських судових рішень до кримінального законодавства РФ. І зараз ці люди відбувають покарання вже не на підставі рішення українських судів, а на підставі судових рішень окупаційних судів.

Ігор Котелянець: Це нові судові рішення чи вони просто перейняли наявні українські рішення на якийсь свій лад?

Роман Мартиновський: Російська Федерація без будь-яких законних підстав, не маючи звернення з цього приводу української влади, в односторонньому порядку визнала ці українські вироки і прийняла відповідні постанови, на підставі яких зараз наші українські громадяни відбувають покарання в Росії. Тепер, коли піднімається питання про передачу такої особи в Україну, у разі, якщо в неї немає примусово нав’язаного російського громадянства, Росія готова віддати цю людину. Але Україна тепер каже, що ми не готові приводити у відповідність вашу постанову, якою ви привели у відповідність наш вирок, тому що ми не визнаємо рішень окупаційних судів, які створені на цій території.

Ігор Котелянець: Тобто Росія готова повернути людину разом із рішенням окупаційного суду, а Україна не хоче і не може приймати рішення окупаційного кримського суду. Чому?

Роман Мартиновський: Тому що у цьому випадку, за твердженням Міністерства юстиції України, це може означати фактичне визнання законності дій органів влади на цій території і рішень, які вони приймають.

Ігор Котелянець: Ми пам’ятаємо спроби з боку українського уряду укласти договори з РФ, там, де Крим звучав, як «Кримський округ». Я пам’ятаю, як гостро це було прийнято у суспільстві. Чи ви як адвокат, вважаєте, що це дійсно є фактом, який може трактуватися як визнання Україною окупації Криму, якщо вона буде приймати кримські документи до розгляду?

Роман Мартиновський: У тому випадку, який ви навели, йшлося про сферу публічних відносин, а у випадку в’язнів йдеться про визнання індивідуального акту по відношенню до окремої особи. Тобто ми не говоримо, що ми завтра почнемо визнавати всі вироки, які були ухвалені незаконно створеними судами. Ми говоримо про те, що наявна у міжнародному праві концепція невизнання стосується міждержавних відносин. Коли йдеться про те, що невизнання тих чи інших документів, тих чи інших дій може зашкодити реалізації прав і свобод людини, то є виключення з цієї концепції. Вона дозволяє державі у цій ситуації вступати у відношення навіть з окупаційними органами і визнавати ті чи інші документи, аби запобігти ще більшому порушення прав окремої людини. Підкреслю, що це стосується індивідуального акту, стосовно окремої фізичної особи, і розглядається це в окремих вузьких межах.

Проте, коли йдеться про політичних в’язнів, ми, певно, не можемо визнавати такі вироки, тому що ми вже попередньо визнали, що той вирок, який ухвалила окупаційна влада, не може розглядатися як таким, що відповідає елементарним вимогам міжнародного права.

Є ще одна проблема, яка може створювати перепони у поверненні наших громадян. В принципі, російське кримінальне законодавство, особливо у питаннях, які стосуються відповідальності за вчинення злочинів в сфері обігу наркотичних засобів, дуже жорсткі, там покарання набагато суворіше, ніж в українському законодавстві. Конвенція не забороняє зменшувати покарання, коли приводиться вирок у відповідність до українського законодавства до максимально передбаченого за українським законодавством. Наприклад, РФ засудила до 12 років позбавлення волі за вчинення того чи іншого злочину, а за українським законодавством максимальний розмір покарання — 10 років. Зараз суди не можуть обійти цю норму, вони змушені зменшувати покарання до 10 років. Після цього документи відправляються до Міністерства юстиції РФ, ті відправляють їх у відповідні суди, а російські суди реагують таким чином: вони пишуть, що оскільки Україна зменшила строк відбування покарання, вони вважають, що це не відповідає інтересам перевиховання цієї особи і відмовляють у передачі. Тобто нам потрібно якимось чином відреагувати на цю проблему, і, можливо, внести відповідні зміни до відповідної статті КПК, яка містить цю заборону, і передбачити, що у випадку, коли особа, яка звертається із клопотанням про повернення на територію України для відбування покарання, заявляє обґрунтоване покарання стосовно того, щоб до неї не було застосовано цю норму, суд може не застосовувати цю норму. Тоді ми зможемо забирати своїх людей.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі

Видання цього матеріалу стало можливим завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Звільніть наших рідних», який виконує Громадське радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору (авторам, авторкам), можуть не збігатися з офіційною позицією Уряду Великої Британії.

This publication was funded by the UK government as part of the project Release our relatives, implemented by Hromadske radio. The views expressed in this publication are those of the author(s) and may not coincide with the official position of the UK government.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS